Вушко голки - Кен Фоллетт

Перші декілька футів далися легко, бо вони містили лише гниле листя. Проте далі пішла глина, й копати стало важко. За півгодини Фабер заглибився лише на вісімнадцять дюймів. Довелося на цьому зупинитися.

Шпигун притяг тіла до ями, склав їх усередину, а зверху жбурнув свій закривавлений та забруднений одяг. «Могилу» він засипав викопаною землею й листям, яке нарвав з кущів і дерев. Для першого пошукового загону цього вистачить. Заодно Фабер притрусив піском місце, яке залило кров'ю Ватсона. На палубі також натекло багато крові — її довелося відтирати ганчіркою.

Начебто все. Фабер одягнувся в чисті речі, підняв вітрило й відчалив.

На приємний відпочинок під прикриттям не залишилося часу: треба було якнайдалі відплисти від могили, а потім кинути човен і якомога швидше пересісти на наземний транспорт. Шпигун ще не вирішив, що краще — скористатися потягом чи роздобути машину. На авто буде швидше, якщо вдасться його вкрасти. Проте машину негайно почнуть шукати, не залежно від того, як скоро знайдуть трупи в лісі. Фабер не знав, де поблизу є залізничний вокзал, але потягом точно буде безпечніше: якщо добре грати свою роль, то агент матиме майже цілий день.

А ще не зрозуміло, що робити із човном. Найкраще було б його потопити, але хтось може це побачити. Якщо ж залишити шлюпку на якомусь причалі чи просто кинути біля берега, поліція дуже швидко пов'яже це з убивством і зрозуміє, у якому напрямку втік убивця. Остаточне рішення Голка так і не прийняв.

Була ще одна проблема: Фабер не знав, де саме він перебуває. На його мапі водних шляхів Англії позначені всі мости, причали та шлюзи, а ось залізничних станцій немає. Навколо багато сіл, до яких можна дістатися пішки за годину чи дві, але не через кожне селище ходили потяги.

Раптом удача вирішила зразу дві проблеми: попереду був залізничний міст.

Фабер узяв компас, гаманець, стилет і дістав із фотоапарата плівку. Решта його речей піде на дно разом із човном.

У тіні дерев ховався маленький причал. На перший погляд, доріг поруч не було. Фабер згорнув вітрило, від'єднав щоглу, дістав заглушку з кіля та стрибнув на берег, тримаючи кінець мотузки. Човен почав повільно наповнюватися водою, поки течія затягувала його під міст. Німець тримав мотузку так, щоб човен затонув під цегляною аркою моста. Спочатку під водою зникла корма, потім — ніс, і останнім — дах каюти. Якийсь час на поверхні річки ще булькало повітря, але за декілька хвилин уже не залишилося жодного сліду того, що колись тут був човен. Тінь від моста дуже вдало сховала силует шлюпки під водою. Наостанок зникла й мотузка.

Залізниця прямувала з північного сходу на південний захід. Фабер піднявся нагору й попрямував на південний захід — у напрямку Лондона. Дві колії. Мабуть, це була якась сільська гілка. Потягів буде небагато, але вони зупинятимуться на кожній станції.

Сонце почало припікати, і йти ставало нелегко. Чорний одяг шпигуна залишився з трупами, і Фаберу довелося вбратися в двобортний піджак та товсті фланелеві штани. Ну, піджак хоча б можна було зняти.

Через сорок хвилин агент почув далекий стукіт коліс і сховався в кущах біля колії. Повз Фабера на північний схід повільно проповз старий паровоз, що тягнув за собою вагони з вугіллям. Можна було б застрибнути на нього, якби машина йшла в інший бік. Та чи варто? Звісно, не треба буде так довго йти пішки, але Фабер точно б забруднився в паровозі й мав би занадто підозрілий вигляд на вокзалі. Іти пішки безпечніше.

Залізниця прямою лінією прорізала пласку місцевість. Фабер пройшов повз фермера, який трактором орав поле. Сховатися було ніде, і агроном махнув рукою, привітавшись із незнайомцем, хоча від роботи не відірвався. Фермер був занадто далеко й обличчя шпигуна він би нізащо не міг розгледіти.

Ще за десять миль агент побачив попереду станцію. До неї залишилося з півмилі: уже було видно платформи й ліхтарі. Шпигун відійшов від колії та побрів полем, намагаючись триматися ближче до дерев, аж поки не вийшов на дорогу. Уже за кілька хвилин Фабер увійшов у село, дізнатися назву якого було неможливо. Узагалі-то тепер, коли вторгнення ворогів більше не загрожувало Британії, таблички з назвами почали повертати, але в цьому селі ще, вочевидь, не встигли.

У селі була пошта, господарська крамниця та паб під назвою «Бик». Коли Фабер проходив повз військовий меморіал, жінка з коляскою приязно з ним привіталася. Маленька залізнична станція ніжилася під весняним сонцем. Агент увійшов у приміщення вокзалу.

На дошці оголошень поміж іншого був розклад поїздів. Поки Фабер його вивчав, почувся голос:

— Я б не надто розраховував на той розклад. Це скоріш художній твір, аніж щось інформативне.

Звісно, Фабер здогадувався, що розклад може бути неактуальним, але йому потрібно було дізнатися, чи ходять звідси потяги до Лондона.

— То що, є сьогодні поїзди в Лондон?

— Якщо вам повсякчас таланить, — пожартував касир.

— Ну, в будь-якому разі мені потрібен квиток. Один, будь ласка.

— З вас п'ять шилінгів і чотири пенси. Кажуть, в Італії поїзди ходять за розкладом.

— Уже ні, — заперечив Фабер. — Як на мене, краще нехай будуть потяги не за розкладом, головне, щоб свої.

— Звісно ж, — чоловік кинув на нього знервований погляд. — Може, почекаєте в «Бику»? Ви почуєте, як прийде потяг. А якщо ні, то я за вами когось пришлю.

Не надто вдала ідея: краще нехай агента бачить якомога менше людей.

— Ні, дякую, в мене грошей майже не залишилося, — Фабер узяв квиток і вийшов на платформу.

За кілька хвилин касир приєднався до нього на лаві.

— Поспішаєте кудись? — спитав він.

— Та ні. Я телеграфував, що спізнюся, тож уже ні. Проспав сьогодні, посварився з керівником, а потім ще й зламалася вантажівка, що мене підвозила.

— Невдалий день. З усіма буває. Ну, — касир глянув на годинник, — вранці поїзд відійшов вчасно, тож, може, вам і пощастить, — він повернувся на своє робоче місце.

Пощастило — уже за двадцять хвилин прийшов потяг. У вагонах було повно фермерів, сімей із дітьми, підприємців і солдатів. Фабер відшукав собі місце біля вікна й сів просто на підлогу. Поїзд рушив. Шпигуну трапилась якась позавчорашня газета з кросвордом — він позичив олівець і почав розгадувати. До речі, розгадувати кросворди іноземною — це неабиякий показник