Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Любиш батьків, як Бога. Любиш друзів, як себе. Але є любов до однієї жінки, до однієї єдиної. Її хочеться бачити, чути, відчувати постійно, тримати за руку, і не відпускати ні на мить. Перший час важко визнати, що ти любиш, але коли усвідомлюєш, то розчиняєшся в ній повністю і дякуєш всесвіту за цей дар.

Ганна поклала свою голову на плече коханого. Цар поцілував її в тім'я і закрив очі, вдихаючи запах її волосся.

– Я хочу все життя провести з тобою. Весілля. Діти. Коли тебе немає поруч, мені важко дихати. Ти стала моїм диханням. Ти стала тільки моєю!

Глава 11

Світанок на Родосі вже наступив, сонце почало будити місто. Світанок всі провели під дулом пістолета Альприма, який вів їх на дах будівлі.

– Знаєте, чому діалог з новим знайомим нагадує гру в карти? – Голосно запитав Альприм. – В кожного з вас є своя стратегія і козир у рукаві. Але результат партії в покер і розмови за чашкою кави, залежать ще і від уміння чути співрозмовника, вгадувати його наступний хід. Вони і підвищать ваші шанси на успіх і в картковій грі, і в перемовах.

– Дивлячись на наш світ, можна сказати одне: в пеклі буде черга, з таких, як ти. – Відповів йому Лангре, зменшивши темп, за що отримав поштовх пістолетом в спину.

– Дізнатися про це, ти зможеш після своєї кончини. Ось скоро сам і переконаєшся, чи багато там таких, як я.

Стажер чув відповідь свого напарника.

– Якщо хтось з вас мене ховатиме, – сказав Стефан, – прохання, спочатку гарненько впевнитися, що я мертвий. Тому що, якщо я прокинуся в труні, це буде не дуже приємно.

– Ви говорите про смерть, неначе знаєте, що це таке. Загальновідоме, діти мої, часто ховає в собі багато невідомого. Ви бачите, лише верхівку крижини, яка, насправді, є величезною брилою, що ховає своє тіло в товщі води.

Вузький прохід гвинтових сходів розділив всіх, хто піднімався. З одного боку, це була можливість для втечі, але з іншої, будь-яка така спроба коштувала б, як мінімум, кількох життів, що для Братства було неприпустимо. Втрата хоча б одного члена – неможлива.

Глава Братства йшов ближче до Царя, розповідаючи йому про Альприма і його історію.

– Він домагався прийняття в Братство Дев'яти Невідомих, випробування якого були оповиті таємницею. Альприм дуже хотів бути прийнятим, хоча не мав поняття, що треба для цього зробити. Під час урочистого прийому я, як Глава Братства, відпустив з каплиці всіх інших братів і після деяких труднощів, змусив його плюнути на хрест, а після цього я сказав йому: "Піди, дурень, сповідуйся"! Альприм показав, що для нього "Мета виправдовує засоби", і був незадоволений. Нам не потрібні кар'єристи, готові заради власної вигоди міняти переконання.

Адже члени Братства завжди, своїм життям, доводили вірність піднесеним ідеалам не лише до релігії, але і до самої "Віри". Пройшло багато років, він отримав титут сера, він добре себе зарекомендував в колі шанованих людей, і якимось чином отримав підтримку братів Братства. І тоді я дав йому ще один шанс. Він став одним з нас.

Альприм чув слова Еврана і прекрасно пам'ятав той випадок.

– Всі релігії були створені людиною, – крикнув Альприм, – якби якийсь Бог дійсно існував, тоді б не було такої відмінності між їх навчаннями, тому що всі релігійні тексти прийшли б з одного джерела.

Вони вийшли на дах. Яскраве світло відразу ж вдарило в очі і змусило прикрити рукою обличчя, що б хоч щось розгледіти. Всі вийшли на широкий, плоский дах, усипаний гравієм. Висота фортеці збільшувала огляд, і перед ними відкрився чудовий вид на місто і на море.

Стажер подивився вниз, і звернувся до Ганни:

– Боязнь закохуватися – це як боязнь висоти. Адже ми не висоти боїмося, а впасти.

Дівчина подивилася вниз. Було видно, як поліцейські машини з’їзжаются і оточують фортецю, як в небі наближаються кілька гелікоптерів, і як роззяви сходяться подивитися на те, що відбувається.

Альприм підійшов до Царя, він цікавив його більше за всіх, старий не сумнівався, що йому вдалося знайти те, що він так довго шукав.

– Мені часто сняться сни, як я вмираю, – заговорив з ним Альприм, – але в цей момент я прокидаюся!

– Причина, з якої ти прокидаєшся, полягає в тому, що мозок не знає, що буде після смерті.

– Ніхто не знає. Я втомився так жити! Я хочу знати, що буде далі? Я впевнений, що в Братства є десята книга! Я її бачив випадково. Євангеліє від Дітара – "Реінкарнація"! Я хочу знати, що після смерті?!

Цар слухав його і уважно спостерігав. Обличчя його горіло, голос тремтів, а очі бігали з боку убік. Цар побачив в ньому – одержимого фанатика, знання йому потрібні не для того, щоб звільнитися від кайданів, а щоб піднятися над іншими.

– Багато хто з нас ставив питання "Що є смерть"? – Відповів Цар. – Я не виключення. І знаєте, я отримав відповідь. Снилося мені, що я у смерті в прислужниках. Моє завдання було доглядати за душами тих, хто в комі. Все як у лікарні: душі лежать, як пацієнти, їх потрібно було мити, переодягати, чим я і займався. Смерть, у своєму класичному вигляді заходила до палати і дивилася на них. І я запитав у неї:

– "Коли ти їх забереш"?.

– "Це не я вирішую, а вони – от як душа перестане боротися і здасться – ось тоді я беру її за руку". – Відповіла вона.

– Ти бачив її обличчя? – Запитала Ганна.

– Ні. Кожна людина, яку ви бачите уві сні, зустрічається в вашому реальному житті. Наш мозок не може створювати осіб.

– А що робити з тілом? – Знову запитав Альприм. – Закопати або спалити?

– Закопати! – Тут же відповів Лангре.

– По – твоєму, коли ви помрете, ваша душа буде на небесах?

– Так.

– А твоє тіло залишиться в могилі?

– Так.

– А де, дозвольте запитати, будете ви?

Лангре закурив і розвів руками. Відповіді у нього не було. Він ніколи не був філософом або знавцем релігій. Все життя він був логіком і реалістом, а не фантазером.

– Що тобі треба? – Голосно вимовив Цар. – Для чого все це?

Альприм підійшов до краю і теж поглянув вниз. Було високо, і він відчув, як його голова