Голова Мінотавра - Марек Краєвський

Завдяки протекції директора Великого театру, самого Вілама Гожиці, у якого він кілька разів був асистентом, Каспшак одразу після університету отримав посаду викладача польської літератури в гімназії Королеви Ядвіґи. Ця протекція виявилася дуже дієвою, бо переконала пані директорку Людмилу Майдлер, котра на вільне місце охоче прийняла б літню й статечну особу, а не вродливого молодика, який накинув на себе плащ, наче ідальґо, що міг збаламутити не одну ученицю. На втіху директорки, викладач Каспшак одружився, відпрацювавши в гімназії рік. Його дружина, старша від нього жидівка-вихрестка, за десять років їхнього подружнього життя народила чотирьох дітей. Педагогічні й особливо театральні досягнення полоніста були такими вагомими, що директорка пристала на його прохання викладати в сьомих та восьмих класах, де він читав модернізм і романтизм. Аби утримати родину, яка постійно зростала, учитель почав співпрацювати з кількома відомими театральними режисерами. Співпраця була напівтаємною й полягала в постачанні театрові публіки. Каспшак ходив зі своїми ученицями на вистави, часто на одні й ті самі, двічі на тиждень, а імпресаріо потайки сплачували йому належний гонорар — злотого за кожну особу. Тож учителеві незле велося, він користувався повагою й добрими знайомствами в театральному середовищі, а крім того, його дуже шанували освітяни через невтомну позалекційну діяльність, яка полягала в постановці кількох драматичних п’єс на рік у гімназії Королеви Ядвіґи. Успіхи змінили його. Каспшак став пихатим, самовпевненим і зухвалим. За театром він світу не бачив і почав занедбувати свої викладацькі обов’язки. Місяцями не перевіряв контрольних робіт і домашніх завдань, на що йому ввічливо, але рішуче звернула увагу директорка Майдлер, котру занепокоїли батьківські скарги. Тоді Каспшак зненавидів батьків і вчительську працю, жив очікуванням кінця навчального року й канікул, після яких на нього чекала гарна посада у воєводському відділі освіти.

Він із полегшенням кинув на стосик останнього зошита з перевіреним завданням, знаючи, що попереду лише один робочий день, а потім аж два тижні зимових канікул! Присвятить їх розробці концепції нової вистави, котра, як йому обіцяли, незважаючи на те, що ролі виконуватимуть гімназистки, матиме прем’єру на театральній сцені й увесь Львів побачить її. Учитель одягнувся, узяв тростину й капелюха та вийшов з гімназії, ледь кивнувши, швейцарові.

На Пілсудського він на ходу заскочив до «трійки». Побачивши сувору міну кондуктора, збагнув, що гімназійному вчителю аж ніяк не личить отак застрибувати до трамваїв. Він вийшов біля Галицької площі й рушив Гетьманською до Великого театру, за яким власне знаходилася мета його мандрівки — лабіринт вузеньких вуличок, жидівської дільниці. Саме тут були Кракідали, товчок, на якому можна було втратити все, граючи в різноманітні азартні ігри, особливо у «три карти». Але можна було й будь-що купити: від конини аж до гребінців, котрі ніколи не ламалися. У п’ятницю пополудні ці вулички були порожні через приготування до шабату і в сутінках виглядали доволі небезпечними. Це враження посилювалося від присутності нечисленних похмурих торговців, що, не спромігшись продати свого товару, звинувачували в невдачах увесь світ. Позирали на перехожих спідлоба й згортали свій крам. Та це не лякало вчителя, який домовився про зустріч із букіністом Нахумом Рудим, котрий постійно розшукував для нього старі видання романтичних драм і театральних програм. Каспшак проминув улюблений Великий театр, перетнув площу Ґолуховських й опинився на вузенькій вулиці Ґенсій. Звідти було зовсім недалеко до Законтної, де знаходилася ятка Нахума. Учитель глянув на годинника й прискорив кроки. І враз почув за собою гучний голос:

— Пане вчителю! Прошу мені пробачити, пане вчителю!

Спантеличений Каспшак обернувся й побачив задиханого чоловіка, якого відразу впізнав. Це був комісар Едвард Попельський, батько однієї з його учениць, Рити. Чоловік зігнувся, сперся долонями на коліна і якусь мить відсапувався. Каспшак його недолюблював.

Пана вчителя дратувала огрядність комісара, його лиха слава грубіяна, алкоголіка й постраху бандитів. До того ж, він не любив Попельського ще з однієї причини, бо підозрював, що той скаржиться на нього директорці гімназії. І вже зовсім не тішила його зустріч будь із ким на Кракідалах, у цьому розсаднику азартних ігор, проституції, підпільного продажу порнографічних фотографій. Навряд це додасть йому поваги в колах, на приналежність до яких претендував Каспшак.

— Дуже перепрошую, що насмілююся зупинити вас на вулиці, пане вчителю, — почав Попельський. — Я був у гімназії, і швейцар повідомив, що ви пішли в бік театру. Тож я побіг і мені вдалося вас наздогнати. Маю до вас надзвичайно важливу справу. Я батько вашої учениці, Рити Попельської. Пізнаєте мене?

— Слухаю вас, пане комісаре, — сухо відказав Каспшак, кинувши погляд на годинника.

— Я не затримаю вас надовго, — Попельський уже випростався. Він був значно вищим за вчителя. — Від дочки я знаю, що найближчим часом ви плануєте ставити «Медею» Еврипіда. Тому я й поспішав. Аби висловити моє прохання перед зимовими канікулами. Отже, я щиро прошу вас, пане вчителю, щоб Рита не грала в цій виставі. Акторство — це для неї нагорода, а вона на неї не заслуговує, якщо зважити на її оцінки за семестр. Це все, і я вас більше не затримуватиму. Чи можу я розраховувати на вашу згоду?

Каспшак остовпів. Він аж занімів і ніяк не міг збагнути абсурдності цієї ситуації. Уявіть-но, на Кракідалах його зупиняє славетний комісар Попельський і ставить перед ним якісь вимоги!

Учитель озирнувся довкола, наче в пошуках свідків цієї жахливої гротескної сцени. Якийсь тип у старій австрійській шинелі з кошиком, звідки визирали писки кудлатих цуценят, його обурений погляд витлумачив по-своєму. Він глянув на обох чоловіків і запитав:

— Цілую ручки, а можи, шановні паняґи віншуют субі щенєта майжи расові[34]?

— Hi, — буркнув Попельський, знаючи, як складно позбутися зневіреного торговця на Кракідалах.

Це буркотливе «ні», це зверхнє, самовпевнене «ні» роздратувало Каспшака ще дужче. Що? Цей лисий мудак гадає, що він може всім нав’язувати свою волю? Цей дегенерат, про якого все місто говорить, що він спить із власного кузиною?

— Пане комісаре, — мовив Каспшак, насилу тамуючи гнів, — ця вистава стане великою театральною подією. І знаєте, чому? Зокрема через те, що роль Медеї виконуватиме ваша дочка. У неї феноменальні акторські здібності. Ви повинні нею пишатися!

— Мій начальник, інспектор Зубик, уже колись згадував мені про цю виставу, — Попельський лагідно всміхнувся. — Про вас багато говорять у вищих львівських колах… Багато…

— Ну, це мене не дивує, — Каспшак обтрусив сніг з рукавів пальта й на мить забув про Нахума Рудого. — Я дещо таки зробив для цього міста…

— Ваш талант настільки великий, — Попельський продовжував розхвалювати вчителя, — що навіть поліцейські вами