Мовчання ягнят - Томас Харріс

– Стривайте, зараз я зв’яжу думки докупи. То ви кажете, що Баффало Білл убив Клауса? Багато років тому?

– Гадаєте, це малоймовірно, просто збіг обставин?

– Наразі так.

– Зачекайте хвилину, перетравіть інформацію.

– Доктор Лектер розповів мені, де знайти Клауса, – сказала Старлінг.

– Так, розповів.

– Зі слів доктора Лектера, його пацієнт, Бенджамін Распейл, стверджував, що вбив Клауса. Але Лектер сказав, що він, найімовірніше, помер у результаті еротичної асфіксії.

– То він так сказав.

– Ви гадаєте, що Лектеру достеменно відомо, як саме помер Клаус і що то був не Распейл і не еротична асфіксія?

– Комаху знайшли в горлі Клауса, комаху знайшли в горлі дівчини з Західної Вірджинії. Я такого більше ніде не бачив. Ніколи про це не читав і не чув. А ви що думаєте?

– Я думаю, що ви казали збирати речі на дві ночі. Хочете, щоб я попитала в доктора Лектера, так?

– Він розмовляє тільки з вами, Старлінг, – сказав Кроуфорд із дуже сумним виглядом. – Певно, обрав собі забаву.

Вона кивнула.

– Поговоримо дорогою до лікарні, – сказав він.

Розділ 19

– Доктор Лектер почав провадити широку психіатричну практику ще задовго до того, як ми спіймали його на вбивствах, – сказав Кроуфорд. – Він зробив масу психіатричних експертних висновків для судів Меріленду й Вірджинії і ще декількох по всьому Східному узбережжю. Він зустрічав багатьох божевільних злочинців. Хто знає, яких чудовиськ він повипускав на волю, просто для забави? Це перший спосіб, у який він міг дізнатися про Клауса. Окрім того, Распейл багато що розповідав йому під час сеансів і спілкувався з Лектером на світських заходах. Може, Распейл розказав йому, хто вбив Клауса.

Кроуфорд і Старлінг поглянули одне на одного; вони сиділи на обертових кріслах у хвості фургона для спостереження, який летів на північ трасою 95 у напрямку Балтимора, що за тридцять сім миль. Джефф, який сидів у водійському відсіку, явно отримав наказ гнати автомобіль щодуху.

– Лектер запропонував свою допомогу, але цим він мене не купить. Він уже якось допоміг. Ми не отримали ніякої корисної інформації, проте під час останньої зустрічі з Віллом Ґремом він проштрикнув йому обличчя ножем. Для забави. Але є комаха в горлі Клауса та комаха в горлі дівчини з Західної Вірджинії, цим фактом я не можу нехтувати. Алан Блум ніколи не чув про таку специфічну поведінку, я також. А вам таке траплялося раніше, Старлінг? Ми з вами давно стежимо за відповідною літературою.

– Ніколи. Вставляють інші предмети, це буває, але комах – ніколи.

– Почнемо з двох позицій. По-перше, відштовхуємось від того, що докторові Лектеру насправді щось відомо. По-друге, не забуваймо, що Лектер завжди шукає собі забаву. Завжди пам’ятайте про забаву. Він має прагнути, щоб ми впіймали Баффало Білла, поки Кетрін Мартін жива. У цьому мають полягати всі забави й інтереси. Нам нічим йому погрожувати – у нього вже забрали туалетне сидіння та книжки. Голий розбою не боїться.

– А що, як ми просто пояснимо йому ситуацію та пообіцяємо щось – камеру з краєвидом? Саме це він і просив, коли казав, що може допомогти.

– Він запропонував допомогти, Старлінг. Він не пропонував викрити злочинця. Бо в такому разі в нього не було б можливості покрасуватися. А ви сумніваєтесь. Вам правда до вподоби. Послухайте, Лектер нікуди не поспішає. Він слідкує за цією ситуацією, наче за бейсбольним матчем. Якщо ми попросимо його назвати ім’я, він почне тягти час. Одразу не скаже.

– Навіть за винагороду? Щось, чого він не отримає, якщо Кетрін Мартін помре?

– Гаразд, уявімо: ми скажемо Лектеру, що знаємо, що він має інформацію, і хочемо, щоб він видав нам злочинця. А він забавлятиметься, чекаючи та вдаючи, що намагається згадати, – тиждень за тижнем, плекаючи надію в сенаторці Мартін, поки Кетрін не помре; а потім він мучитиме наступну матір, і наступну, плекаючи в них надії, майже пригадавши ім’я, – для нього це краще, ніж краєвид. Він цим живиться. Такий у нього раціон. Я не певен, що з віком ми мудрішаємо, Старлінг, але хоча б вчимося обминати лихо. У цьому разі ми також можемо його обминути.

– Тож доктор Лектер має думати, що нам від нього потрібна тільки консультація та порада? – спитала Старлінг.

– Правильно.

– А чому ви мені все розповіли? Чому просто не послали мене до нього з цими запитаннями?

– Я спілкуюся з вами на рівних. Ви теж так робитимете, коли матимете підлеглих. Відвертість – єдиний спосіб, перевірений часом.

– Тобто жодних згадок про комаху в горлі Клауса, жодного зв’язку між Клаусом і Баффало Біллом.

– Так. Ви повернулися, бо були дуже вражені здатністю доктора Лектера передбачити, що Баффало Білл почне знімати скальпи. Офіційно я відмовляюся від його послуг, і Алан Блум також. Але я дозволив вам погратися зі справою. Ви запропонуєте йому певні привілеї – щось таке, що зможе для нього дістати тільки така впливова людина, як сенаторка Мартін. Він має повірити, що треба поспішати, бо угода буде нечинною, якщо Кетрін помре. Якщо це станеться, сенаторка втратить до Лектера будь-який інтерес. А якщо в нього нічого не вийде, то тільки через те, що він недостатньо розумний та обізнаний, аби зробити, як обіцяв, – а не тому, що він хоче з нас познущатися.

– А сенаторка насправді втратить інтерес?

– Краще б ви змогли підтвердити під присягою, що ніколи не знали відповіді на це запитання.

– Зрозуміло.

Отож, сенаторці Мартін нічого не сказали. Досить зухвало. Очевидно, що Кроуфорд боявся втручання, боявся, що сенаторка Мартін скоїть помилку, звернувшись до Лектера особисто.

– Ви певні?

– Так. Але як він зможе з точністю вивести нас на Баффало Білла, не показавши, що йому відомі якісь особливі подробиці? Як йому вдасться це зробити самими, так би мовити, консультаціями й порадами?

– Не знаю, Старлінг. У нього було вдосталь часу, щоб усе продумати. Він цілих шість жертв чекав.

У фургоні задзвонив і замиготів закодований телефон – надійшла перша низка дзвінків, які Кроуфорд узгодив із комутатором ФБР.

Протягом наступних двадцяти хвилин він спілкувався зі знайомими офіцерами з Нідерландської державної поліції та Королівської жандармерії, з Overstelojtnant[104] зі Шведської технічної поліції, який навчався в Куантіко, з другом, який працював асистентом Rigspolitichef[105] у Данській державній поліції, а