Картковий будинок - Майкл Доббс

— Я не хочу розтягувати період невизначеності на довше, ніж треба, та гадаю, додатковий тиждень абощо не завдасть великої шкоди.

— Згідно з правилами, вибір дати цілком у ваших руках, Генрі.

Колінґридж зиркнув на свій годинник.

— Послухайте, Гамфрі вже чекає. Краще не затримувати його. Він дасть свою пораду, і я вислухаю його надзвичайно уважно, хоча, як на мене, він компетентний радше у сфері морських курортів, аніж у виборчих перегонах. Я пересплю з цією думкою, а зранку дам вам знати, що я вирішив. Ви дізнаєтеся першим, Френсисе.

Колінґридж провів головного організатора до дверей.

— Я такий вам вдячний! Не можу передати, наскільки відрадно мати поруч когось такого, як ви, хто не гострить сокиру.

Вони повернулися до її квартири, зачинили двері з ноги, регочучи зривали одяг, спотикалися, навіть не дійшли до спальні. А зараз Меті та Краєвскі лежали, переплівшись клубочком. Він, скрутившись у неї на дивані, думав, що ніколи ще не був щасливіший; вона ж подумки витала вже деінде.

— Колінґридж? — пробурмотів він, прибираючи руку з її бездоганної груді.

Здавалося, вона не помітила в його голосі розчарування.

— Я думала, Джонні. Про Чарльза Колінґриджа.

— Я лежу пітніючи у тебе між стегнами, а ти думаєш про іншого чоловіка,— запротестував він жартома.

— Я знаю, він алкоголік і все таке,— провадила вона, не зважаючи,— а вони часто не відповідають за свої дії.

— Коли я з тобою, я не впевнений, що й сам відповідаю.

— Але це все аж надто просто.

— А хіба життя має бути складним? — заблагав він, притискаючись до її талії.

— Я просто не можу повірити, що Чарльз Колінґридж був спроможний на це, не кажучи вже про те, щоб мав засоби.

— Є лише одна людина, яка знає,— пробурмотів Краєвскі,— але вона замкнута десь далеко, у якійсь там клініці.

Меті обернулася до нього обличчям.

— Де?

Він зітхнув, відчувши, що його пристрасть ущухає.

— Думаю, це має бути родинна таємниця під суворою охороною.

— Я хочу його знайти.

— І як же ж наш Репортер року збирається це зробити?

Вона відштовхнулася від нього, загорнулася у ковдру і зникла у кухні. Він встав у пошуках своїх боксерок, знайшов їх за телевізором і неохоче ковзнув у них, коли вона повернулася з двома келихами вина. Вони розмістилися на килимку перед порожнім коминком.

— Коли востаннє бачили Чарльза Колінґриджа? — запитала вона.

— Ну, е-е... коли його везли з дому, понад тиждень тому.

— Хто з ним був?

— Capa Колінґридж.

— 1?..

— Водій.

— Саме так. Тож хто цей водій, Джонні?

— Побий мене грім, як я знаю.

— Але звідси можна й почати.

Вона знову відсунулася від нього і підповзла до телевізора, оточеного розкиданими відеокасетами.

— Це десь тут,— сказала вона, зчиняючи ще гірший гармидер.

Знайшла касету, яку шукала, і скоро екран телевізора завертівся у завірюсі картинок — вона промотувала компіляцію випусків новин. Це настільки її поглинуло, що вона й не помітила, як ковдра зісковзнула їй з плечей. Краєвскі сидів, загублений у заведеному трепеті, розтягуючи збудження. Він саме думав підняти той телевізор і пошпурити його у вікно, коли крізь завірюху з’явився Чарльз Колінґридж, затиснутий на задньому сидінні машини-втікачки, а ковдра повернулася Меті на плечі.

— Глянь, Джонні!

Краєвскі застогнав, коли Меті натиснула ще одну кнопку, щоб відмотати програму на початок. І тут, на менш ніж секунду, коли машина вискочила на головну дорогу, крізь лобове скло вони побачили обличчя водія. Меті натисла кнопку паузи, і вони почали роздивлятися лисаня в окулярах.

— І хто ж це в дідька такий? — промимрив Краєвскі.

— З’ясуймо, ким він не є,— сказала Меті.— Він не урядовий водій: це не урядова машина, бо в їхньому автопарку всі дуже балакучі, тож ми б щось та й почули. Він не політична фігура, в іншому разі ми б його впізнали...

Вона відвернулася від екрана й поглянула на Краєвскі, не розуміючи, чого він кривиться від огиди.

— Джонні, куди вони їхали?

Він розривався між власною журналістською цікавістю й бажанням кинутися на неї. Чорт, вирости ж уже, Карєвскі, посварив він себе.

— Окей, не на Даунінг-стріт. І не в якийсь готель чи інше громадське місце,— зважив він варіанти.— У клініку, я так гадаю.

— Саме так! Той чоловік з клініки. Якщо нам вдасться з’ясувати, хто він такий, ми дізнаємося, куди вони забрали Чарлі!

— Гадаю, я зможу роздрукувати обличчя з відео й показати його людям. Можна почати з Фреді, нашого старого штатного фотографа. У нього чудова пам’ять на обличчя, а ще він алкоголік, якого просушили кілька років тому. Досі щотижня ходить до Анонімних алкоголіків. Раптом він зможе вивести нас на правильний шлях. Існує не так уже й багато лікувальних центрів. Ми маємо домогтися бодай якогось прогресу.

— Ти найкращий, Джонні.

І, вперше за той вечір, він відчув, що вона таки мала це на увазі.

— Я корисливий виродок. І вимагаю платні,— зважився він.— Меті, можна мені лишитися на ніч?

Її очі наповнилися жалем; вона похитала головою.

— Джонні, пам’ятай наші основоположні правила.

— Ніяких романів. Правильно. Що ж, оскільки ти отримала від мене все, що хотіла, гадаю, мені пора йти,— огризнувся він, досі збуджений.

Він скочив на ноги й поспіхом вдягнувся, але на півдорозі до дверей його плечі засмучено згорбилися.

— Вибач, Меті,— сказав він.— Просто річ у тому, що... ти для мене особлива. Я живу надією.

Він став біля дверей. Повернувся.

— У тебе є хтось, Меті?

— Ні, Джонні, звісно, нікого нема,— сказала вона.— Справа зовсім не в тому.

Але, зачинивши за ним двері, вона замислилася, чи була з ним чесна. Так і як могла бути? Вона не була впевнена, чи чесна з собою. Це не така розмова, яку ведуть хороші дівчатка.

Розділ двадцять восьмий

Деякі політичні кампанії беруть швидкий старт. Інші ж просто падають на старті.

Середа, 27 жовтня

«Дейлі Кронікл», перша шпальта:

СЕМЮЕЛ ПОПЕРЕДУ, РАЗЮЧИЙ СТАРТ

Майкл Семюел, молодий міністр охорони довнілля, вчора став фаворитом