Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
— Ви дозволите нам ще раз завітати до вас та оглянути помешкання?
— Звичайно. Я нічого не приховую.
Корсо пройшовся вздовж верстата, а тоді зупинився перед репродукціями Ґойї.
— Знаєте, де виставлені оригінали?
— У музеї Фонду Чапі в Мадриді. Усі поціновувачі Ґойї про це знають. Я не раз був там і милувався картинами.
Поліціянт різко повернувся до Собєскі.
— У суботу ввечері ви теж там були?
— У суботу? Ні, чому ви питаєте?
За його спиною пролунав голос Барбі:
— Цього дня о сьомій сорок ви сіли в літак компанії «Іберія» і відправилися до Мадрида.
Собєскі підплигнув, схопившись за серце, начебто питання збило його з пантелику.
— Ви мене налякали! — Зло усміхнувся. — Насправді я — між двох вогнів.
— Відповідайте на запитання, — суворо проказав Корсо. — Ви літали позавчора дивитися на картини?
— Аж ні. У мене була зустріч зі знайомим власником галереї в Іспанії. Можете перевірити. Його звати Хесус Ґарсія Перес. Не можу второпати: ви що, стежили за мною?
— Відвідували музей Фонду Чапі?
— Кажу ж вам: ні. Навіщо питаєте?
І знову Корсо нічого не відповів, але знаком наказав Барбі: малюнки.
Вона негайно запхала руку до торбинки й витягла звідти копії щоденника з підвалу.
— Впізнаєте ці ескізи?
— Звісно, я їхній автор.
— Їх видерли з зошита, який ми знайшли в льосі коло вбиралень «Сквонка».
— Гарна новина! Я загубив його кілька тижнів тому.
— Коли саме?
— Уже не пригадую. В мене таких — десятки.
— Точніше — ми відшукали зошит у схованці підглядача, звідки той спостерігав за танцюристками «Сквонка», коли вони заходили до роздягальні.
Собєскі вибухнув сміхом.
— Справді збоченець якийсь! Хіба цікаво підглядати за дівками, які переодягаються, коли вони щовечора на сцені танцюють голяка?
— Годі жартувати, у щоденнику є кілька ескізів убитих.
— Кажу вам, що не я їх малював.
— На шкіцах підглядач відтворив те, що бачив зі свого сховку.
— Досить гнати химери. Я писав дівчат, поки вони готувалися. Був у вбиральні. Мене туди пускають. Я добре знаю Камінські.
Корсо з легкістю міг уявити собі в теплій компанії колишнього в’язня й сутенера-каратиста. Але як щоденник міг потрапити до підвалу? Для чого було витягувати цеглу й дивитися на те, чим можна милуватися відверто?
Зустріч із художником нічого не прояснила, але Корсо не сподівався на чудо. Це була перша спроба.
— Можна взяти з собою ваш записник? — спитав він насамкінець.
З шухляди верстата художник витяг зошит у шкіряній палітурці. Узявши щоденник, Корсо помітив, що це записник марки «Hermès».
— Я вас проведу, — запропонував Собєскі, коли вони виходили з майстерні.
На порозі головного входу він повернувся до відвідувачів.
— Ви підозрюєте тільки мене?
Навіщо брехати?
— Поки так.
— Лише тому, що двадцять років тому я вбив людину? Покрутіть мізками, товариство. Вам бракує уяви.
— Не нам, а злочинцям. Після тюрми вони беруться за старе: ті самі вчинки, ті самі помилки. — Мимохіть Корсо перейшов на «ти». — Не тобі пояснювати.
— Маєш рацію, — теж по-змовницьки відказав художник.
Нарешті вони здибалися — коп і пройдисвіт, найдавніша пара на землі…
— Ось чому колишні в’язні — перший слід, на який ми потрапляємо, а деколи й останній, тобто правильний.
Собєскі захоплено усміхнувся, а тоді звернувся до Барбі, немов до свідка:
— Гарно балакає, га?
Корсо з подивом зауважив, що поліціянтка усміхнулася у відповідь. Цього разу Собєскі переміг.
Коли Стефан сідав у машину, запитав:
— Що таке «пегінг»?
— Так називають «секс зі страпоном», — відізвалася Барбі, зачиняючи за собою дверцята. — Важко це пояснити якось делікатно.
Корсо увімкнув двигун.
— Тож забудь про делікатність.
— Це коли жінка, до якої кріпиться фалоімітатор, займається содомією з чоловіком.
39
Корсо і Барбі вирушили на пошуки Юнони Фонтре й Діани Вастель, які могли б підтвердити «алібі» художника. Перша мешкала в місті Кретей, але працювала в майстерні скульпторки на ім’я Марілін Кузнец, на вулиці Каскадів, у районі Бельвільського пагорба, а друга проживала в XVI окрузі.
Спочатку вулиця Каскадів.
Поки Корсо вів машину, Барбі гортала записник. Зненацька вона запитала:
— Собєскі говорив про якусь «спільну подругу»: хто вона?
— Забудь.
Барбі відступила й знову занурилася в щоденник. Раптом захоплено присвиснула:
— Отакої, він тримає себе у формі.
— Прошу?
— Щовечора в нього нова партнерка.
— Стосовно чуваків не знаю, але коханки в ньому що знаходять?
Він скоса поглянув на неї, очікуючи на відповідь, але Барбі згорнула щоденник, не промовивши ані слова. Знову визирнуло сонце, і кільцевий бульвар занурився в імлисте світло — все ніби розпалося на міріади білих часток.
— Ми надто вчасно приїхали, — заявила вона.
— Ти мене дивуєш.
Барбі опустила шибку і з насолодою ковтнула забрудненого повітря. Її бліда шкіра, мов біла габа, відбивала світло. Годі було навіть уявити її засмаглою — так само, як змішати воду з олією. Проста молекулярна несумісність.
— Надто все впадає в очі, — сухо промовила вона. — Лещата, картини Ґойї, скетчбук: забагато підказок — уже не підказка. Але водночас чолов’яга такий упевнений у собі: гадаю, він залюбки взявся б подражнити нас. Або ж просто розраховує на те, що ніхто не повірить у наявність такої кількості доказів. У будь-якому разі, якщо свідки виявляться твердими горішками, ми лише облизня спіймаємо. Усе решта не має значення: можна бути художником, відтрахати потерпілих, полюбляти Ґойю й носити білі костюми, але це ще не доводить, що ти — серійний убивця.
Барбі чудово окреслила ситуацію.
Прямуючи вулицею Піренеїв, Корсо додав від себе:
— Крім того, злочин 1987 року, мабуть, не має стосунку до нашої справи. Юрасець просто збив мене з пантелику…
Він вирішив закінчити на веселій ноті:
— Ми принаймні підозрюємо Собєскі, і він буде сидіти тишком-нишком. Адже знає, що за ним тепер стежать.
— Невже?
— Негайно пристав до нього двійко хлопців. Тільки серйозних.
— Усе це не вельми законно.
— На адвоката вчишся чи що?
Припаркувавшись на вулиці Каскадів, вони натрапили на глухий кут: дорогу їм загородив тростяний тин, що оточував бамбукову грядку. За рослинами виднівся особняк, у якому вікна в сталевих рамах перебудували на широкі засклені двері. Довготелесі жінки із зеленуватої бронзи несли варту серед листя.
