Безликий: Остання справа - Євген Камінський

— Як тут все таки гарно. — сказав про себе молодий чоловік, який сидів в гущавині Цюрупинського лісу. Біля нього стояла старенька Волга, і стіл, на якому було декілька мішків. В сто метрах від столу стояли картонні мішені. Він ходив по колу, щоб трохи зігрітися. Чорне пальто, в якому він був, не занадто його гріло. А довге і пряме волосся рухалось від шквального вітру. Раптово почувся шум автомобіля. І через декілька хвилин біля нього зупинився дорогий джип. З нього вийшли троє кремезних чоловіків в спортивних костюмах. Найбільшу увагу привертав самий товстий із них. Вони разом підійшли до нього.

— Ну що, показуй товар. — промовив товстун.

Чоловік з довгим волоссям посміхнувся і підійшов до столу. З одного мішка дістав автомат Калашникова.

— АК 47,- сказав він і пересмикнув затвор — Ціна 3500 гривень.

— Непогано.

— Пістолет ПСМ, — діставши з другого мішка пістолет у гарному стані — Ціна тисяча гривень.

— У нас такі є. Є щось серйозніше?

– І «гість програми» — рушниця Taurus ST-12. — дістав останню рушницю — Рушниця дванадцятого калібру, місткість магазину сім патронів. Ціна п’ять тисяч гривень.

— Чому у вас такі низькі ціни?

— Ми пограбували один зі складів зброї, і тому хочемо швидко все продати. Будемо перевіряти зброю?

Він взяв автомат і почав вести прицільний вогонь по мішенях. Від точності пострілів вони всі попадали. Це придало поваги у замовників зброї.

— Як бачимо, автомат працює відмінно. Потрібно поставити мішені знову, щоб продемонструвати вам рушницю. Хтось з вас повинен зробити це.

— А чого це ми? Ти ж нам пропонуєш товар.

— Тому що вас троє, а я один. Плюс, біля вас буде зброя.

Товстун згодився на аргумент і послав одного зі своїх на цю справу. Компаньйон копирсався в піску і поставив усі мішені. За ним пильно дивився торговець зброї, який вже тримав заряджену рушницю. Як тільки він поставив всі мішені, то змахнув рукою. По змаху руки торговець підняв рушницю і вистрелив у нього. Від подій, що сталося покупці зброї були шоковані. Повернувшись, торговець вистрелив у другого, який не встиг дістати пістолет. Товстун відкрив рота, коли дуло рушниці було направлено на нього. Пролунав постріл у ноги останнього. Картеч пролетіла наскрізь, і товстун впав на землю. — Хто ти в біса такий? Тебе знайдуть шматок лайна. — кричав на всю горлянку товстун від болю. — Климе, повір, мені чхати на твої погрози. — вимовив стрілець — Невже Виродка не впізнаєш?

— Виродок! Якого біса?! — мовив Клим.

— Де Хліб знаходиться?

— Я не знаю де він, і заради цього питання ти це все зробив?

— Шкода. Думав від тебе буде більше сенсу. — з сумом сказав стрілець і, націлившись, вистрілив Климу в обличчя.

Після допиту жінки вбитого бізнесмена, Беспалий підпалив цигарку і почав розмірковувати. Конкурентів у вбитого було дійсно багато. Але не факт, що це було замовне вбивство. Вбивця залишив записку. Кілери навпаки роблять усе, щоб не залишати слідів. Можливо, це новий маніяк у місті. Капітан мав вже справу з такими. Тільки його смутило одне — жертва була в людному місці. І впорядкованість дій наводило на сумніви в цьому стверджені. Роздуми обірвалися, коли задзвонив мобільний.

— Так, слухаю.

— Привіт. У нас тут справа така. До нас один дід прийшов. У нього викрали стареньку «Волгу».

– І що з того? Я не займаюся викраденнями.

— Та це якраз пов'язано з твоїм персонажем з театру. Їдь в Цюрупинський ліс. На потрібному повороті тебе зустрінуть.

За годину капітан був на місці вбивства. Стояв джип, а не далеко від нього лежало два трупи. Третій лежав біля стоячих мішенях. Експерти оглядали місце вбивство.

— Що тут у нас? — запитав Беспалий в іншого слідчого, який йому дзвонив.

— Потрійне вбивство. Твій персонаж приспав діда, викрав його автомобіль. А потім знову повернув машину у двір старого.

— Якось не логічно. А з чого ти взяв, що це пов'язано з моєю справою? І з чого ти зробив висновок, що це мій персонаж скоїв?

— В автомобілі він залишив рушницю і записку. В записці написано зізнання цього вбивства і точне місце знаходження тіл. А підписався він «Безликим».

— Надрукована чи рукою написана?

— Надрукована.

— Так може це власник Волги і скоїв?

— Не факт. Його син знайшов прив’язаним до ліжка у власному будинку. Сам себе зав’язати він не міг. Всі речі з справи уже у відділку.

Злість бурлила у душі капітана. Мало того, що веде справу про якогось діда, який одним ударом вирубив молодого чоловіка. Та ще вбив чотирьох осіб. І при цьому, не залишає ні на чому своїх відбитків пальців. За два тижні розслідування не зрушило з місця. Так ще підполковник відволікає від розслідування, викликавши його в конференц-зал. Якраз до якого,