Замах на бродягу - Жорж Сіменон
— Так мені здалося. Вона гарна дівчина, і я завжди проводжаю її очима. Просто за звичкою…
— Отже, вона пішла, а Еміль залишився?
— Еге ж… Він ще зайшов до «Лотоса», щоб подзвонити.
— Звідки ви знаєте, що він дзвонив?
— Мені це сказала Жермен, наша гардеробниця… Телефон висить поряд із гардеробом. Він набрав номер, але йому не відповіли. Це, здається, його засмутило…
— А чому гардеробниця звернула на це увагу?
— Тому що завжди, коли він дзвонив увечері своякові або до іншого кабаре, йому одразу відповідали… Крім того, через чверть години він подзвонив знову.
— І знову не додзвонився?
— Еге ж! Ні… Очевидно, того, кому він дзвонив, не було вдома, і це дратувало месьє Еміля… В залі він вичитав одну танцюристку, у якої була пожмакана сукня, а потім полаявся з барменом. Після третьої чи четвертої спроби додзвонитися він вийшов на вулицю…
— Ви розмовляли?
— Він був не дуже балакучий… Хвилин із десять стояв перед входом і дивився то на небо, то на потік машин… Так він завжди визначав, скільки чекати клієнтів.
— Але він усе-таки додзвонився?
— Лише близько одинадцятої.
— І одразу пішов?
— Ні, хвилин двадцять він ще гуляв по тротуару. Він завжди мав таку звичку. Разів кілька він діставав годинника і дивився, поки нарешті не подався вниз вулицею Пігаль.
— Інакше кажучи, в нього було побачення?
— Мені теж так здається…
— А правда, що він ніколи не брав таксі?
— Достоту так. Після нещасного випадку він уникав машин. Їздив метро.
— Ви певні, що він пішов униз? Може, вгору?
— Цілком певний!
— Коли б він мав їхати метро, він пішов би вгору по вулиці.
— Саме так він і робив, коли йому треба було дістатися «Парі-стрипа».
— Отже, виходить, його побачення мало відбутися десь поблизу, на Монмартрі?
Я спочатку подумав, що він пішов до «Святого апостола» на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт, але там його ніхто не бачив.
— Як ви гадаєте, в нього була коханка?
— У нього? Ви жартуєте.
І, знову хитро підморгнувши, Мікі додав:
— Як ви знаєте, в цій справі у мене є певний досвід. Можете мені вірити.
Він усміхнувся, показавши всі свої зморшки.
— А де мешкає пан Резон?
— Бухгалтер? — раптом здивувався Мікі. — На бульварі Рошуар. Принаймні років уже з тридцять.
— Він одружений?
— Старий парубок. До речі, в нього теж немає коханки. Не те, що він байдужий до жінок — просто, це не з його кишенею. Бідолаха вдовольняється тим, що лапає дівчат, які приходять до нього по аванс.
— А вам відомо, що він робить вечорами?
— Грає в більярд, завжди в одному місці — в кафе на Антверпенському майдані. Тут він справжній чемпіон.
Отже, відпадав ще один варіант. А втім, Мегре хотів з'ясувати все до кінця.
— Де він працював раніше, цей пан Резон?
— В банку, на вулиці Бланш, мало не змолоду… Там у хазяїна був рахунок. Очевидно, пан Резон тримав його в курсі подій. А пізніше хазяїн взяв його до себе. Йому потрібна була надійна людина, тому що в цій справі не важко прогоріти. Не знаю, скільки він йому платив, але мабуть, більше, ніж у банку…
Думкою Мегре знову і знову повертався до вівторкового вечора. Він немов на власні очі бачив худорлявого Еміля, що знервовано походжав перед сліпучою вивіскою «Лотоса», раз у раз поглядаючи на годинник, а потім рішучим кроком попрямував униз по вулиці Пігаль.
Він не збирався далеко, бо інакше сів би в метро — до найближчої станції було не більше сотні метрів. А коли незважаючи на всю відразу до автомобілів, йому знадобилася машина, то досить було підняти руку. Там завжди повно таксі.
Перед очима Мегре постав план цієї невеличкої части Парижа. Три кабаре, розташованих поблизу одне від одного, і зовсім оддалік четверте, що ним керував Антоніо.
Буле зі своїми трьома італійками мешкав на вулиці Віктора Массе.
Бар Громила Джо, на порозі якого було вбито Мацотті, містився за кілька десятків кроків від «Лотоса», так само як і банк, у якому Еміль тримав свої гроші. Нарешті, в цьому ж таки районі проживав і бухгалтер.
Це трохи нагадувало село, з якого Еміль майже нікуди не виходив — принаймні без крайньої потреби.
— Ви не здогадуєтесь, з ким саме в нього могло бути побачення?
— Навіть не уявляю…
І, трохи помовчавши, Мікі додав:
— Чесно кажучи, я теж про це думав і намагався дізнався. Просто з цікавості. В моїй справі чим більше розумієш, тим краще…
У Мегре зітхнув і підвівся. Більше в нього не було запитань. Інформатор дав йому певні подробиці, яких він раніше не знав і міг ще довго не знати, але їх було не досить, щоб з'ясувати, хто вбив Еміля Буле і навіщо потрібно було вбивці протягом майже трьох діб тримати дома тіло небіжчика.
— Дякую, Бубе…
Вже з порога Мікі раптом запитав:
— Ви часом не цікавитесь боксом?
— А чому ви питаєте?
— Тому що завтра буде зустріч, і в мене є певні відомості щодо результатів… Якщо б ви захотіли поставити…
— Дякую.
Він не запропонував йому грошей, Мікі їх все одно не взяв би. Адже він не продавав свої послуги, а лише обмінював їх на певну поблажливість.
— Коли я щось пронюхаю, я вам подзвоню…
А згодом Мегре вже сидів у своєму кабінеті в Сюрте якийсь час знервовано щось креслив олівцем на аркуші паперу. Потім подзвонив до
