Таємниця Жовтої кімнати - Гастон Леру

— Ні, ні, пане голово, — енергійно запротестував Рультабій. — Ви забуваєте, що панна Станжерсон була непритомна, тож не могла ні просити, ні знову зачинитися на ключ та ще й на защіпку… Ви також упускаєте з уваги, що професор поклявся головою своєї вмирущої доньки, що двері взагалі не відчинялися!

— І все ж таки, добродію, це єдине можливе пояснення! Адже Жовта кімната була замкнена не згірш за справжній сейф! Користуючись вашими ж словами, з неї неможливо було втекти ні в звичайний, ані в незвичайний спосіб! Коли до кімнати зайшли, його там не було! То мав же він кудись подітися!..

— Ні, такої потреби не виникало, пане судде!

— Як це так не виникало?!

— Він не мав жодної потреби втікати, бо його там взагалі не було!

Шум у залі…

— Як це так не було?

— Не було, та й годі. Якщо його там не могло бути, виходить, його там і не було! Ніколи не можна забувати про здоровий глузд, пане голово!

— Але ж численні сліди його перебування… — запротестував голова.

— Ви, добродію судде, починаєте не з того кінця!.. А здоровий глузд нам підказує: відтоді, як панна Станжерсон зачинилась у своїй кімнаті, аж до того самого моменту, коли вибили двері, вбивця з кімнати втекти не міг, а якщо його там не знайшли, значить, з моменту, коли кімнату зачинили, і до моменту, коли двері зламано, вбивці в кімнаті не було!

— Але ж сліди!..

— Ой, пане судде!.. То знову ж таки лише зовнішні ознаки… Ті самі зовнішні докази, через які скоєно стільки юридичних помилок, бо вони змушують вірити собі! Я знову повторюю, що не варто на них спиратись у своїх міркуваннях! Спочатку треба мізкувати! А вже потім перевірити, чи вписуються ці зовнішні докази до кола ваших умовиводів… Переді мною зовсім маленьке коло, яке вміщує в собі незаперечну істину: вбивці в Жовтій кімнаті не було! Чому всі гадали, що він там? Бо бачили сліди його перебування! Але ж він міг побувати там раніше! Що я кажу! Він мусив відвідати цю кімнату раніше. Здоровий глузд підказує: Ларсан неодмінно в ній побував раніше! Давайте зіставимо сліди з тим, що ми знаємо про справу, і подивимося, чи заперечують вони можливість його перебування там раніше… до того моменту, коли Матильда Станжерсон на очах у батька й татуся Жака зачинила за собою двері!

Прочитавши статтю в газеті «Матен» і побалакавши зі слідчим у поїзді на шляху з Парижа до Епіне-сюр-Оржа, я остаточно пересвідчився, що Жовта кімната буЛф наглухо замкнена, отже вбивця вийшов звідти до того, як панна Станжерсон увійшла до неї опівночі.

Тоді зовнішні докази чинили шалений опір моєму здоровому глуздові. Міркуйте самі. Усе свідчило за те, що про самогубство й мови не може бути, отже панна Станжерсон не сама себе вбивала. Виходить, убивця приходив до кімнати раніше! Але як так сталося, що вбивали Матильду Станжерсон тільки потім? Або, точніше, чому здавалось, ніби її вбивали пізніше? Мені, природно, довелося поділити всю справу на два етапи й чітко розмежувати їх часовим проміжком тривалістю в декілька годин: перший етап — це коли жінку справді намагалися вбити; цю спробу вона від усіх приховала. Другий — це коли внаслідок пережитого нею кошмару присутні в лабораторії особи подумали, що її вбивають. Тоді я ще не переступав порога Жовтої кімнати. Якого роду поранень завдано жертві? Сліди удушення й на скроні слід сильного удару… Сліди удушення легко вписувалися до кола. Вони могли бути нанесені раніше, і жінка могла прикривати їх високим коміром, шаллю тощо. Бо з моменту, коли я змушений був поділити справу на два етапи, мені довелося визнати той факт, що панна Стан ж ерсон збула мовчанкою всі події першого етапу. Звісна річ, у неї були для того якісь вагомі причини, бо вона жодного слова не сказала навіть батькові; слідчому, зрозуміло, розповіла про напад убивці, присутність якого не могла заперечувати, ніби замах цей стався вночі, під час другого етапу. Вона мусила так чинити, бо інакше батько б її запитав: «Чому ти про це нічого не сказала? Що означає твоє мовчання після такої події?»

Ось чому вона приховала сліди чоловічих пальців на шиї. Але ще була жахлива рана на скроні! Цього вже я не міг зрозуміти! Надто коли дізнався, що в кімнаті знайдено баранячу кістку — знаряддя вбивства! Адже жінка не могла приховати, що її поранено, й та рана могла бути нанесена тільки під час першого етапу; звичайно, тут без убивці обійтись не могло! Спершу я гадав, ніби поранення не таке-то й важке, — у цьому я глибоко помилявся, — що панна Станжерсон заховала рану на скроні під зачіскою, зробивши прямий проділ.

Щодо відбитків на стіні руки вбивці, якого вона поранила з револьвера, вони, звичайно, з’явилися раніше, тобто, коли злочинець ще перебував у кімнаті. Так само як і всі інші сліди його візиту: бараняча кістка, чорні відбитки підошов на підлозі, берет, хустка, кров на стіні, на дверях, на підлозі… Безперечно одне: наявність цих слідів свідчить про те, що в Матильда Станжерсон, яка не хотіла, щоб це стало відомо, і робила все можливе, щоб ніхто ні про що не довідався, не було часу знищити ті сліди. Саме це й наштовхнуло мене на думку, що перший етап відбувся незадовго до другого. Якби після першого етапу, тобто після того як злочинець утік, а сама вона поспіхом повернулась до лабораторії, де батько й застав її за роботою, так ось, якби після замаху в неї була можливість хоч на хвильку навідатись до своєї кімнати, вона відразу б сховала бодай баранячу кістку, берет та хусточку, що валялися долі. Проте вона навіть спроби такої не зробила, оскільки батько не залишав її ні на хвилину. Отож повернутися до себе в кімнату вона змогла лиш опівночі. І все ж таки була людина, яка входила туди о десятій, — татусь Жак виконував свої звичайні обов’язки: зачиняв віконниці, запалював нічник. У розпачі сидить жінка за своїм лабораторним столом і вдає, ніби працює, вона, безперечно, забула про щовечірні відвідини татуся Жака, коли ж згадує, то, схаменувшись, просить його не завдавати собі зайвого клопоту. Про це чорним по білому було написано в газеті «Матен». Незважаючи на це татусь Жак усе ж таки входить до Жовтої кімнати і… нічого не помічає — такі там панують