Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Сержант Стенсленд ганяє бомжів і торгашів.

— Дуже шкода. Мені подобається Діків стиль спілкування. Ну, ти розумієш, Венделле.

Гарнюня Джонні: південна краса, густі й пишні кучері. Бад чув, що в нього пеніс, як у коня, і Джонні цим шалено пишається.

— Нумо викладай вже, що там у тебе.

— Та-а-ак, із Діком справді спілкуватися набагато приємніше, офіцере Вайт.

— У тебе що, встає на мене? Чи просто потриндіти хочеш?

— Встає в мене на Лану Тернер, а в тебе — на хлопців, що лупцюють своїх дружин. Я чув, що ти не пропустиш ані спіднички, харчами, прямо скажемо, не перебираєш.

Бад хруснув пальцями.

— Що ж, а ти живеш з того, що стучиш на своїх же. А Міккі твій — наркодилер і сутенер, і таким залишиться, хай скільки б він віддавав на благодійність. Так що чия би корова мичала, а твоя — мовчала. Capisce,[2] засранцю?

Стомпанато нервово посміхнувся; Бад визирнув у вікно. Збирач благодійної допомоги з Армії порятунку в костюмі Санта-Клауса, дістаючи на ходу монетки зі своєї торби для пожертв, попрямував до алкогольної крамниці.

— Слухай, тобі потрібна інформація, а мені — гроші, — сказав Стомп. — Мікі і Деві Ґолдман на нарах. Поки їх немає, усіма справами заправляє Мо Яґєлка. Він — ще той жаднюга, роботи в нього не допросишся. Джек Вейлен мене не візьме за красиві очі, а від Мікі — ані долару немає.

— Мікі затримує зарплатню? Дивно, коли його посадили, то він був людиною при баблі. Я чув, правда, його обікрали, але він знайшов злодія і все повернув.

— Чув дзвін, та не зна, де він, — похитав головою Джонні. — Того козла він знайшов, це правда, а ось товар — як крізь землю провалився, чувак десь скинув і наркоту, сто п’ятдесят штук баксів. Такі ось справи, офіцере Вайт, мені потрібні гроші. Словом, якщо у вас ще досі платять за корисну інформацію, то мені є що вам запропонувати.

— Говори вже прямо, Джонні. Що ти викручуєшся, як вуж.

Джонні силувано захихотів.

— За двадцятку здам кишенькового злодія. За тридцятку — чувака, що скоїв напад на крамницю і до того ж полюбляє відгамселити свою жінку. Тільки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасі».

Бад простягнув йому двадцять доларів, а потім іще десятку. Стомпанато схопив банкноти.

— Ральфі Кіннард. Гладкий білявчик, близько сорока років. Замшевий піджак, сірі фланелеві штани. Кажуть, б’є дружину до напівсмерті і змушує працювати на панелі, щоби він міг віддавати свої карткові борги.

Бад записав почуте.

— Зі святом, Венделле! — посміхнувся Стомпанато.

Бад схопив його за краватку й різко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладової панелі.

— З Новим роком, макароннику.

***

В «Орбасі» людей було під зав’язку — і біля прилавків, і біля стелажів із тканиною. Розпихаючи покупців ліктями, Бад помчав на третій поверх, до відділу ювелірних виробів та дорогого алкоголю — улюбленого місця магазинних крадіїв.

Ряди годинників на прилавках, черги по тридцять осіб біля касових апаратів. Бад заледве прорвався крізь галасливий натовп домогосподарок із діточками, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом побачив у дверях чоловічого туалету біляву потилицю та замшеву спину.

Бад розвернувся й попрямував у його бік. Біля пісуарів — двоє старих пердунів; з-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад зігнувся, зазирнув у шпарину — бінго, мужик перебирає і розпихає по кишенях коштовності. Двоє старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:

— Хо-хо-хо, відкривай, до тебе прийшов святий Миколай.

Двері відчинилися; у щілину в нього зацідів кулак. Удар вийшов влучним, Бад відлетів на раковину. Кіннард жбурнув йому в обличчя жменьку запонок і кинувся бігти. Бад рвонув за ним.

Бігти йому заважають покупці; Кіннард, спритно петляючи межи людьми, вискакує через чорний хід. Бад злетів униз пожежною драбиною. На стоянці чисто: ані Кіннарда, ані машин, які би поспішно залишали парковку. Бад побіг до патрульного автомобіля, увімкнув рацію:

— 4А31 викликає диспетчера.

Тріск на радіохвилях, потім — відповідь:

— Слухаю вас, 4А31.

— Остання відома адреса. Білий чоловік, ім’я — Ральф, прізвище Кіннард. Імовірно, пишеться із двома «н».

Диспетчер підтверджує запит і відмикається. Очікуючи на відповідь, Бад завдає уявному противникові серію коротких ударів: бам-бам-бам-бам-бам… Знову оживає радіо: