Клуб «100 ключів» - Жорж Сіменон
Фернан Бессон також був респектабельний старий пан, а Валентіна — найчарівніша стара пані. Арлетта сьогодні вранці могла б позувати для поштової листівки, її чоловік — ціанований дантист, а Тео — взірець джентльмена, якому прощають його прихильність до спиртного, бо він завжди, спокійний і тримається з гідністю.
У Шарля Бессона — дружина, четверо дітей, молодшому всього кілька місяців; поки йому не пошито траурного костюма, він пов'язав собі чорну стрічку на рукав. Він депутат, з міністром на «ти», під час передвиборної кампанії, очевидно, цілує малюків і цокається з рибалками та селянами…
Він виявився одним із тих, кого називають «щирим добродієм», а матінка комісара Мегре назвала б його, напевне, «достойним добродієм» — високий, ставний, ледь опасистий, з уже помітним черевом, трохи наївним поглядом та вусиками на пухкій верхній губі.
— Я не примусив вас чекати, комісаре? Драстуйте, Кастене, радий знову вас бачити.
Його автомобіль був недавно пофарбований заново.
— Ніяких поганих новин?
— Ніяких.
— А як там мачуха?
— В неї начебто все гаразд. Щойно поїхала Арлетта.
— А вона знову приїздила? Як мило з її боку! Я так і думав, що вона приїде втішити матір.
— Ви дозволите, пане Бессон? — Мегре одвів Кастена вбік і доручив йому поїхати спочатку до Іпора, потім до Фекана.
— Перепрошую, — сказав комісар, повертаючись до Беосона. — Я повинен був дати інспекторові деякі розпорядження. Признаюся, я навіть не уявляю, де мені вас прийняти. В таку ранню годину моя кімната, певно, ще не прибрана.
— Я охоче б чогось випив, а потім, якщо ви не боїтеся свіжого вітру, ми могли б посидіти на терасі казино. Сподіваюся, ви не дуже сердитеся, що я не зміг зустріти вас? Моя дружина у відчаї: із Марселя приїхала її сестра, жінка судновласника, — їх тепер тільки двоє, в родині Монте не було сина, — і от на мене звалилися тепер усі неприємності…
— Ви гадаєте, що на вас чекають неприємності?
— За тещу я не можу сказати нічого лихого. Вона була достойною жінкою, та на старість в неї почалися всілякі дивацтва. Ви чули, що її чоловік займався будівельними справами. Половина житлових будинків та й чимало громадських будівель у Дьєппі споруджені ним. Більшу частину добра він залишив у вигляді нерухомості. Моя теща сама всім керувала після смерті чоловіка. Вона ніколи не давала згоди на ремонт будинків. Звідси сила-силенна позовів з пожильцями, муніципалітетом і навіть з податковою інспекцією.
— Дозвольте одне запитання, пане Бессон. Чи зустрічалася ваша теща з Валентіною?
Мегре випив другу чашку кави з коньяком і почав стежити за співрозмовником, який зблизька виявився досить брезклим і не таким показним.
— На жаль, ні. Вони ніколи не погоджувалися на зустріч.
— Ні та, ні та?
— Точніше, мати моєї дружини не хотіла знатися з Валентіною. Це дурна історія. Валентіна, коли я відрекомендував їй Мімі, уважно поглянула на її руки і пробурмотіла: «У вас, звичайно, не батьківські руки». — «Як це зрозуміти?» — запитала Мімі. «Руки муляра я уявляла собі великими і широкими», — відповіла Валентіна. Бачите, як усе це нерозумно? — розвів руками Бессон. — Мій тесть справді на початку своєї кар'єри був муляром, хоч і дуже недовго. І все-таки він призвичаївся до лайок. Думаю, що він робив це навмисне; він був великий цабе у Дьєппі, перший багатій на всю округу, і його тішило бачити, як декого шокує його поведінка та круті слова.
Коли моя теща почула про слова Валентіни, вона була вражена в саме серце. «Це все-таки краще, ніж бути донькою п'яниці рибалки!» — сказала вона. Потім пригадала, коли Валентіна була продавщицею в кондитерській сестер Cope…
— І звинуватила Валентіну в тому, що та не відзначалася зразковою поведінкою.
— Еге ж. Вона ще підкреслювала різницю у віці — її та її чоловіка. Одне слово, вони ніколи не погоджувалися зустрітися.
Стенувши плечима, Бессон додав:
— Такі історії, як мені здається, бувають в усіх родинах… Хоча кожна з цих жінок — цілком достойна пані.
— Ви дуже любите Валентіну?
— Дуже. Вона завжди була добра до мене.
— А як ставиться до неї ваша дружина?
— Природно, Мімі з нею більш стримана.
— Вони сваряться?
— Вони рідко бачаться. Не частіше, як раз на рік. Перед зустріччю я завжди рекомендую Мімі запастися терпінням і бути поблажливою, адже Валентіна — вже літня людина. Мімі обіцяє взяти себе в руки. Та це не дуже допомагає — вони все одно наскакують одна на одну.
— Так було й минулої неділі?
— Не знаю. Я водив дітей на прогулянку.
«До речі, що думають діти про свого батька? — міркував Мегре. — Певно, як і більшість дітей, вони переконані, що він дужий, розумний чоловік, здатний захистити їх та скерувати їхнє життя. Їм і невтямки, що це безвольний і нерозумний нікчема. Мімі, очевидно, каже про нього: «О, він такий добрий!» А він і справді любить їх усіх і на життя дивиться великими наївними, ласолюбними очима. Йому, звичайно, завжди хотілося бути сильним, розумним, найкращим із чоловіків. І в нього, мабуть, була сила всіляких планів, багато з них йому, певно, не вдалося здійснити, а ті, що здійснювалися, призводили до фіаско. В обох випадках він вважав, що просто обставини були проти нього.
І все-таки хіба він не домігся, щоб його обрали депутатом? Тепер усі знають йому справжню ціну. Вся
