Іспанський варіант - Юліан Семенов
Коли Штірліца, після того як він дав підписку про нерозголошення «вищої таємниці рейху», відправили в Бургос, він зразу ж перейшов на другий поверх. Тут, за Піренеями, він дізнався багато чого, що було воістину «вищою таємницею рейху». (Пілотів Пунцера і Герста за розголошення факту, що вони воюють разом з Франко — написали, дурненькі, в листах додому, — розстріляли в гестапо «тата» Мюллера без суду й слідства. Таємниці, що до них Штірліц підійшов за ці два роки, були набагато важливіші: якби Гейдріх дізнався, куди ці вищі таємниці рейху надходять, то на Штірліца чекали б страшні тортури перед четвертуванням — про розстріл він міг би мріяти як про порятунок, як про щастя та милість…)
Поступово, по крихітках збираючи інформацію, Штірліц уявив чітку картину взаємин Франко и Гітлера, фалангістів і націонал-соціалістів, щоб працювати, треба знати все, а початок — найбільше.
Він знав, що перемога в Іспанії Народного фронту в лютому 1936 року відкинула генерала Франко — того, хто потопив у крові астурійське повстання шахтарів. Він дізнався згодом, що Франко, генерали Моло і Санхурхо зразу ж об'єдналися, щоб, організувавши хунту, скинути уряд Народного фронту, обраний народом.
Акцію, яку задумала армія, треба було забезпечити зброєю.
А Франко не мав ні літаків, ні танків. Він одержав двадцять італійських «савойя-маркеті», — дуче підписав цей наказ, обговоривши його на вищій раді фашистської партії. Але двадцять літаків — це дріб'язок, коли почалася відкрита боротьба хунти генералів проти народного уряду.
Франко доручив своїм помічникам увійти в контакт з німецьким військовим аташе в Парижі. Той негайно надіслав шифровку до Берліна. Генеральний штаб і міністерство закордонних справ рейху вважали: тепер, після «великої рейнської перемоги», треба виждати, не слід «дратувати» громадську думку.
Тоді Франко звернувся до керівництва НСДАП — націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини. Лист Франко потрапив до шефа закордонних організацій НСДАП, рейхслейтера Боле. Той, вислухавши негативні міркування армії і дипломатів, чемно подякував своїм колегам за таку серйозну, слушну й передбачливу пораду і зразу ж подався до свого безпосереднього керівника — Рудольфа Гесса, заступника фюрера.
— Що ви хочете від цих нафталінних дипломатів? — сказав той, прочитавши запис розмови Боле з колегами. — Вони мислять закостенілими формулами. Армія теж повинна бути проти: завжди проти того, що не вона запропонувала й розробила… Негайно переправте листа Франко фюрерові: не можна гаяти жодної хвилини…
Гітлер ознайомився з документом, який підписав бунтівний генерал, коли важка липнева спека вже спала й принишкли могутні зітхання оркестрів на вагнерівському народному фестивалі в Байрьойті; люди відпочивали, готуючись до вечірніх концертів.
— Запросіть до мене Герінга, генерала Бломберга й Канаріса, — сказав Гітлер, замислившись. — Це справа дуже важлива, і ми маємо прийняти єдино правильне рішення.
Бломберг, що представляв армію, відмовився висловити свою думку першим.
— Адмірал — справжній авторитет в іспанських питаннях, — сказав він, — очевидно, слід послухати його думку.
— Думка одна, — відповів Канаріс, розуміючи, що зараз він виступає проти Бломберга, — думка єдино розумна й потрібна рейху: негайно допомогти іспанським борцям проти більшовизму.
— Адмірал правильно сказав, — озвався Герінг, — ми таким чином підтримаємо боротьбу проти Комінтерну — це перше, і, друге, матимемо театр для чудового спектаклю, де стріляють не холостими кулями, а трасуючими: я випробую в Іспанії мою авіацію. Маневри таять у собі елементи гри, а боротьба з республіканцями є генеральна репетиція битви, яка чекає нас у майбутньому.
На другий день у міністерстві авіації було створено секретний штаб В. Через три дні начальник штабу В генерал Вільберг особисто сам відправив до Іспанії першу партію «юнкерсів». Потім у Бургос перекинули корпус «Кондор».
Канаріс робив своє діло. В абвері організували сектор з двох підрозділів. Перший постачав франкістам зброю через «фірму Бернгарда», другий — через підставних осіб — «постачав» зброю республіканцям. Та коли перший підрозділ відправляв автомати найновітніших моделей, то другий свідомо поставляв зброю браковану, яка пройшла спеціальну обробку в майстернях абверу.
Іспанія стала полігоном гітлеризму. Аси Герінга вчилися тут мистецтва війни проти Батьківщини Ісаєва. За ті два роки, котрі Ісаєв провів при штабі Франко, зустрічаючись і шанобливо вітаючись з «сеньйором Гулієрмо», він посивів: люди швидко сивіють, коли їм доводиться бути серед тих, хто воює з друзями твоєї Батьківщини, та й з твоєю Батьківщиною також (збивали ж і радянських льотчиків) — єдиною країною, яка, відкинувши політику «невтручання» Лондона і Парижа, відкрито допомагала республіканцям у їхній боротьбі з фашизмом, був Радянський Союз.
— Дзвоніть по цих двох телефонах кожної півгодини, — попросив Хаген радиста, який був приписаний до їхнього розвідцентру. — Поясніть, що прес-аташе німецького посольства фон Штірліца наполегливо розшукує його друг Август.
— Слухаю, гауптштурмфюрер.
Хаген спіймав себе на тому, що вже хотів у штірліцівській стомленій манері сказати телефоністові: «Та годі вам… Навіщо так офіційно, ви ж знаєте моє ім'я». Але передумав, мовляв, телефоніст ще зовсім молодий, і він, нічого йому не сказавши, зразу ж пішов до кабінету, де чекав на нього Ян Пальма.
— Я гадаю, що про університет ми поговоримо пізніше, а зараз мене цікавить Відень.
— Що конкретно вас цікавить у Відні?
— Ви.
— Я був у Відні шість разів.
— Мене цікавить саме той раз, коли ви там були під час комуністичного путчу.
— Якщо вас цікавить ця тема, підніміть урядовий офіціоз — там надруковано мої статті.
— їх було надруковано тільки після того, як ви повернулися до Риги. Я їх читав. Мене цікавить, що ви робили у Відні не як журналіст, а як особистість.
— Хіба ці поняття можна відділити одне від одного?
— Для певної категорії осіб — безумовно.
— І розмовляєте ж ви в поліцейській манері: «категорія певних осіб»… Не діалог, а цитата з доносу…
Хаген засміявся:
— Це свідчить про те, що мене як особистість відділити від професії, якій присвячую все своє життя, неможливо.
— Браво! Я аплодую вам! Браво!
— Отже… Ви у Відні…
«А він непогано тримається «після того ляпаса з Мері, — подумав Пальма. — А може, в нього все-таки є щось проти мене?»
— Боже мій, ну запитайте тих, хто був тоді в кафе «Лувр». Там сиділи всі журналісти, німецькі також.
— Їх уже запитували, любий Пальма.
— Отже, вони вам підтвердили, як я марнував у «Луврі» свій вільний час?
— Майже весь вільний час. А де ви бували ночами?
— Як де? У жінок. У вашому досьє це, мабуть, відзначено…
— І вночі другого лютого ви теж були в жінок?
— Звичайно.
Відень, 1934
Тієї ночі він був не в жінок. Тієї ночі нацисти загнали повсталих у заводський район; виходу за