Клуб зразкових чоловіків - Олександр Медведєв

Тепер вони сиділи на кухні. У джезві поспівала кава. Руслан був пригнічений, жінка, навпаки, відчувала приплив сил.

— І що ти пропонуєш? — запитав Руслан, вдивляючись у порожнечу вечірніх сутінок за вікном. — Що мені робити?

— Що робити тобі, я не знаю. Я знаю, що робити нам. Я пропоную тобі дещо краще, ніж тюрма. Я пропоную пограбувати Івана Івановича, здати його мусорам і оселитися на Кіпрі. Чи в Бразилії. Де тобі більше подобається?

— У Бразилії. Аби від братви подалі, — пробурчав Руслан. — Добре, викладай.

— Але спочатку ти повинен сказати мені, де Іван Іванович тримає свої папочки з документами.

— У сейфі. Але тільки не у фірмі. А в банку «Дисконт Сі-Ейч». У них там, як у камерах схову на вокзалі. Сейфи напрокат — чотириста сорок баксів за місяць.

Жінка зітхнула. Коли за оренду сейфа платять такі гроші, розраховувати на те, що просто завітаєш туди і, знаючи код, відкриєш, забереш вміст, а потім спокійно підеш, не випадає…

— Розкажи все, що знаєш про цей банк.

— Та нічого я не знаю, — роздратовано кинув Руслан. — Знаю адресу. Знаю, що він туди навідується раз на тиждень. Знаю, що всі документи зберігаються там. Бабки він завжди переводить в Ізраїль, у сейфі їм робити нічого.

— До речі, щодо Ізраїлю. Скільки зараз на рахунку вашої фірми?

— Дріб’язок — тисяч триста. Може, чотириста. Це в доларах. Слухай, рідна… А ти, напевно, маєш рацію про мусорів! Я тепер згадую… Іван Іванович сьогодні був не в гуморі. Нагримав на мене через дурницю. Бігав як підсолений. Секретарка говорила, приходив якийсь капітан Туполєв…

— Навіщо мені тебе за носа водити? Але все одно, ми не закінчили. Скажи, якщо припустити, що завтра вранці Іван Іванович перекаже ваші гроші в Ізраїль, на рахунок «Кетера», коли він зможе туди вилетіти?

— Та хоч завтра, аби рейс був до Тель-Авіва.

— А як же віза? — насторожилася жінка. — Хіба можна оформити її так швидко?

— А що йому твоя віза! У нього вона цілий рік відкрита. Він же бізнесмен, а не палець собачий! Співпрацює з великою ізраїльською фірмою! Його там завжди з розкритими обіймами чекають!

— А в який термін ти зможеш зробити ізраїльські візи нам обом?

Руслан невдоволено скривився.

— А навіщо?

— Ми їдемо в Ізраїль, відвідати Девіда Аршкришера. Ти хіба ще не зрозумів?

Руслан підняв руки: «здаюся». Він уже встиг засвоїти — жінка говорить діло, вона хоче йому добра і вона набагато розумніша за нього.

— І коли?

— Як зробиш візи.

— Ну, скажімо, я їх зроблю завтра вдень. Дам Гарику на лапу… Але ж Іван Іванович може бути в Тель-Авіві завтра до вечора! Ти ж сама говорила. Відразу поїде до Девіда, забере усі свої гроші. І шукай його!

— Він не буде в Тель-Авіві завтра до вечора, — твердо сказала жінка.

Вона почала з банку «Дисконт Сі-Ейч». Через Інтернет з’ясувала усе, що могла, про «камери схову». Її припущення виявилися правильними. Спроби пограбувати цей банк чи облудним шляхом заволодіти документами марні. Утім, грабувати банки вона й так не вміє.

А от на інформації про години роботи «камер схову» вона зупинилася надовго.

З понеділка по п’ятницю — з 7-00 до 22–00.

Субота — з 7-00 до 13–00.

Неділя — з 10–00 до 21–00.

— Завтра в нас неділя? — запитала вона Руслана.

— Неділя… — замислено відповів Руслан. — А що?

— Хвилинку терпіння!

Покінчивши з «Дисконтом Сі-Ейч», жінка зняла слухавку і набрала довідкову. Її цікавив рейс на Тель-Авів. Година була пізня, тож вона додзвонилася з першого разу.

Коли жінка поклала трубку, її очі сяяли.

— Поки що нам щастить. «Камера схову» починає роботу завтра о десятій. Літак на Тель-Авів — о 10.30 ранку. Отже, Іван Іванович, навіть якщо забере свої документи із сейфа о десятій, усе одно не встигне на цей рейс. Так що завтра в Ізраїль він ніяк не полетить.

— А з чого ти взяла, що він от так відразу виїде в Ізраїль, а не в Париж, скажімо?

— Знаєш, Руслане, коли вже взялися за вашу фірму, не виключено, що до цієї справи підключать Інтерпол та ізраїльську поліцію. А там одразу заморозять рахунок фірми «Кетер». Тому Іван Іванович постарається забрати свої гроші в Девіда якнайшвидше.

— Може, він уже вилетів?

— Сумніваюся. Сьогодні в банку профілактика з 13.00.

— Так що ми будемо робити з Іваном Івановичем?

— Ми будемо чекати на нього біля банку рівно о десятій ранку. І до вечора, якщо це буде потрібно.

— Ну добре, це завтра. А що сьогодні робити з братухами?

Вимкнувши світло, вони завмерли біля розкритого навстіж вікна кухні. Подвір’я, де стояла стара «Ауді», освітлювалося одним ліхтарем, але навіть його тьмяного світла було досить для