Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Дві бокові шухляди письмового стола були набиті папками. У середній шухляді лежав тільки посібник з мотоциклетного спорту. На верхній полиці соснової етажерки блищав — наскільки щось могло блищати в сутінках цієї низенької кімнати — простий пузатий графин з водою, який стояв на щербатому фаянсовому блюдці. Шийку графина накривала товстостінна склянка з розтрубом.
Графин був не повний — вода не доходила пальців на три до шийки.
— Коли налили воду в графин? — не обертаючись, спитав Абакум байдужим голосом.
Комірник здригнувся — Абакум помітив це, бо комірникове обличчя відбивалось у графині — і запинаючись відповів:
— Сьогодні вранці, товаришу інспектор… Я сам не бачив, але знаю, що прибиральниця наливає свіжу воду щоранку. Унизу, в підвалі, у нас є кілька кранів.
Абакум розглянув графин на світлі: вода була зовсім чиста, прозора, без будь-якого осаду. Він зняв склянку і, повертаючи її, почав уважно розглядати краї. Раптом в його очах блиснув вогник і холодні риси обличчя ніби потеплішали: воно засвітилось, мов у гравця, який витягнув з колоди потрібну карту, щоб вести далі важку і небезпечну гру.
Капітан поставив склянку на місце, дістав папку і почав старанно перегортати папери. Трохи згодом він звернувся до комірника:
— Чому ви стоїте біля дверей, мов покараний?
Комірник розтулив рота, але так і не зміг нічого промовити.
— Ідіть у свою контору, — звелів Абакум. — Візьміть аркуш паперу і напишіть усе те, про що ви мені розповіли у вестибюлі. Якщо можете щось додати, наприклад, хто ще, крім вас, має ключ від вхідних дверей, це буде тільки корисно. А тепер ідіть!
Почекавши, поки комірник вийде, Абакум кинув запорошену папку на стіл і знову взяв у руки склянку. Обминувши труп, він підійшов до вікна і ще уважніше почав розглядати її краї. Потім розкрив лупу і довго розглядав крізь неї прозоре скло.
На губах капітана промайнула тиха, задумлива усмішка. Поставивши склянку на стіл, він нахилився над потертим жакардовим килимом. На вулиці було сухо, тому на килимі Абакум не знайшов ніяких слідів. Він хотів уже випростатись і раптом помітив довгасту мокру пляму.
Пляма мала неправильну, приблизно конусовидну форму. Вершина конуса була спрямована до дверей, а основа доходила майже до ніг трупа. Абакум дістав ножик і вирізав довгий, вузький кусок килима з цією плямою. Склав його в кілька разів, загорнув у чистий папір і сховав у кишеню піджака..
Потім подивився на ручний годинник — рівно дванадцять.
Абакум підійшов до письмового стола, зняв телефонну трубку і набрав номер міністерства.
Чекаючи працівників міністерства, Абакум оглядав кімнату. Дійшла черга й до вікна. Підвіконня було заввишки метр і двадцять сантиметрів од землі. Товсті двійчасті віконниці, що закривали вікно знадвору, були розчинені і прикріплені двома парами гачків до стіни.
Насамперед Абакум оглянув штукатурку між підвіконням і підлогою кімнати. Особливо уважно дослідив штукатурку біля самої підлоги. Резедовий колір її вилиняв і забруднився, проте слідів дотику твердим предметом не було, як не було і облуплених та потертих місць. Гладеньке підвіконня, колись пофарбоване коричневою олійною фарбою, блищало. Пороху на ньому майже не було. Очевидно, прибиральниця витерла його вранці. Але Абакум найбільше боявся того, що на перший погляд здавалося цілком ясним і певним. Така очевидність завжди викликала в нього сумнів, скептично настроювала, примушувала насторожуватись.
Оглядаючи блискучу дошку підвіконня, Захов складав у думці дві системи припущень:
1. Якщо підвіконня справді витирали вранці і після цього ніхто не торкався його, то поверхня дошки повинна бути всюди однаково чиста або однаково вкрита ледве помітним шаром пилу.
2. Якщо поверхня не однаково чиста або ж не однаково запорошена, то треба зробити висновок, що хтось торкався її, отже, повинні бути сліди цього дотику.
Абакум протер лупу хусточкою, схилився над підвіконням — і під прозорим оком лупи раптом з'явилися білясті порошинки. До середини підвіконня їх густота була майже рівномірною, однаково блищала й дошка коричневого кольору. Але трохи ближче до середини на відстані завширшки з долоню виднілись чисті місця округлої форми, схожі між собою. Абакум налічив їх п'ять. Далі відстань сантиметрів на тридцять була зовсім чиста від порошинок, ніби там дошку тільки-но старанно витерли шовковою хусткою.
На другій половині підвіконня Захов помітив такі ж чисті місця, як і на першій, — їх було п'ять, — і знову рівномірний шар білястого пороху.
Абакум посміхнувся. Він не сумнівався, що через підвіконня перелізла людина — досить худорлява, з тонкими пальцями і не дуже висока на зріст. Якби вона була висока, то змогла б переступити через підвіконня, не сідаючи на нього. Людина сідала на підвіконня, коли залазила в кімнату ззовні, з подвір'я. А вилазячи через вікно, просто переступила через підвіконня, не торкаючись дошки руками.
Цей факт здавався очевидним, і саме тому його треба було дослідити уважніше і пояснити.
Абакум стрибнув на подвір'я і тепер зосередив увагу на штукатурці біля самої землі. Та як він не вдивлявся у нерівний шорсткий цоколь з глини, ніяких видимих слідів на ньому не побачив. Це розсердило Захова, і він уже ладен був послати до дідька всі ці дослідження, коли його увагу привернула борозенка на штукатурці, перпендикулярна до підвіконня. Вона була з півсантиметра завглибшки, розташована на відстані близько п'яді від
