Худий - Дешіл Хеммет

— Так. Схоже на правду.

— Я теж такої думки. Йдемо далі: в Парижі він без труднощів з нею познайомився — чи просто десь підчепив, чи хтось його представив, чи якось інакше — а решта вже справа техніки. Вона відразу погодилась заради нього на все — «на все» це його вираз — і навіть, хай буде вам відомо, випередила його, запропонувавши взяти шлюб. Він, звісно, не став її відмовляти. Вона отримала величезну суму — двісті тисяч доларів, на хвилиночку! — з Уайнента замість аліментів, тож не шкодувала грошей на друге заміжжя, яке обіцяло Йоргенсену перспективу запустити свої пазурі в гаманець. Отже, вони одружилися. За його словами, це був спритний трюк, бо одружувались вони в горах, десь на кордоні між Іспанією та Францією, шлюб укладав іспанський священик, а дія відбувалася на французькій території, що робило той шлюб незаконним. А проте, гадаю, він просто намагається відкинути звинувачення у двоєженстві. Так чи так, мені байдуже. Головніше — він присмоктався до грошей і ссав їх, доки вони скінчились. Протягом усього того часу вона, зрозуміло, бачила в ньому лише Крістіана Йоргенсена, з яким познайомилася в Парижі, й ні про що не здогадувалась, аж поки ми його схопили в Бостоні. Ну що, і досі виглядає вірогідно?

— Так, — погодився я, — за винятком хіба що одруження, а втім, і це могло бути.

— МІ у, хоча яке це зараз має значення? Настала зима, гроші вичерпались, і Йоргенсен вже було намастив п'яти, збираючись прихопити з собою рештки, коли це Мімі запропонувала повернутися до Америки й спробувати ще витягти з Уайнента. Йоргенсен подумав, що це було б справедливо, а Мімі була певна, ідо все вдасться, тож вони сіли на корабель і…

— Тут, схоже, історія вже зшита білими нитками, — зауважив я.

— Чому ви так думаєте? Він не збирався їхати до Бостона, де, як він знав, живе його перша дружина, хотів уникнути зустрічей із знайомими, і в першу чергу — з Уайнентом, а ще хтось йому сказав, що існує закон про термін давності, коли будь-яке правопорушення не карається через сім років. Він і гадки не мав, що ризикує. До того ж вони не збиралися довго тут затримуватись.

— Мені однаково не подобається ця частина історії, — наполіг я, — втім, продовжуйте.

— На другий день перебування тут, коли вони марно намагалися розшукати Уайнента, Йоргенсену не пощастило. Він зіштовхнувся на вулиці з подругою першої дружини, тією Ольгою Фентон, і вона його впізнала. Він спробував її умовити не розповідати про нього першій дружині й кілька днів мусив водити її круг пальця, годуючи сентиментальними вигадками — отож-бо уява у цього типа! — а проте не зміг довго дурити, вона пішла до свого духівника, виклала йому все і попросила поради, а той сказав, щоб вона розповіла про все першій дружині. Наступного ранку вона повідомила Йоргенсену про свій вчинок, і той метнувся до Бостона, аби його перша дружина не наробила лиха — там ми його і застукали.

— А чому він ходив до ломбарду? — спитав я.

— З тієї ж причини. За його словами, бостонський поїзд відходив за кілька хвилин, а в нього не було з собою ні грошей, ні часу, щоб заскочити додому, — не кажучи про те, що він не хотів бачитися з другою дружиною, перш ніж не заспокоїть першу, — банки були зачинені, тож він заклав свого годинника. Це перевірено.

— Ви бачили той годинник?

— Можу подивитись. А що?

— Так, цікаво. Вам не спадало на думку, що це може бути саме той годинник, до якого єднався ланцюжок, що його Мімі передала вам?

Він напружився.

— Чорт візьми! — Тоді покосився на мене з підозрою і спитав — Вам щось відомо, чи це ваша…

— Ні. Просто питаю. А що він каже про вбивства? Хто, на його думку, злочинець?

— Уайнент. Він зізнався, що якийсь час підозрював Мімі, але вона за його словами, переконала його в протилежному. А проте він присягається, що. не знав про доказ, який Мімі мата проти Уайнента. Можливо, він просто намагається себе вигородити. Думаю, нема жодного сумніву, що вони хотіли використати той доказ, аби витягти з Уайнента бажані гроші.

— Отже, на вашу думку, вона не підкинула нам ті ножик і ланцюжок?

Гілд пересмикнув губами.

— Вона могла підкинути їх, щоб відкрити гаманець Уайнента.

— Що дам тут не подобається?

— Надто складно, як на мене, — пояснив я. — З'ясували, чи Фейе Пепплер і досі у в'язниці в Огайо?

— Так. Він виходить наступного тижня. Цим пояснюється і поява діамантової обручки. У нього є приятель на волі, який передав Джулії обручку від його імені. Схоже, вони збиралися побратися й жити разом після його виходу із в'язниці. Принаймні начальник в'язниці повідомив, що у листах, якими вони обмінювались, ішлося про це. Пепплер нічого такого не розповів начальнику в'язниці, що могло б нам стати в пригоді, а той не пригадує більш нічого корисного з їхніх листів. Звичайно, і те, що ми маємо — важливе, — пояснює мотиви злочину. Як відомо, Уайнент її ревнував, а тут вона одягає обручку від іншого хлопця і збирається майнути кудись із ним. Це могло… — він урвав себе, щоб відповісти на телефонний дзвоник.

— Так! — кинув він у трубку. — Так… Що?.. Звичайно… Звичайно, але когось там залиште… Гаразд. — Він поклав трубку. — Знову невірна нитка в розслідуванні вчорашнього вбивства на Двадцять дев'ятій Західній стріт.

— А-а, — промовив я. — А мені ніби почулося прізвище Уайнента. Ці телефони завжди щось спотворюють.

Він спалахнув і відкашлявся.

— Можливо, то сказали «хай не…». Так — «хай не», а вам здалося — «Уайнент». До речі, трохи не забув — ми з'ясували про того Горобця.

— Що ж виявилось?

— Схоже, нічого цікавого. Його справжнє ім'я Джім Брофі. Він упадав за тією подружкою Нунгейма, а що вона гострила на вас зуб, то вирішив здобути її прихильність, віддухопеливши вас.

— Розумно, — погодився я. — Сподіваюсь, у Стадсі нема ускладнень?

— Це ваш приятель? Ви ж бо знаєте, що він колишній злочинець з довжелезним списком судимостей.

— Ясна річ. Я сам його запроторив одного разу за грати. — Я взяв пальто і капелюх. — Бачу, ви зайняті. Я просто проходив мимо і…

— Ні, ні, — заперечив він. — Залишіться, якщо маєте час. Я чекаю новин, які, мабуть, і вас зацікавлять, а ще допоможете мені в розмові з цим сисунцем Уайнентом.

Я знову сів.

— Вип'єте? — запропонував він, висуваючи шухляду столу. Знаючи, чим пригощають поліцейські, я відмовився:

— Дякую, ні.

Знову пролунав телефонний