Хрест із сапфірами - Гілберт Кійт Честертон
Він говорив із запалом оратора. Фламбо і Джоан Стейсі з німим захопленням дивилися на нього. На обличчі отця Бравна було лише глибоке страждання — він дивився на підлогу, а його чоло прорізала зморшка. Пророк сонця сперся на камін і завершував свою промову:
— Кількома словами я все розповів, мені немає що додати. Ще менше слів мені знадобиться, щоб спростувати звинувачення. Щодо того, чи я здійснив цей злочин, можу сказати лише одне: я не міг цього зробити. Поліна Стейсі впала з цього поверху п’ять по дванадцятій. Зі сто осіб зможуть засвідчити, що я стояв на балконі рівно п’ятнадцять хвилин, починаючи з 12. 00 — це звичний час для моєї привселюдної молитви. Мій клерк (респектабельний юнак з Клефем, котрий зі мною жодним чином не пов’язаний) може заприсягтися, що увесь ранок сидів у приймальній і там ніхто не проходив. Він також може заприсягтися, що я прийшов об 11. 50, коли до трагедії залишалося п’ятнадцять хвилин, і увесь цей час не залишав офіс або балкон. Ніхто не має такого повного алібі — у мене є підтримка половини Вестмінстера. Думаю, кайданки не знадобляться. Справу завершено.
Та насамкінець я скажу вам усе, що ви хочете, щоб розвіяти ваші ідіотські підозри. Мені здається, що я знаю, як смерть прийшла до моєї нещасної подруги. Якщо хочете, можете осуджувати мене або мою віру й філософію, зрештою, ви не зможете мене засудити. Добре відомо, що особи, котрі пізнали вищі істини, а особливо ті, що досягли вищих ступенів посвячення, інколи отримують здатність левітації, тобто вміння вільно перебувати в повітрі. Та це лише часткове підкорення матерії, один із елементів, на котрому базується наше таємне вчення. Бідна Поліна була імпульсивна й амбітна. Правдоподібно, пізнала істини не настільки глибоко, як їй видавалося. Коли ми разом спускалися в ліфті, часто говорила мені, що якби хтось був достатньо сильний духом, то зміг би полетіти вниз безпечно, як пір’їнка. Я щиро вірю, що в такому екстазі благородних думок вона понадіялася на чудо. Та воля чи віра підвели її, і нижчий, страшний закон матерії переміг. Оце й уся історія, джентльмени, дуже сумна і, як ви вважаєте, самовпевнена й гнітюча, та в ній немає нічого злочинного, і я тут ні до чого. В поліції це краще назвати самовбивством. Я ж завжди назву це героїчною невдачею подвижниці, котра прагнула пізнати істину й небесне життя.
Фламбо вперше побачив, що його друг, отець Бравн, переможений. А той все сидів і дивився в підлогу, страдницьки насупившись, так ніби чогось соромився. Це було просто неможливо — боротися з відчуттям, котре підтримали крилаті слова пророка: гордий і чистий дух свободи й здоров’я переміг похмурого знавця земних підозр. Врешті священик промовив, кліпаючи, так ніби його щось боліло:
— Ну, що ж, сер. Якщо так, вам не залишається нічого іншого як узяти цей заповіт і йти. А де вона, бідолаха, залишила його?
— Думаю, він би мав бути на столі біля дверей, — сказав Калон з тією вагомою невинністю, котра його цілком виправдовувала. — Вона сказала, що напише його сьогодні вранці, і я особисто бачив, як вона писала його, коли піднімався ліфтом до себе в офіс.
— Двері були відчинені? — запитав священик, дивлячись на кутик килима.
— Так, — спокійно відповів Калон.
— Вони з тих пір відчинені, — відізвався отець Бравн і продовжував мовчки вивчати килим.
— Ось якийсь папір, — дивним тоном сказала похмура міс Джоан. Вона пройшла до столу своєї сестри і взяла блакитний аркуш. Кисла посмішка на її обличчі зовсім не пасувала до ситуації, і Фламбо досить похмуро глянув на неї.
На обличчі Калона була та шляхетна байдужість, котра йому часто допомагала. Та Фламбо взяв від леді аркуш і почав читати, все більше дивуючись. Спочатку було написано все як годиться, та після слів «віддаю і заповідаю все, чим володію, після своєї смерти» рядки раптом змінилися подряпинами, а підпису не було взагалі. Здивований Фламбо передав цей заповіт священику, котрий глянув на аркуш і передав його служителю сонця.
Наступної миті Калон, розмахуючи своїми розкішними шатами, двома стрибками перескочив кімнату й зупинився біля Джоан Стейсі, а його блакитні очі вийшли з орбіт.
— Що це за мавп’ячі жарти ви тут влаштували? — кричав він. — Це не все, що написала Поліна.
Дивно було чути, як він заговорив зовсім по-іншому, з пронизливим акцентом янкі; вся його велич і досконала англійська велемовність злетіли з нього, ніби плащ.
— На її столі було лише це, — відповіла Джоан і прямо подивилася на нього з їдкою посмішкою.
Раптом він почав голосно лаятися й богохулити. Було доволі неприємно бачити, як упала з нього маска й він показав своє істинне обличчя.
— Дивіться сюди! — кричав він після всіх цих проклять. — Можливо, я — авантюрист, та я здогадуюся, що ви — вбивця. Так, джентльмени, ось вам і пояснення, без всіляких там левітацій. Бідна дівчина писала заповіт, що все залишає мені!… А ця паскуда зайшла, вихопила в неї ручку, потягнула її до шахти ліфта й штовхнула! Думаю, без кайданок нам таки не обійтися!
— Як ви доречно завважили, — на диво спокійно відповіла міс Джоан, — ваш клерк — респектабельний молодий чоловік, котрий вірить у присягу. І він у будь-якому суді підтвердить, що я була у вашому офісі й займалася своїми обов’язками і п’ять хвилин до смерти моєї сестри, і п’ять хвилин після цього. Містер Фламбо теж скаже, що знайшов мене у вашому офісі.
Всі мовчали.
— Отож, Поліна була сама! — закричав Фламбо. — А це означає, що вона скоїла самогубство!
— Вона була сама, — сказав отець Бравн, — та це не самогубство.
— Тоді як вона померла? — нетерпляче запитав Фламбо.
— Її вбили.
— Та ж вона була сама! — заперечив детектив.
— Її вбили, коли вона була сама, — відповів священик.
Всі дивилися на нього, а він сидів, сумний і тихий. Його кругле обличчя було насуплене, так ніби він чогось соромився або ж горював; його голос був сумний і низький.
— Я хочу знати, — знову почав кричати Калон, — коли поліція приїде й забере цю кровожерну зміюку. Вона
