Той, хто вбиває - Кріс Тведт

— Ви подумали, що я наркоманка? — вона зуміла вдати потішену й обурену водночас.

— А що я мав подумати?

Жанетте Коста похитала головою.

— Ніколи в житті не пробувала наркотиків. Хіба... одного разу на Ібіці, коли ще була молода, спробувала екстазі, але ж, Господи, усі ми були колись молодими! — вона сплеснула долонями. — Я — дипломований інженер, живу цілком звичайним життям.

— Що ж занесло вас до того помешкання?

— Припильновую Янну. Він мій брат.

— Ян Уве Угланн ваш брат?

— Зведений... Він тільки-но повернувся додому з лікарні після передозування, Я боялася, щоб він знову не вколовся. Дружки, з якими він водиться, зовсім не при собі, на них не можна покладатися.

— Розумію, — пробурмотів я, геть спантеличений. — Але... в стенограмі допису написано, що ви безробітна. І я не знайшов вас за вказаною там адресою.

Вона пересмикнула плечем.

— Нафтова галузь, якщо ви не знаєте, переживає важкі часи. Я пропрацювала дванадцять років в «Елфі» у Ставангері, але довелося звідти піти пів року тому. Я тимчасово повернулася додому, до Бергена, винайняла дешеве помешкання на перехідний період. Потім пожила кілька місяців в Іспанії, у батьковій родині, доки врешті-решт знайшла нову роботу.

— Де саме?

— Інженерна фірма в Кукстаді. На щастя, ще не всі в цій галузі опустили руки.

— А того дня, про який запитували в поліції, ви були в помешканні брата?

— Так.

— Ви певні, що були там саме того дня?

— Абсолютно. Напередодні він повернувся з «Куша».

— Маєте на увазі, з «Палаючого куща»?

Жінка кивнула.

— Так, його називають просто «Кущем». Брат був на реабілітації і відразу ж перевищив дозу, як це зазвичай буває. Вони забувають, що їхній організм не витримує великих доз після певного періоду абстиненції. У кожному разі, я була там того дня, коли він повернувся з лікарні, це просто перевірити.

— Скільки часу провели в помешканні?

— Забрала брата десь в обід і просиділа до опівночі. Довше не витримала.

— А що там робив Адам Лід? Ви його, до речі, знаєте?

— Знаю, хто це. Він був у помешканні, коли я прийшла й коли пішла звідти. Вони зі Стейном валялися увесь той час у нірвані.

— Певні?

— Цілком, — твердо відповіла Жанетте.

— Дякую, що прийшли, — сказав я, навіть не вставши з-за столу, коли жінка попрощалася і пішла.

Вона щойно знищила вщент мою стратегію і покинула мене на дрейфуючій крижині далеко в океані. Принаймні так мені здавалося тієї миті.

Розділ 33

Сюнне сиділа, підперши підборіддя рукою і задумливо дивлячись перед собою.

— Ти віриш, що Жанетте Коста каже правду?

— Навіщо їй брехати? Вона ніяк не пов’язана з Адамом Лідом, він лише друзяка її брата. І, випереджаючи твоє запитання: так, я перевірив і встановив, що вона є тією, ким назвалася. Телефонував її роботодавцеві.

— Чудово, — сказала Сюнне. — Можемо забути про Адама Ліда як кандидата на роль злочинця.

— На жаль, — безрадісно погодився я, ще досі не оговтавшись від зустрічі з Жанетте Костою. — Треба було все з’ясувати ще раніше, а не приймати за даність, що Жанетте просто наркоманка, якою можна вертіти на суді, як заманеться.

— Так, треба було, — погодилась Сюнне. — Я ж казала, надто воно все добре складається, щоб бути правдою, але не варто марнувати час на самодокори. Час поглянути на справу під іншим кутом, Мікаелю.

— Тому я й попросив тебе глянути на неї, — буркнув я трохи сердито.

— Я спробувала уявити хід думок прокурора, — мовила Сюнне. — Вона могла б задовольнитися звинуваченням Юсефа Мардала в убивстві, але чомусь ще додала зґвалтування. Навіщо?

— Бо... бо хотіла використати згвалтування, як мотив убивства, — поволі тягнучи слова, відповів я.

— Я теж так думаю, — погодилася Сюнне.

— Убивця убиває, щоб приховати зґвалтування. Або... вбивство і зґвалтування від самого початку взаємопов’язані.. Він убиває у стані сексуального збудження. Згвалтування і вбивство — дві сторони одного злочину. Одне призводить до іншого.

— Саме так, обидва сценарії імовірні.

— Якщо я зумію поставити під сумнів головну передумову звинувачення: зґвалтування Барбари, то вся прокурорська схема розвалиться. Не буде мотиву для вбивства.

Сюнне задоволено всміхнулася.

— Правильно!

— Юсеф увесь час наголошує, що Барбара відчувала до нього сексуальний потяг, — сказав я; мої думки крутилися шаленим вихором. — Єдиного разу, коли я бачив їх разом, подумав про те саме. Він збуджував її. Але ж я не можу свідчити. До того ж, це було нічим не підкріплене особисте враження. А якби я знайшов свідка, який зміг би підтвердити, що Барбара Бломберг жадала близькості з Юсефом Мардалом, відчувала до нього хіть? Таке свідчення могло б зруйнувати теорію зґвалтування?

— Цілком! Якщо й не повністю зруйнує, то дасть тобі добрий шанс. Нащо йому убивати жінку, яка хотіла з ним переспати!

— От власне!

— А ти маєш свідка?

— Здається, маю...

Сюнне глянула на мене.

— Певний?

— Якось Геллє натякала. Я запитав, чи вабить жінок до Юсефа, а вона відповіла, що принаймні Барбару вабить, і вона була б не проти опинитися з ним у ліжку.

— Геллє Мьорк таке казала?

Я кивнув.

— Хочеш викликати колишню коханку свідком захисту? Але чи розумно це? — засумнівалася Сюнне.

— Чому ні? Якщо її свідчення зможуть допомогти справі, то все окей.

Сюнне похитала головою, закусивши нижню губу.

— Як на мене, ліпше тобі забути про неї і далі жити своїм життям.

— Я й живу далі, — буркнув я доволі холодно. — Мені треба виграти справу. Ще якісь ідеї?

Інших ідей Сюнне не мала.

Сюнне пішла, а я ще сидів у кабінеті. Що довше я думав, то виразніше розумів: якщо я сам матиму достатньо сумнівів у зґвалтуванні Барбари Бломберг, можна буде сподіватися на успіх справи.

Усе, що потрібно, поставити Геллє кілька запитань У суді.

А я це зумію.

Розділ 34

Як і передбачила Сюнне, останні тижні перед судом минали, на прикрість, дуже швидко. Я мотався між конторою і тюрмою ледь не через день. Дедалі більше вбачав у цьому потребу.