Безликий: Остання справа - Євген Камінський

— Коли Ви в останній раз бачили свого брата?

— Двадцять два роки тому. Отримував від нього лише листи.

— Що Ви можете розказати про нього в юнацькі роки?

— Ну, до 16 років він був звичайним підлітком. Поки він одного разу не відбив дівку в одного телепня. Та пішла від нього, бо мій брат був набагато симпатичніший. Ревнивець з двома виродками, п’янущі до чортів, виловили Сашка, облили його голову бензином і підпалили. А потім глумилися, били і різали його обличчя. Що казати більше, вони йому зрізали вуха і викинули їх. Після цього він пробув з півроку в лікарні. Його ледве витягли з того світу. Жодна операція не допомогла йому змінити або виправити обличчя. Він повернувся в село виродком. Батьки з жахом прийняли це.

— В його справі мало інформації щодо цього. Його підозрювали у вбивстві двох односельчан. Та Ви підтвердили його присутність у власній хаті, у час здійснення злочину.

— Так.

— Але ж Ви, як і я, знаємо що Ви збрехали. У нього був мотив це зробити. Бо вбиті були ті хлопці, що глумилися над ним.

— Так, я збрехав тоді.

— А Ви розумієте що ви завадили правосуддю?

— Правосуддю?! Тих трьох покидьків спокійно відпустили, тому що батьки одного з них підкупили сусідів. У свою чергу, сусіди сказали суду, що бачили на городі їх трьох: вони вночі викопували картоплю. І міліція повірила в цю нісенітницю, і спокійно їх відпустила на волю. А те, що вони ледве не згубили життя мого брата і зробили його виродком на все життя, нікого не хвилювало. Коли він вийшов з лікарні, його обходило все село. Одного ката він зарубав сокирою. Другого, він запхнув у бочку, підпалив її, кинув котитися в річку. Слідству я збрехав, що в час скоєння цих злочинів він був дома.

— А Ви тоді не зрозуміли, що він став психопатом. У справі написано, що його посадили за побиття.

— Мені тоді було страшно, а батькам стало байдуже. Так, він привселюдно побив третього мучителя через образи на свою адресу. Його посадили на 3 роки, вийшов він уже при незалежній.

– І що було після того, як він вийшов?

— Він сидів дома без роботи. Тоді майстри своєї справи не знаходили робочих місць. А що вже казати про відсидівшого юнака зі страшним обличчям. Він займався з шести років боксом. І після тюрми ходив тільки на секцію з боксу. На одному з занять до нього підійшли рекетири і запропонували роботу. Вибивати гроші. І він погодився.

– І довго він так пропрацював?

— Десь два роки. Після цього втік з України.

— А що сталося з останнім кривдником?

— Третій переїхав у Херсон. Казали в селі, що його жорстоко вбили.

— Ви знали, що ваш брат використовує маски для вбивства?

— Я про нього давно не чув. Він просто надсилав гроші і листи.

— За них ви побудували такий великий будинок. І накупили землі для вирощування різних культур. А ви ніколи не думали, яким способом були зароблені ці гроші?

— Гроші не мають запаху чи совісті. Мені було байдуже на це.

— Ви чули про вбивство в театрі, яке трапилось два тижні тому.

— Чув, у новинах розповідали.

— Так ось, ваш брат під підозрою. На його совісті ще додатково шість трупів. І всі докази проти нього. Як його можна знайти?

— Не знаю. Можливо він сам вас знайде.

— Зрозуміло. Ми поїхали. Януш збирайся.

— А можна з собою взяти кілька фотографій? — запитав Януш.

— Так, беріть. Там все одно всі фотографії з дитинства.

Взявши фотографії, поляк поклав їх у свою громіздкого портфеля. Вийшовши з подвір’я, два детективи відразу сіли в автомобіль. Беспалий дістав мобільний телефон і подзвонив сержанту Дмитрову.

— Дмитров, постав спостереження за братом цього маніяка. Щось він у мене викликає підозру.

Повернувшись в Херсон, капітан зупинився біля одного кафетерію. В народі таке місце називають «генделиком».

— Януш, виходь. Зараз зайдемо до одного знайомого.

Вже був вечір, тому всередині було повно народу. Шум лунав зі всіх шпарин. Кілька клієнтів почали нервувати, коли в заклад зайшли детективи. Капітан підійшов до барної стійки. За нею кремезний чоловік з густими чорними вусами наливав горілку своїм клієнтам. Коли побачив капітана, то посмішка зникла з його повного обличчя.

— Привіт Борисе. Нам потрібно з тобою поговорити у тихому місці.

Бармен покликав офіціантку і попросив її його замінити. Борис повів двох гостей в комірчину. В ній стояв столик і кілька стільців. Відкривши пару пляшок пива, поставив їх на стіл.

— Знайомся — це мій колега з самої Варшави, Януш Яговський, — почав капітан. — Я до тебе щодо одного питання. Ти пам’ятаєш вишибалу з дев’яностих з жахливим обличчям?

— Він без вух?

— Так.

— Звісно пам’ятаю — це Крюгер. Правда Фредді Крюгер симпатичніше буде. Молодий колектор. Люди платили йому відразу як бачили його пику. А якщо не хотіли, то