Наказано вижити - Юліан Семенов

…Штірліц повернувся до себе в Бабельсберг із згарища невеличкого особняка в Потсдамі, де жив радист Лорх, побачив поліцейську машину біля своїх воріт, відчув порожню втому і зрозумів, що гра вступила в останню стадію. Він розумів, що втекти звідси не можна, всі дороги, мабуть, перекрито, так що іншого виходу, крім як вилізти з машини, зачинити двері і ввійти в будинок, назустріч своїй долі, в нього немає.

Так він і зробив.

…Два інспектори кримінальної поліції і фотограф розглядали труп Ганса. Хлопця вбили пострілом у скроню, половину черепа знесло.

Перевіривши документи Штірліца, за якими він жив тут, старший поліцейський запитав:

— Хто міг бути тут, крім вас, пане доктор Бользен?

— Ніхто, — відповів Штірліц. — Сліди є?

— Це вас не обходить, пане доктор Бользен, — відповів молодший поліцейський. — Займайтеся своїм народним підприємством імені Роберта Лея, не вчіть нас робити наше діло…

— Будинок куплено на ім'я доктора Бользена, а я — штандартенфюрер Штірліц.

Поліцейські перезирнулись.

— Можете подзвонити в РСХА і перевірити, — запропонував Штірліц.

Старший поліцейський відповів:

— У вас перерізано телефон і розбито апарат, тому ми подзвонимо в РСХА з нашого відділу кримінальної поліції, їдьмо.

У приміщенні районного кріпо пахло гашеним вапном, хлоркою й затхлістю; на стінах — старанно розклеєні плакати, випущені рейхсміністром пропаганди: «Берлін залишиться німецьким!», «Т-с-с-с! Ворог підслухує!», «Німецький рицар зламає російського вандала!». Постаті й обличчя солдатів на плакатах були неприродно здорові, мускулясті й багатозубі.

«Такого ходу я не міг собі уявити, — подумав Штірліц, коли його, шанобливо пропустивши вперед, ввели до невеличкого кабінету, освітленого тьмяною лампочкою. — І знову — чекати; мене ведуть за собою події, я безсилий у побудові своєї лінії, мені нав'язують ходи і не дають часу на обдумування своїх».

За столом, таким же обшарпаним, як і цей кабінет, обставлений мишачими, умисне похмурими меблями й численними металевими жетонами, на яких було вибито довгі, безнадійні номери й літери, сидів маленький чоловік в окулярах з жерстяною, дуже старою оправою, не раз уже лагодженою, і щось швидко писав на великому аркуші паперу, бридко човгаючи ногою по паркету.

Підвівши очі на Штірліца, він розтулив свої синюваті тонкі губи, щось подібне до усмішки з'явилося на його обличчі, і він тихо сказав:

— Як усе негарно виходить, пане доктор Бользен…

— По-перше, хайль Гітлер! — так само тихо, дуже спокійно відповів Штірліц. — По-друге, я показав вашим співробітникам свої документи… З прізвищем сталося непорозуміння, я живу в особняку під іншим ім'ям — так було вирішено в оперативних інтересах, і, по-третє, будь ласка, подзвоніть бригадефюреру Шелленбергу.

— До такого керівника я ніколи не наважусь подзвонити, пане доктор Бользен… Якщо ви справді той, за кого себе видаєте, ми запитаємо РСХА в установленому порядку, я вам обіцяю… А поки що я попрошу вас відповісти на ряд запитань і написати докладне пояснення з приводу того, що сталося у вашому домі.

— Відповідати на запитання я вам не буду… а тим більше писати… Хочу вас попередити, що я мушу сьогодні ввечері виїхати у службове відрядження… Якщо мій виїзд затримається, відповідати доведеться вам…

— Не смійте погрожувати мені! — маленький очкастий чоловік трахнув долонею об стіл. — Ось! — Він тицьнув пальцем у папери, що лежали перед ним на столі. — Це сигнал про те, що скоїлося у вашому домі! До того як ви вийшли звідти! Саме тоді, коли ви там були, пролунав постріл! А потім ви поїхали! І ви хочете сказати, що я повинен стати перед вами по команді «струнко»?! Та хоч би ви були генералом! У нас усі рівні перед законом! Усі! У вашому домі загинув солдат! І ви повинні пояснити мені, як це сталося! А не захочете — відправляйтесь у камеру попереднього ув'язнення! Якщо ви справді той, за кого себе видаєте, вас знайдуть! Це якийсь там нещасний лісник чи сторож сидітиме, дожидаючись суду, а вас знайдуть швиденько!

І Штірліц раптом розсміявся. Він стояв у невеличкій кімнаті старшого інспектора кримінальної поліції і сміявся, бо тільки зараз по-справжньому усвідомив усю страшну, просто-таки неймовірну безглуздість становища, в якому опинився.

«Ні, — виправив себе він, все ще сміючись, — я не опинився. Мене поставили в таке становище, а я мушу повернути ситуацію на свою користь».

— Ви — мерзенне лайно! — стримуючи сміх, сказав Штірліц. — Маленьке, смердюче лайно! Вам не місце в поліції.

Він вигукнув образливі лайки, розуміючи, якого ворога в особі інспектора він тепер матиме; цього малого напевне не включили в гру, а з Гансом була гра, заздалегідь спланована; тепер ясно: малого грають втемну, і він зараз лютуватиме, почне справу, в якій звинувачуватиме мене за образу службової особи і неповагу до влади і закону, а папір, який хоч раз написаний у цьому проклятому рейху, не може зникнути, він тягтиме за собою інші папери, якщо тільки не включиться особисто Мюллер, а йому ой як не хочеться включатися. Зайві розмови. Зараз, напередодні краху, всі прямо-таки осатаніли у взаємній підозріливості, доносах, страху… Нічого, нехай, ще один доказ їхнього зв'язку не зашкодить, коли він зрозумів його, Штірліца, нехай бере відповідальність, нехай викручується…»

Маленький інспектор поліції підвівся з-за столу, і Штірліц побачив, який старий на ньому піджак (мабуть, удруге перелицьований), як старанно заштопана сорочка, як випрасуваний до шовкового блиску галстук.

— Граус! — крикнув інспектор тонким, зривистим голосом.

Вбігли підстаркуватий поліцейський і два інспектори, яких Штірліц бачив коло свого будинку; завмерли біля дверей.

— Відправте цього негідника в камеру! Він посмів образити імперську владу!

В холодній камері, по стінах якої повільно стікала вода, Штірліц, не скидаючи пальта, ліг на нари, пошкодувавши, що не надів сьогодні светра; скрутився калачиком, підтяг коліна до підборіддя, як у солодкому, нереальному вже дитинстві, й зразу ж заснув.

І вперше за ті тижні, відколи повернувся із Швейцарії, він спав спокійно.

…Мюллер розраховував, що все станеться зовсім не так, як сталося.

Він вважав: Штірліц у поліцейському відділенні зажадає, щоб йому негайно дали змогу поговорити з Шелленбергом, і там це зроблять. Шелленберг негайно зв'яжеться з ним, з Мюллером. «Я подзвоню поліцейському інспекторові кріпо району Бабельсберг, вислухаю все, скажу, що виїжджаю на місце злочину, беру бригаду. Знаходять докази, які вже організували мої люди після того, як інспектори повезли Штірліца в поліцію. Даю при штандартенфюреру прочухана маленькому інспекторові. Прізвище Шріпс смішне, а ім'я звучне — Вернер. Дружина Доротея, троє дітей. Член НСДАП з липня