Таємниця Жовтої кімнати - Гастон Леру

Він уже якийсь час перебуває у флігелі. Певно, намірявся дочекатись ночі. Роззувши черевики татуся Жака, які йому муляли, — подробиці я виклав слідчому, — він учинив крадіжку паперів (про це я вам щойно розповів), потім сховався під ліжком. І тут саме повернувся татусь Жак і заходився мити підлогу в передпокої та в лабораторії. Час спливав повільно… Коли старий закінчив і пішов, злочинець знову виліз з-під ліжка, поникав лабораторією, вийшов у передпокій, визирнув звідти в садок — уже сутеніло, але було ще видно — й побачив, що панна Станжерсон іде до флігеля сама. Ніколи б він не наважився підступитись до неї о такій порі, якби не певність, що зараз вона, сама! А якщо йому здалося, що вона сама, виходить, розмова професора з лісничим відбувалася за поворотом стежки, де невеличка дібровка заступила співбесідників од очей злочинця. План у злочинця готовий. Йому спокійніше здійснити свій намір зараз, коли вони з Матильдою Станжерсон опинилися самі, аніж уночі, враховуючи, що татусь Жак спить на горищі. Напевно, саме вбивця зачинив вікно в передпокої! Цим і пояснюється, що ні професор Станжерсон, ні лісничий не чули пострілу.

Після цього злочинець повертається до Жовтої кімнати. Усе відбулося з блискавичною швидкістю!.. Мабуть, Матильда Станжерсон закричала… або хотіла закричати з переляку: ще б пак, її схопили за горло… Її можуть задушити… але жінка намацала в шухляді нічного столика револьвер. Убивця вже заніс над її головою свою зброю, яка в руках Ларсана-Балльмаєра стає небезпечною, — баранячу кістку. Але панна встигає вистрілити… Куля поцілила йому в руку. Він випустив свою зброю. Бараняча кістка, заюшена кров’ю з його простреленої руки, падає долі, вбивця, заточившись, хапається пораненою рукою за стіну, лишаючи на ній червоний відбиток і, боячись другої кулі, втікає…

Вона бачить, як він біжить лабораторією… Дослухається… Чого він бариться на підвіконні? Нарешті стрибає. Вона підбігає до вікна, зачиняє його. А тепер одне: чи чув щось батько? Чи, може, бачив? Зараз, коли небезпека минула, всі її думки були про батька… Зібравшись на силі, вона намагається приховати від нього все. Тільки б устигнути! І коли професор повертається, двері Жовтої кімнати вже зачинені, а дочка у лабораторії, схилившись над письмовим столом, зосереджена, і вже працює! — Рультабій звертається до Робера Дарзака:

— Вам відома істина! Скажіть нам, чи насправді так усе відбувалося?!

— Я нічого не знаю, — відповів пан Дарзак.

— Ви просто герой! — каже йому Рультабій і згортає на грудях руки. — Але якби панна Станжерсон — ой леле! — була при здоров’ї й знала, що вас обвинуватили, вона неодмінно повернула б вам ваше чесне слово… вона сама просила б вас розповісти все, що вам довірила… Та що казати, вона сама прийшла б сюди вас захищати!..

Робер Дарзак ані поворухнувсь, не вимовив ані слова… Лише сумно подивився на Рультабія…

— Утім, — знову заговорив журналіст, — панни Станжерсон, на жаль, тут немає, зате є я! І повірте мені, добродію Дарзак, єдиний спосіб повернути панні здоров’я та розум — це домогтися нашого виправдального вироку!

Останні слова потонули в громі оплесків. Головуючий навіть не намагався пригасити ентузіазм залу. Робер Дарзак був урятований. Досить було лише подивитись на присяжних, щоб у цьому переконатися: їхня поведінка свідчила, якої вони тепер дотримують думки.

— Але ж зрештою, — нагадав голова, — що за таємниця примусила Матильду Станжерсон, яку намірялися вбити, приховувати від батька злочин?

— Цього, добродію, я не знаю! — відказав Рультабій. — Та це мене й не обходить…

Суддя повторив спробу щось витягти з Дарзака:

— Ви й далі відмовляєтеся сповістити нам, шановний, що робили в той час, коли на панну Станжерсон було вчинено замах?

— Я нічого не можу вам сказати, пане голово.

Суддя поглядом просив у Рультабія пояснень.

— Є всі підстави гадати, пане судде, що відлучки Робера Дарзака безпосередньо пов’язані з таємницею панни Станжерсон… Тому пан Дарзак вважає своїм обов’язком зберігати мовчанку. Не виключено, що Ларсан, який тричі робив спроби доступитися до Матильди Станжерсон і робив усе можливе, аби звернути підозри на Дарзака, сам призначав йому усі три рази побачення в компрометуючих Дарзака місцях, начебто для переговорів про таємницю Матильди Станжерсон… Пан Дарзак радше дозволить себе засудити, аніж хоч словом прохопиться про довірені йому панною Станжерсон секрети. Ларсан — людина доволі хитромудра!..

Суддя був схильний задовольнитися цими поясненнями, але цікавість узяла гору, і він знову повторив своє запитання:

— І все ж таки, що це за таємниця?

— Мені важко відповісти вам, добродію, — відказав Рультабій, уклонившись судді. — Тільки мені здається, що ви тепер знаєте вже достатньо, аби виправдати Робера Дарзака!.. За умови, звичайно, що не з’явиться Ларсан! Але я в тому дуже сумніваюся! — І він зареготався весело й щиро.

Зал підхопив його сміх.

— Ще одне запитання, шановний, — звернувся до нього суддя. — Виходячи з вашої тези, Ларсан хотів звернути підозри на Дарзака. Але яку мету він ставив собі, звертаючи підозри й на татуся Жака?

— Я б сказав, мету поліцая, добродію! Хотів показати, який він метикований: спростовував докази, які сам же й підкидав. Непогана метода, еге ж? Такий трюк йому часто допомагав відвернути підозри, які могли б упасти на нього. Він доводив чиюсь невинність для того, щоб зараз же звинуватити когось іншого. Погодьтеся, пане голово, таку справу, як ця, він, мабуть, обмізковував не день і не два. Кажу ж вам, він усе вивчив до тонкощів і знав геть усе й геть усіх. Якщо вам цікаво знати, пане судде, в який спосіб він здобув усі ці відомості, скажу: впродовж деякого часу Ларсан був посередником між кримінальною лабораторією та професором Станжерсоном, який робив тоді досліди на замовлення поліції. Отож він мав змогу неодноразово відвідувати флігель. Загримований він був так, що навіть татусь Жак його потім не признав, зате Ларсан вибрав час і поцупив у старого пару зношених шкарбунів та потертий берет, загорнуті в хустку, — вірний челядник професора Станжерсона намірявся, певно, віднести цей дарунок комусь із своїх друзів-вуглярів з хутора край епінейського шляху. Коли ж стався злочин, татусь Жак не наважився впізнати свої речі — надто вже вони були компрометуючі! Цим і пояснюється його замішання під час наших перших бесід. Усе це дуже просто, і я таки притис Ларсана до стіни й змусив зізнатися. До речі, зробив він це охоче, бо коли він і бандит — а це, сподіваюся, тепер ні в кого не викликає сумніву, — то все-таки ще й артист! Такої він уже вдачі, такий у нього почерк! У такий самий спосіб