Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Тут усе нагадувало про вже давно минулі часи, славу та смаки і про сумну старість, яка смиренно чекає свого неминучого кінця. Персидський килим так вигорів, що насилу можна було відгадати його первісні барви. І все ж колись це був чудовий персидський килим. Крісла на коліщатках і з підлокітниками, які закінчувались лев'ячими головами, уло оббито червоним плюшем, теж вицвілим і потертим. Біля стіни сяяло високе, трохи потемніле дзеркало у позолоченій гіпсовій рамі, прикрашеній фігурками напівголих жінок. Місцями гіпс потріскався і облупився. По кутках, на тонких зігнутих ніжках, прикрашених різними фігурками і візерунками, стояли столики з червоного дерева — обуржуазнене і оміщанене рококо, яке свідчило про відсутність смаку в сімей, що швидко розбагатіли на початку цього століття. Між вікнами в простінку було втиснено комод золотистого кольору, заставлений фарфоровими статуетками, перламутровими коробочками, срібними пудреницями і дюжиною фотографій. Над усіма цими блискучими дрібничками височів бронзовий годинник без стрілок, з нерухомим маятником, по обидва боки якого стояли, взявшись за руки, фарфорові юнак і дівчина, певно, Поль і Віргінія або Герман і Доротея. Волосся Віргінії-Доротеї було прикрашене вінком з квітів.
З фотографій на Абакума дивилися вусачі в мундирах, кидали палкі погляди з-під широкополих солом'яних капелюшків дебелі жінки, виряджені в мереживні блузки і довгі, аж до п'ят, спідниці. Це болгарське товариство, яке все ще зберігало життєвість старого села, здавалось чужим і будуарним мініатюрам, і тендітній фарфоровій Доротеї, і всьому цьому вульгарно завитому рококо. Але ще більш чужою всьому зібраному тут була одна фотографія, що наче забігла на півстоліття вперед. Молода дівчина на ній, здавалось, знята лише кілька днів тому. У фотографії навіть ще не було постійного місця в цьому світі минулого століття, і тому вона стояла, спершись на фото гвардійського офіцера у високій хутряній шапці з султаном, майже наполовину закриваючи його. Дівчина у зсунутому набік беретику і з кучерями, що вибивались з-під нього, весело усміхалась. І маленький в'язаний беретик, і зачіска, і вираз капризного личка були дуже сучасними, дуже міськими і недвозначно нагадували про сьогоднішній день.
Цю дівчину не можна було назвати красунею, але Абакум не відводив од фотографії очей. Дивився на неї, і дивні асоціації виникали в його свідомості. То йому здавалося, що фотографія розпливається і зникає серед полум'яних маків, що розквітли на залитій яскравим сонцем галявині, то вона раптом перетворювалась у дзвінкий і безтурботний дівочий сміх. Потім Абакум помітив, що кирпатий носик дівчини на фотографії дуже схожий на Сіїн, а її волосся — на кучері Ірини. Вона нагадувала одночасно і ту, і другу, хоч і була молодшою за них. А можливо, це йому тільки здавалось, бо дівчина, якщо добре придивитись, не була схожа ні на Сію, ні на Ірину. Незнайома дівчина була така молода, що він за віком міг би вважатись її батьком.
Абакум довго розглядав фотографію і відвів од неї очі тільки тоді, коли почув, що у вітальню хтось зайшов. Це був підполковник, який встиг переодягнутись у новіший мундир.
— Розглядаю знімки ваших близьких, — промовив Абакум і всміхнувся. — Нічого не скажеш — красивий, показний народ!
Підполковник кивнув головою і ліниво погладив відвисле підборіддя.
— Так… Колись люди вміли здаватись красивими, і одягались красиво, і поводились красиво. — Він підійшов до комода і сперся на ту крихітну територію, яка ще залишилась незайнятою на його кришці. — Подивіться на цю розкіш, будь ласка! Які чудові талії, запаморочливі бюсти, які поетичні натяки на красу стегон! Просто дух захоплює, як подумаєш. Сучасні жінки здаються жалюгідними у порівнянні з ними. І ви, голубе, не намагайтесь заперечувати цього. В мене дуже багатий життєвий досвід, і я знаю, що кажу. Сучасна мода просто знеособлює жінок. А подивіться на колишню — все, навіть найнезначніші деталі, підкреслювало красиве, робило його загадковим, принадним. Наприклад, ці довгі спідниці. Чи знаєте ви, як вони шелестіли, коли їх носили молоді стрункі жінки? А ці низькі талії. Де ви тепер побачите таку красу? Сучасна мода вбиває щонайменше половину того, що називається жіночністю. Шкода, що наші жінки не розуміють цього сумного факту! Скажіть відверто, невже не радує ваше око й душу споглядання пишноти світу, що пішов від нас? Ось вам наочний доказ, прошу. Бачите цю блондинку в капелюшку з страусовим пір'ям? Наскільки більш зрілою, більш жіночною і принадною здається вона в порівнянні ось з цією сучасною вітрогонкою, яка зсунула, наче хлопчисько, берет набік! Їм обом по дев'ятнадцять років, але хіба можна заперечувати, що та, з пір'ям, більше жінка? Це моя сестра, друже, а вітрогонка у береті — внучка мого брата. Сестра має вигляд жінки, що вже пережила не один роман, а вітрогонка схожа на гімназистку, яка тільки-но склала випускні іспити. Насправді це лише зовнішня відмінність, яку можна пояснити модою, бо обидві вони сфотографовані в одному віці і обидві однаково дурні. Сестра моя в той час була заручена з тим вусатим артилерійським поручиком. Потім вона одружилася з ним. А ще пізніше англійська фугаска розірвала його біля річки Черна. А вітрогонка вступила цієї осені в Художню академію і вже поспішила знайти жениха. Позавчора познайомила мене з своїм шалапутом — режисером студії документальних фільмів. Як бачите, між обома можна поставити знак рівності. І якщо та, з пір'ям, здається більш жіночною, пишною — то цим вона повинна завдячувати, як я вже сказав, чудовій старій моді і хорошому старому смаку.
Йордана принесла на срібному підносі коньяк та кофе, і Абакум запропонував випити за хороший старий смак. Підполковник заплакав від гордості й розчулення.
У вітальні згущались сутінки. І кожного разу, коли розмова стихала, було чути, як у вікна настирливо стукав дощ. Наближався час обіду, і Абакум з щирим жалем попрощався з хазяїном.
5
Наступні кілька днів Захов потратив на те, щоб
