Безликий: Остання справа - Євген Камінський

було скоєно потрійне вбивство — промовив Дмитров, відкривши двері. Там вони побачилися труп чоловіка, якого вже оглядав експерт. Пройшовши до кухні, відразу побачили стінку, яка на половину забризкана кров’ю. На столі лежало два бездиханних тіла. Над ними вже копирсалися експерти. Біля столу стояла жінка і не переставала плакати.

— Добрий день, ви Марина Стець? — почав капітан.

— Так, це я.

— Розкажіть що вчора відбулося?

— Ви не бачите?!Вбили мого чоловіка! Невідомий виродок у масці.

— А ви бачили його справжнє обличчя? — інтригуючи запитав поляк.

— Спочатку зайшов брюнет з горбатим носом і округлим підборіддям. Потім він стягнув своє обличчя. І під маскою було найстрашніше обличчя яке я коли-небудь бачила. Навіть у фільмах жахів і то кращі. Живого місця на ньому не було. Без носу, без вух. Все обличчя червоно-чорне.

— А вони про щось розмовляли?

— Так, я зрозуміла, що вони сиділи у тюрмі разом. І те страхіття, питало чоловіка про якогось Хліба. Мій чоловік відповів, що не знає про нього нічого, і після цього його було вбито.

— Сержанте Дмитров.

— Так.

— Сержанте, знайдіть всіх з ким відсидів вбитий. Всю зібрану інформацію принесіть мені в кабінет.

Закінчивши розмову капітан повернувся до двох трупів на столі. Їх почав фотографувати Януш до своєї колекції знімків. Вийшовши з квартири, детективи першим ділом взяли кожний по цигарці. Купа зівак на вулиці стало біля автомобілів поліції і щось бурно обговорювали. Поліцейський розпитував у сусідів, чи чули вони щось вчора вночі. Відійшовши подалі від цього шуму, детективи сіли на лавку і почали курити.

— Януш, ти бачив щось подібне?

— Та бачив, і по гірше траплялося. Я дивуюсь, чого він показав своє обличчя? Ще й свідка в живих залишив. Він ніколи такого не робив. Його легендарність тільки і стоїть, на нерозкриті справжнього обличчя.

— Він спеціально це робить.

— Але навіщо?

— Не знаю ще, але у нас є зачіпка. Все залежить від того, з ким сидів вбитий. І треба знайти інших співкамерників.

* * *

Беспалий сидів і чекав сержанта з архіву. Януш невпинно і монотонно розповідав про свою чудову дружину українку і двох своїх дітей, і всю свою біографію. Від того моменту як його батьки переїхали з України в Польщу і до сьогодні. Від цих розповідей Беспалому хотілося закрити йому рота. Але капітан невпинно слухав все і робив вигляд, що йому цікаво. В кабінет нарешті зайшов Дмитров з папками у руках. Поклав на стіл три справи і перехопивши подих, сказав:

— Ось всі співкамерники вбитого. Один із них, до речі,був убитим у лісі. Мою увагу найбільше привернув ось цей персонаж.

Він взяв одну із папок. Перше, що вони побачили — це фотографія. Обличчя було все в шрамах і слідах від опіків. Не було вух, а також повність відсутній ніс, виднілась тільки носова перегородка. Губ майже не було, крізь них виднілися декілька зубів. Хоча фотографія була чорно-біла, але вже викликала огиду.

— Це справа Олександра Стародубова, — продовжив сержант. — Народився в селищі міського типу Чаплинка в 1972 році. В 16 років його покалічили троє виродків. Двоє з них були вбиті після цього. Підозра впала на нього, але він мав алібі. Відсидів три роки пробув в виховній колонії за хуліганство. Вийшов в 1992 році. Подальша доля невідома.

— Це точно він! З такою пикою нікуди не вийдеш. Тому маски були його основним виходом, — закричав Януш, коли побачив фотографію Стародубова. — А хто третій із співкамерників?

— Владислав Вуй. Відсидів за крадіжку. Прізвисько Хліб.

— Це про нього питав Безликий. Щось відомо про нього?

— Нічого. Він ніде не прописаний: ні в місті, ні в області. Можливо, він безхатько.

— Потрібно його знайти раніше за Безликого. Можливо, він щось знає. А родичі у Стародубова є?

— Так, у нього є молодший брат Сергій.

— Януш, завтра зранку виїжджаємо. Я під’їду до твого готелю. Дмитров, знайди адресу його брата. Надішлеш мені повідомленням.

Глава 4

Дорога до Чаплинки була дуже напруженою. Всю дорогу капітан слухав нескінчені історії поляка. Частину з яких оповідав українською мовою, а іншу частину польською мовою, яку капітан ніколи не вчив. І неймовірна радість охопила його, коли він вже побачив знак при в’їзді в Чаплинку.

Будинок Сергія Стародубова був двоповерховий і дуже гарний. Після довгих очікувань біля воріт, їх зустрів власник будинку.

— Доброго дня, чим вам можу допомогти?

— Доброго дня, я — капітан Беспалий Віктор Анатолійович, а цей мій польський колега пан Януш Яговський. Ви Сергій Стародубов?

— Так, це — я.

— У нас декілька запитань до вас, щодо вашого брата.

— Так, проходьте в будинок.

Зайшовши в будинок, Стародубов зробив чай. Двоє синів і дружина хазяїна будинку пішли з кухні. Януш почав дивитися старі світлини в фотоальбомах. Олександр був дуже гарним хлопцем: густе чорне волосся, грайлива посмішка і чарівні блакитні очі. Поляк із захопленням роздивлявся кожну фотографію. А капітан сів