Замах на бродягу - Жорж Сіменон
— У вівторок увечері ви були вдома?
Адвокат насупився.
— Це вже схоже на допит, — мовив він. — Хотів би я знати, що у вас на думці… — І, знизавши плечима, він із усмішкою додав: — Звичайно, я міг би пригадати, що робив того дня… Я проводжу більшість вечорів у цьому кабінеті, бо тільки ввечері я можу спокійно попрацювати… Зранку доводиться приймати клієнтів… А по обіді я найчастіше в Палаці правосуддя…
— Ви ніколи не вечеряєте в ресторані?
— Майже ніколи… Я не дуже люблю бувати в товаристві…
— Отже, у вівторок увечері…
— Сьогодні у нас п'ятниця… Точніше, субота, бо вже за північ… Минулого ранку я вдосвіта виїхав до Пуатьє…
— Самі?
Це запитання, видно, здивувало адвоката.
— Звичайно, сам… У мене там процес. А звечора я був удома… Не інакше, як вам потрібне моє алібі? — В його голосі бриніла легка іронія. — Мене трохи дивує, що це алібі стосується саме вівторка, тоді як мого клієнта було вбито зовсім недавно. Принаймні я так вас зрозумів. Гаразд! В одному я схожий з бідолашним Буле — я передусім шаную законність… Четвер — удома, середа… Стривайте… В середу я працював до десятої вечора вдома, а потім вийшов прогулятися перед сном, бо трохи боліла голова… Що ж до вівторка… Після обіду виступав у суді. Дуже заплутана справа, яка тягнеться вже кілька років і невідомо, коли закінчиться… Вечеряв удома.
— Разом з дружиною?
Погляд Гайяра на мить посерйознішав.
— Так, разом із дружиною.
— Вона зараз удома?
— Нагорі…
— Цього вечора вона не виходила?
— Вона взагалі не виходить, бо дуже хвора… Уже кілька років.
— Пробачте, я не знав…
— Нема чого пробачати… Отже, ми повечеряли, а потім я за звичкою зайшов до кабінету… Так! Тепер пам'ятаю… Я того дня дуже втомився в суді і тому вирішив трохи прогулятися на машині… Це зі мною трапляється досить часто… Колись я багато займався спортом, і мене іноді гнітить сидяче життя. Біля Єлисейських полів я побачив афіші одного радянського фільму, який мені дуже хвалили…
— Словом, ви пішли в кіно?
— Саме так… Ось бачите — все стало на місце. А потім я ще заїхав до одного кафе і вихилив скляночку «Фуке»…
— Вас ніхто не чекав?
— Ніхто.
— І ніхто не дзвонив?
Здавалося, він знову намагається щось пригадати.
— Начебто ні… Перш ніж лягти я ще випалив дві сигарети… І все. А тепер дозвольте вам сказати, що я дуже здивований…
Тепер настала черга Мегре грати простака.
— Чому?
— Я гадав, що вас цікавить мій клієнт… А натомість ви весь час питаєте мене про мої власні справи… Я міг би образитись.
— Даремно. Я лише намагаюся встановити, що робив і де ходив Еміль Буле…
— Я не розумію…
— Його було вбито не минулої ночі, а в ніч з вівторка на середу…
— Але ж ви сказали…
— Я сказав, що тіло було знайдено цього ранку…
— Інакше кажучи, з вівторка його труп…
Мегре кивнув головою. Зараз перед адвокатом сидів найпростосердіший із простаків, схильний до щирої, одвертої розмови.
— Нам майже точно відомо, що у вівторок увечері в нього було побачення. Можливо, зовсім недалеко звідси…
— І ви подумали, що він приходив саме сюди?
Комісар засміявся.
— Я вас не звинувачую в тому, що ви задушили свого клієнта…
— Його було задушено?
— Уявіть собі, що експерти зробили саме такий висновок… Я не буду наводити окремі ознаки, це було б надто довго… Він інколи приходив до вас, щоб порадитися…
— Так, але ж не серед ночі!
— Він міг несподівано опинитися в скрутному становищі… Уявімо, наприклад, що його шантажували…
Гайяр запалив ще одну сигарету, затягся і повільно видихнув довгу цівку диму.
— З його чекової книжки видно, що недавно він узяв у банку значну суму грошей.
— Якщо не секрет, скільки саме?
— Півмільйона франків у старій валюті. Це суперечило його звичкам… Раніше, коли йому було потрібно, він брав гроші в касах кабаре.
— Це з ним трапилося вперше?
— Як нам відомо, так… Завтра ми перевіримо його рахунок у банку, і я зможу сказати вам певніше…
— Даруйте, але я й досі не розумію, при чому тут я…
— Зараз зрозумієте… Уявімо собі, що він уже колись піддався на шантаж і заплатив… А тепер хтось вирішив повторити цю операцію… І от йому призначають побачення в ніч з вівторка на середу… Звичайно, йому могло спасти на думку передусім порадитися з вами… Він кілька разів дзвонить до вас, але ви в кіно… Хто може за вас відповісти, коли вас немає вдома?
— Ніхто…
І, помітивши подив на обличчі комісара, квапливо пояснив:
— Я вже вам сказав, що моя дружина дуже хвора… Нервова депресія з усілякими ускладненнями… Зараз вона лікується від поліневриту, але медицина тут майже безсила… Вона не виходить із своєї спальні на другому поверсі… Там з нею завжди покоївка… Насправді вона медсестра, але моя дружина навіть не знає цього… Телефону там немає, я його зняв…
— У вас є служниця?
— Дві… Вони теж ночують нагорі… Тепер дозвольте повернутися до вашого запитання… Я вже краще розумію, в чому річ. Мушу вам сказати, що мені абсолютно нічого не відомо про будь-який шантаж, жертвою якого міг би стати мій клієнт. Я добре знаю його справи і навіть не уявляю собі, як його можна було б шантажувати… Він не приходив радитися зі мною минулого вівторка… Я
