Іспанський варіант - Юліан Семенов
— Я згоден і на позолочені.
— Допомагай британцям саджати в тюрму якнайбільше індусів, і тобі дуже швидко видадуть шпори, які відчинять двері нашого клубу.
— Комусь же треба саджати в тюрму. Ти фактом свого народження позбавлений цієї необхідності, Ян.
— Знову ти йому заздриш? — спитав Ванг, замислено прислухаючись до циганської пісні.
— Послухай, Гес, — запропонував Пальма, — хочеш, я дам тобі рекомендаційні листи в Індію, а ти мені замість них надішлеш звідти добре оформлену голову бунтаря, га?
— Мені потрібні рекомендаційні листи, але мої успіхи в боксі більші, ніж твої, Яне, і коли я тебе вдарю, ти впадеш…
— Не сердься. Я перевіряв, до якої міри ти негідник. Негідником знову виявився я. Пробач.
— Ти без упину на всіх нападаєш, — задумливо сказав Петеріс. — Не можу збагнути, чого ти хочеш?
— Я сам не можу збагнути, чого я хочу. Зате я точно знаю, чого я не хочу.
З будинку вийшов горбань, просурмив у свою срібну трубу і закричав:
— Усі до мене! Маргарет дає сеанс сексуального масажу! Всі в дім, усі в дім!
Випускники університету, жартуючи, повільно рушили до будинку, а Пальма пішов до циганських кибиток: цигани вмощувалися на траві й виймали з баулів сніданки — бутерброди з шинкою. Старий циган підвівся, коли до нього підійшов Пальма, і сказав:
— Ви й справді проти того, щоб ми тут попоїли? Але ми недовго, в нас запрошення ще в один дім. Це ж дім пана Пальми? Я не помиляюсь?
— Правильно. Їжте собі… Всі п'яні, нікому ні до кого нема діла. А Пальма до того ж добрий хлопець.
— Людина, яка говорить про пана Пальму «хлопець», може бути або ще багатшим за нього, або має бути його лакеєм.
— Я — лакей, — хмикнув Ян, — ми всі тут його лакеї…
— Ви кажете неправду. Лакей ніколи не признається у своїй професії.
На залізничній станції було безлюдно. Десь увімкнули радіо. Диктор передавав останні вісті: «У Відні на вулицях все ще триває перестрілка між комуністами й націонал-соціалістськими збройними загонами. Є жертви серед мирного населення».
Пальма довго стукав у віконечко каси, але ніхто не відповідав йому: касир, мабуть, спав.
На привокзальній площі зупинився низький «ролс-ройс». З машини вийшла молода жінка.
— Не сердься, — сказала вона сивому чоловікові, що сидів за кермом. — Не треба на мене сердитись.
— Я не серджусь. Просто я дуже радив би тобі лишитись.
— Навіщо? Для кого?
— Для мене, Мері…
— Це жорстоко: робити будь-що наперекір собі, навіть заради ближнього. Ти мені згодом сам цього не простиш. Невже тобі приємно бути з жінкою, яка тільки з жалості лишилася з тобою?
— Якщо ця жінка ти — мені все одно, Мері.
— Карл, мужчина інколи може бути слабким — це часом подобається жінкам, але він не має права бути жалюгідним.
Мері помахала рукою чоловікові, що сидів за кермом величезної машини, і легко збігла вгору по східцях вокзалу. Машина рвонула з місця, наче присіла на задні колеса, і, напружившись, одразу ж набрала швидкість.
Жінка зупинилася за спиною Пальми, який усе ще стукав вказівним пальцем у віконце каси. Віконце нарешті відчинилось.
— Пробачте, я вийшов, щоб зварити собі кави, — сказав касир, — усі вважають, що я сплю в цю ранкову пору, а я не сплю, тільки часто виходжу по каву.
— Краще б ви спали, — озвався Пальма.
— Мені теж так здається, — зітхнув касир, — але начальство думає по-іншому. Вам куди квиток?
— До Відня.
— Ми продаємо квитки тільки до нашої столиці, тим паче, що до Відня зараз нелегко потрапити через тамтешні безпорядки… Я можу продати квиток лише до Риги.
— Знаю. Я пожартував…
Жінка, що стояла за спиною Пальми, засміялась. Він обернувся.
— Хтось же має посміятися з вашого жарту, — пояснила вона, — касир, по-моєму, член товариства по боротьбі з гумором.
— Дякую, ви мене таки виручили. Ви теж до Риги?
— Мабуть.
— Ви втекли від того сивого рицаря?
Жінка кивнула головою.
— Я теж утік, — сказав Пальма.
— Усі тепер тікають… Від ворогів, від друзів, від самих себе, від думок, від глупства, від печалі, від щастя… Просто всі хочуть жити…
— Вам би проповідницею в Армію порятунку…
Підійшов поїзд. У вагоні було порожньо: тільки Пальма та ця жінка. Вони сіли біля вікна. Туман, що курився над землею ще годину тому, розвіявся. Коли поїзд набрав швидкості, зарябіло в очах від різкої зміни кольорів: білого й зеленого.
— Мене, між іншим, звуть Ян.
— А мене, до речі, звуть Мері.
— А я чомусь думав, що у вас довге й складне ім'я.
— А в мене й справді довге й складне ім'я: Мері Глорія Патриція ван Голен Пейдж.
— На одне більше, ніж у мене, але все одно гарно… Я з радістю зустрівся б з вами сьогодні ввечері.
— Я теж із радістю зустрілася б з вами сьогодні ввечері, коли б у мене не було запису на радіо, а ви не від'їжджали до, Відня.
— Еге ж, про Відень я чомусь забув.
— А я ніколи не забуваю про свої концерти й тому мені важко жити. Чого ви їдете до Відня?
— Мені подобається, коли стріляють.
— Хочете попрактикуватися на стрільбі?
— Дозвольте, до речі, відрекомендуватися: Ян Пальма, політичний оглядач нашого могутнього урядового офіціозу. Ось моя кар: тка, подзвоніть, якщо я звідти повернусь. То як?
Бургос. 1938, 6 серпня, 8 год. 10 хв.
Хаген нечутно увійшов до кімнати. Він умів ходити безшумно й пружинисто, хоч важив дев'яносто кілограмів. Пальма відчув, що в кімнаті ще хтось є, бо тонкий, гарячий і колючий промінь сонця зник з його повіки і на це його око лягла дзвінка, зелена темрява — так буває після добрячого удару на рингу.
«У кого ж це було оповідання «Сонячний удар»? — подумав він. — Здається, в якогось росіянина». Він розплющив очі й побачив схилене над ним обличчя Хагена.
— Ну як? — спитав той. — Легше?
— Трохи…
— Лікаря ми, на жаль, запросити не можемо… Поки що…
— Як це розуміти «поки що»? — спитав Пальма. — Ви запросите лікаря, коли треба буде зареєструвати мою смерть?
— Ну, цієї формальності дотримуються тільки в тюрмі, після вироку суду. Ми просто робимо контрольний постріл у ліве вухо.
— Чому саме в ліве?
— Не знаю… Та я й сам цікавився: чому саме в ліве? Який же ви доскіпливий, пане Пальма. Ходімо, я покажу наше господарство. Встати можете?
— Мабуть.
— От і чудово. Дайте руку…
Вони вийшли на невеличку галерею, що простяглася навколо будинку.
— Паркан ми не обвили колючим дротом, але через цю густу металеву сітку пропустили струм. У нас свій