Наказано вижити - Юліан Семенов

1944 року, вступив під час загальної істерії після замаху на фюрера. Нишком ходить до церкви, не інакше як правдоборець, утримує сім'ю брата Герберта, що загинув на Східному фронті, бідує. Вибачусь перед Штірліцом за тупу незграбність кріповця; ніби між іншим спитаю у своїх, чи не знайшли вони якихось важливих доказів у домі; а ті дадуть відповідь, що є підозрілі пальці на стіні кухні біля слідів крові, хоч не можна сказати твердо, що пальці ці залишено вже після пострілу, але все-таки треба уважно провести експертизу; я кладу відбитки на стіл, виймаю лупу, прошу інспектора переконатися в тому, що відбитки пальців доктора Бользена, якого він підозрює, зовсім не ідентичні з тими, що знайшли його, Мюллера, люди; однак інспектор викладає свої відбитки пальців Штірліца, порівнює обидві таблиці, хоче щось сказати, але я його перебиваю, забираю відбитки, зняті в кріпо з штандартенфюрера, встаю й забираю Штірліца з собою, а вже в машині запитую, навіщо було ліквідовувати Ганса? Якщо вже він заважав йому, то це можна було б зробити не дома». А тепер, після цього інциденту, просто ризиковано перетинати кордон, поїздка до Швейцарії на грані зрину: ці кріповці страшенні формалісти, напишуть рапорт Кальтенбруннеру про «злочин доктора Бользена», якому потурає Мюллер, тоді взагалі закордонний паспорт — на час розслідування принаймні — буде анульовано.

Мюллер думав, що така комбінація не насторожить Штірліца; загрозу його життю він замотивував під час першої їхньої розмови після повернення з Берна; віддав йому свого шофера; не дуже сердився, коли Штірліц, незважаючи на його наказ, обдурив хлопця і не повертався додому, працюючи з Дагмар Фрайтаг.

…Минала вже третя година після того, як Штірліца відвезли в поліцію, а дзвінка звідти досі не було. В секретаріаті Шелленберга тепер сиділа жінка гестапо, яка негайно про це повідомила б, якби навіть Красунчик вирішив помудрувати і не зв'язався б з ним відразу.

Через чотири години Мюллер зажадав точних даних від служби його особистого спостереження: номер машини, на якій повезли Штірліца (він раптом подумав, а чи не підмінили червоні поліцейських, але зразу ж зупинив себе: не можна панікувати, все-таки поки що ми тут господарі).

Номер машини був справжній. Описання шофера, фотографа, інспекторів Ульса й Ніренбаха збіглися абсолютно.

Через п'ять годин Мюллер зажадав від своїх, щоб було організовано сигнал доброзичливця від сусідів: «Незнайомці забрали славного доктора Бользена».

Через шість годин, після того вже, як сигнал зафіксували в РСХА, розписали на сектор гестапо, що займався безпекою офіцерів СС та їхніх родин, Мюллер виїхав у кріпо Бабельсберга, не подзвонивши туди заздалегідь.

Вернер Шріпс привітав Мюллера, як належить, гучним «Хайль Гітлер!» і поступився йому своїм місцем за столом, страшенно пополотнівши.

— Де наша людина? — запитав Мюллер.

— На Александерплац… Я тільки-но відправив його на Александерплац, групенфюрер…

— У тюрму кріпо?

— Так.

— У чому ви його звинувачуєте?

— Він образив представника влади, групенфюрер! Він дозволив собі непристойно і низько образити службову особу при виконанні нею імперських обов'язків.

— Імперські обов'язки виконує фюрер, а не ви!

— Пробачте, групенфюрер.

— Вам відомо, що ви затримали людину, яка і є при виконанні службового обов'язку?

— Мені відомо тільки те, що я затримав людину, яку запідозрили у вбивстві і котра до того ж образила службову особу.

Мюллер перебив його.

— Він просив вас подзвонити в РСХА?

— Так.

— Чому ви відмовилися виконати його прохання?

— Він вимагав, щоб я подзвонив бригадефюреру Шелленбергу! А я не маю права переступати щаблі службових сходів.

— І за те, що ви відмовили йому, він дозволив собі непристойні висловлювання на вашу адресу?

— Ні. Не тільки після цього. — Малий чоловічок в круглих окулярах рапортував тріумфуюче, страшенно себе жаліючи. — Я зажадав, щоб доктор Бользен написав пояснения про те, що сталося в його домі… Він відмовився і заявив, що по дасть мені з цього приводу ніяких пояснень… Тому я…

Мюллер знову перебив його:

— Він вам так нічого й не написав?

— Ні, групенфюрер!

— І не дав пояснень?

— Ні, групенфюрер!

— Покажіть мені копію звинувачувального висновку. І не смійте нікому й ніколи говорити про цей інцидент. Справу про вбивство в будинку Бользена я забираю з собою.

«Штірліц допоміг мені своєю поведінкою, — подумав Мюллер. — Він полегшив моє завдання. Я витягну його з-під трибуналу — а він може попасти під трибунал з жару, з полум'я, — і питання про Швейцарію відпаде саме по собі. Він почне метатися — мені тільки цього й треба, після метання він прийде до мене й виконуватиме всі ті умови гри, які я йому продиктую, — взамін за врятування».

Мюллер перебіг текст звинувачувального висновку, підписаного маленьким чоловічком Вернером Шріпсом і двома поліцейськими, що дали показання як свідки, попросив покликати інспекторів до кімнати й сказав:

— Усього того, про що ви тут написали, — не було. Ясно?

— Так, — тихо відповіли обидва інспектори, які приїжджали по Штірліца.

Мюллер звернувся до куцого Шріпса.

— Це було, — відповів той. — Я ніколи не відмовлюсь від своїх слів, групенфюрер.

Мюллер підвівся і, виходячи з кімнати, коротко кинув:

— Завтра о сьомій годині ранку будьте в приймальні PCXА.

…Через дві години Штірліца привели в кабінет Мюллера, той спитав:

— Поясніть — навіщо все це?

— Хотілося спати, — відповів Штірліц.

Мюллер потер обличчя м'ясистою п'ятірнею, похитав головою:

— А що? Це теж пояснення…

— Я стомився, груиенфюрер, я стомився від гри, в яку мене втягнуто, якої я не розумію, хоч як хочу зрозуміти, і, мабуть, не зрозумію до самого кінця.

— Добре, що в поліції ви не залишили пальців. На кухні, біля нещасного Ганса, є один відбиток не на вашу користь, хоч я допускаю, що ви не мали відношення до трагедії… Чому Шелленберг порушив умови гри? Навіщо він прибрав мого хлопця?

— Він не порушував. Це йому невигідно.

— А кому вигідно?

— Тому, хто не хоче пускати мене в Швейцарію, групенфюрер.

Мюллер знову відчув страх від того, як його вичисляв Штірліц, тому відповів нападаючи:

— Якого біса ви ображали отого куцого?! Навіщо?! Я викликав його сюди на сьому ранку! Ось, читайте його рапорт і звинувачувальний висновок! І подумайте про закони воєнного часу… Читайте, читайте! Про відбитки там є теж! Якщо я зможу вас відмити — відмию! А не зможу — нарікайте самі на себе!

«Головне — тримати його при собі, — думав Мюллер, — спостерігаючи паси, яких він уживатиме; готувати фінал; стеження за ним поставлено так, що він не втече, хоч яка в нього премудра голова; він — моя карта, і я зіграю цю карту єдино можливим способом…»

Різко й страшно