Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський
вівторок 13 грудня,
одинадцята година вечора
Елізабет Пфлюґер саме скінчила третє «Gnosienne» Еріка Саті, і її біле фортепіано ще бриніло звуками дощових крапель, коли до вітальні увійшла покоївка й повідомила про терміновий дзвінок з Вісбадена, запитуючи, де панна Пфлюґер бажає говорити. Елізабет бажала говорити у вітальні і, схрестивши свої стрункі ноги в шезлонгу, роздратовано спитала в служниці, хто має нахабство турбувати її так пізно. Довідавшись, вона вгамувала свій гнів і приклала слухавку до вуха. Після довгих схлипувань, ридань, запевнень у любові й дружбі, вона почула прохання про допомогу й пораду.
— Благаю тебе, Елізабет, порадь, що мені робити… Він усе програв…
— Цей фон Фінкль, про якого ти писала? Сьогодні посильний забрав листа з Вісбадена й приніс мені…
— Так, фон Фінкль. Директор казино запропонував йому позичку без застави, але він відмовився й попросив обміняти на жетони чеки й векселі, що мав при собі. Коли його прохання виконали, він знову програв усе. Нічим заплатити за готель. Тоді він прийняв пропозицію казино, але це була вже інша пропозиція… Інша позичка, із заставою… Цією заставою повинна стати я…
Чоловіча долоня натиснула на важіль телефону. Елізабет крізь сльози глянула на барона фон Гаґеншталя і відчула полегшу, що не повинна більше вислуховувати плачу подруги.
— Ти тут нічого не вдієш, — тихо мовив барон. — Зараз допомогти їй можу лише я. Я знаю, що значить у казино застава гарної молодої жінки. Ва-банк.
Вісбаден,
вівторок 13 грудня,
північ
— Фон Штітенкротт виплатив фон Фінклеві за його векселі й чеки тисячу марок, — Ріхтер говорив тихо, боязко озираючись парком навколо казино. — Фон Фінкль поставив як завжди ва-банк і програв. Тоді шеф запропонував йому позичку, але з гарантією. Цією гарантією повинна стати панна Ізабель Лебетзайдер. Шеф оцінив її в три тисячі марок. Така позичка.
— Нічого не розумію, Ріхтере. — Кнюфер дрижав від холоду. — Вони гратимуть на панну Лебетзайдер?
— Так. — Ріхтер натягнув капелюха на очі. — І то завтра, за моїм столом. Опівночі. На одній шальці фон Фінкль ставить свою подругу, на іншій фон Штітенкротт — три тисячі марок. Якщо режисер виграє, він отримає жетони на цю суму, якщо виграє шеф — панна Лебетзайдер на якийсь час залишиться в нашому казино. Це лише одна гра на чорне-червоне. І все. Одна гра. Ва-банк.
Кнюфер відчув, як у нього задрижали коліна.
— Зимно тут, у цьому парку, — буркнув він. — Ходімо випиймо чогось. Ведіть. Ріхтере.
Круп’є поправив рукавички й швидко побіг парком. За ним рушив Кнюфер. Нічний Вісбаден оздоблювали святкові ліхтарики. Незважаючи на піст, винарня «Енте» у «Нассауер Гоф» вирувала життям. Під пам’ятником імператорові Фрідріху тріскалися від морозу губи якоїсь пари, що безтямно цілувалася. Вусатий обер-поліцмейстер пояснював якомусь добродію напідпитку, як йому пройти до Терм імператора Фрідріха. Ріхтер схопив Кнюфера за рукав і затяг до однієї з брам, де знаходилася кнайпа «Ганкес міт Музік», у якій пахло цибулевим сиром. Вони сіли в якомусь темному кутку, й круп’є замовив два кухлі глінтвейну «Аппельвой».
— Скажіть-но мені, Ріхтере, — Кнюфер поклав на стіл десятимарковий папірець, — якщо фон Фінкль програє, як довго панна Лебетзайдер залишатиметься в казино й що вона там робитиме.
— За те, що я вам сказав би, — Ріхтер розчепірив пальці на банкноті. — За те, що я вам скажу, — поправився він, — я можу втратити роботу… До біса! Ви мій добрий дух… У нас є ще одне казино… Неофіційне… У підвалі… Там грають дуже багаті клієнти. У ролі круп’є — голі вродливі жінки. Якщо гравець виграє дуже велику суму, а її розміри залежать від вміння й азарту гравця, у нагороду він отримає на одну ніч жінку-круп’є, за столиком якої він грав. Ви собі й не уявляєте, що робить хіть із цими чоловіками. Мало кому вдається виграти дівчину, вони програють купу грошей, і все-таки знову приходять… задля панни Лебетзайдер вони гратимуть, як божевільні. Досить на них глянути. Наш шеф знає, що робить…
— Як довго панна Лебетзайдер мала би працювати в таємному казино? — повторив питання Кнюфер.
— Не менше ніж два місяці. Продовження терміну — то вже добровільний вибір нашої білявої Венери.
— Коли відбудеться гра?
— Завтра опівночі. Шеф хоче запросити кількох знайомих журналістів і клієнтів неофіційного казино, які охоче оглянуть новий товар. Гадаю, вас вони теж запросять, ви ж бо чимало виграли за моїм столом.
— Ви не
