Замах на бродягу - Жорж Сіменон
— Ви могли б прийняти мене на кілька хвилин?
— Ви дзвоните із Сюрте?
— Ні. Я майже поруч…
— Гаразд, я чекаю…
Він знову проминув Мікі і швидко пішов униз гомінкою вулицею, намагаючись не наштовхнутися на когось із перехожих. На розі Мегре зупинився, щоб запалити люльку, і раптом відчув на своєму плечі дотик чиєїсь руки. Він не знав цієї жінки, але вона, мабуть, раптом упізнала його, бо відразу відсахнулася, промовивши:
— Пробачте, я не думала, що це ви…
Він з полегшенням зітхнув, опинившись на тихій напівсонній вуличці Ля-Брюйєр. Над входом до будинку адвоката світилася лампочка. На тротуарі стояв довгий світлий лімузин.
Переступивши три сходинки, комісар уже торкнувся був кнопки електричного дзвінка, але двері в ту ж мить відчинилися, впускаючи його до невеличкого вестибюля з білою кахляною підлогою.
Жан-Шарль Гайяр був на зріст не менший за швейцара із «Святого апостола», але плечистіший і м'язистий, як регбіст. Йому можна було дати років сорок п'ять. Заходьте, комісаре…
Безшумно зачинивши двері, він провів гостя темним коридором до свого кабінету. Це була досить простора кімната, вмебльована гарно, з комфортом, хоча й без зайвих розкошів. На письмовому столі горіла лампа з зеленим абажуром. Поряд лежала купа листів, очевидно, допіру розпечатаних.
— Сідайте, будь ласка… Сьогодні в мене був страшний день. А по дорозі додому потрапив у грозу і довелося цілу годину чекати…
Увагу Мегре привернула ліва рука адвоката, на якій бракувало чотирьох пальців. Залишився самий тільки великий.
— Я хотів би дещо запитати у вас з приводу одного вашого клієнта…
Що це — занепокоєння чи просто цікавість? Блакитні очі адвоката на мить гостро зиркнули на Мегре, але тут-таки він невимушено пригладив рукою біляве коротко підстрижене волосся і посміхнувшись промовив:
— Якщо це не пов'язано з порушенням професійної таємниці, будь ласка…
Він сів навпроти комісара і почав гратися розрізним ножем із слонівки.
— Цього ранку було знайдено труп Еміля Буле…
— Буле? — перепитав адвокат, неначе намагався пригадати.
— Власник «Лотоса» та трьох інших кабаре…
— А! Знаю…
— Здається, нещодавно він заходив до вас…
— Нещодавно — надто невизначене поняття.
— Минулого вівторка.
— Тобто на цьому тижні?
— Так.
Гайяр похитав головою.
— Якщо він і заходив, я його не бачив… Очевидно, я був у той час в Палаці правосуддя… Я запитаю в секретарки.
І, глянувши комісарові у вічі, в свою чергу запитав:
— Ви сказали, що знайшли його труп?.. З вашого візиту можна вивести, що поліція вже займається цією справою… Отже, він помер не своєю смертю?
— Його було задушено…
— Цікаво…
— Чому?
— Бо, незважаючи на свою професію, це був чесний чолов'яга. Я не знав, що в нього були вороги… Щоправда, я міг цього й не знати. В мене стільки клієнтів…
— Коли ви бачили його востаннє?
— Я спробую відповісти вам точно. Одну хвилинку…
Він швидко підвівся, вийшов до сусідньої кімнати, увімкнув світло і почав щось шукати в шухляді столу. Потім повернувся з великим червоним блокнотом.
— Моя секретарка реєструє всі візити…
Він відкрив блокнот і з кінця почав гортати сторінки, бурмочучи собі під ніс якісь імена. Так він перегорнув з двадцять сторінок.
— Ось!.. Двадцять другого травня о п'ятій годині… А ось ще один візит — вісімнадцятого, об одинадцятій ранку…
— Отже, відтоді ви його не бачили?
— Щось не пригадую…
— Він вам не дзвонив?
— Якщо й дзвонив, то розмовляв не зі мною. Вам доведеться запитати в секретарки. Вона буде тут завтра о дев'ятій…
— Ви займалися справами Буле?
— Справи Буле — це також не зовсім визначене поняття. — І, посміхнувшись, додав: — Ваше запитання дуже підступне… Я можу не знати всіх його справ…
— Але це, здається, ви складали йому декларації про прибутки?
— На це запитання я охоче відповім… Так, складав. Буле був не дуже освічений і сам би з цим не впорався…
Мегре мовчав, і по якійсь паузі адвокат вів далі:
— Мушу одразу сказати, що він ніколи не намагався шахраювати… Звичайно, як усякий платник, він шукав способу платити якнайменше, але завжди в рамках законності. Інакше я не взявся б за його справи…
— Ви кажете, що вісімнадцятого травня він зробив вам візит… Напередодні недалеко від «Лотоса» було вбито одного гангстера на ім'я Мацотті…
Гайяр спокійно запалив сигарету і простяг комісарові срібний портсигар, який одразу поклав на стіл, побачивши, що Мегре дістає люльку.
— Я скажу все, що знаю з цього приводу… Еміль Буле не захотів потурати цьому бандюзі, і, щоб його позбутися, він привіз із свого рідного Гавра кількох докерів на підмогу.
— Я про це знаю…
— А дізнавшись про смерть Мацотті, він злякався, що поліція може подумати на нього… Вірніше, він боявся не так самої поліції, як газетярів…
— Він просив у вас поради?
— Саме так… Я сказав йому, що не треба нічого приховувати… Здається, він саме так і зробив, коли його викликали… Якщо не помиляюся, вдруге його викликали до Сгорте двадцять другого чи третього і напередодні він знову приходив до мене… Сподіваюся, його ні в чому не запідозрили. Це було б помилкою з вашого боку…
— Отже, ви певні, що цього тижня він до вас не приходив? Скажімо, у вівторок?
— Цілком певний… Більше того, коли б він прийшов, візит було б зареєстровано… Ось тут. Та погляньте самі…
Він простяг