Свідок обвинувачення та інші історії - Агата Крісті
– Отже, – сказав містер Мейгерн, – про її багатство ви дізналися ще тоді?
– Якщо ви думаєте, що я розпитував… – схвильовано почав Леонард Воул, але містер Мейгерн зупинив його жестом.
– Я повинен дивитися на справу так, як її представить інша сторона. Звичайний спостерігач не зауважив би, що міс Френч багатійка. Жила вона скромно, майже вбого. Якби вам не сказали протилежне, найімовірніше, ви б розцінювали її становище як скрутне. Хто саме сказав вам, що вона заможна?
– Мій друг, Джордж Гарві, у будинку якого відбулася вечірка.
– А чи може він пригадати це?
– Справді, не знаю. Адже пройшло стільки часу.
– Отож бо й воно, містере Воул. Але, бачте, першочергова мета сторони обвинувачення – довести, що ваше фінансове становище в той час перебувало на мілині. Це ж правда?
Леонард Воул почервонів.
– Так, – прошепотів він. – У той час мене переслідували невдачі.
– Отож бо й воно, – знову повторив містер Мейгерн. – І от, як я сказав, будучи на мілині, ви зустрічаєтеся з багатою старою панянкою і старанно намагаєтеся потоваришувати з нею. Якщо ми змогли б сказати, що ви не знали про її багатство й відвідували даму тільки через душевну доброту…
– Так і було!
– Нехай. Я не сумніваюся в цьому, просто намагаюся подивитися на це з точки зору іншої сторони. Багато залежить від пам’яті містера Гарві. Згадає він свою розмову чи ні? А може, адвокат його зіб’є з пантелику, переконавши, що та розмова відбулася пізніше?
Леонард Воул на якийсь час задумався. Нарешті заговорив, досить рівно, але його обличчя ще більше сполотніло.
– Я не думаю, що ця лінія оборони була б ефективною, містере Мейгерн. Дехто з присутніх чув цю репліку, ще й підтрунювали, що я підкорив серце старої багатої пані.
Адвокат намагався приховати розчарування, махнувши рукою.
– Шкода, – сказав він. – Але спасибі за ваші відверті слова, містере Воул. Ви щойно підказали мені дещо. Ваше судження дуже розумне. Наполягати на лінії захисту, яку запропонував я, може бути просто катастрофою. Маємо відмовитися від цього. Ви познайомилися з міс Френч, відвідали її, знайомство продовжувалося. Нам потрібна зрозуміла причина цієї дружби. Чому ви, красивий молодий тридцятитрирічний чоловік, що захоплюється спортом, популярний серед друзів, присвячуєте так багато часу старшій жінці, з якою вас навряд чи щось поєднує?
Леонард Воул нервово стиснув руки.
– Я не можу… справді не можу пояснити вам. Після першого візиту вона наполягала, щоб я знову відвідав її, сказала, що така самотня й нещасна. Мені було важко їй відмовити. Вона так відверто показувала мені свою ніжність і симпатію, що я почувався дуже ніяково. Бачте, містере Мейгерн, натура в мене досить слабка, я пливу за течією. Я належу до тих людей, які не можуть сказати «ні». І, вірите чи ні, але після третього або четвертого візиту я відчув, що вона мені справді подобається. Моя мати померла, коли я був малим, мене виховала тітка, але й та померла, коли мені й п’ятнадцяти не було. Якби я сказав вам, що мені й справді подобалися її материнська турбота й ніжність, гадаю, ви б просто розсміялися.
Містер Мейгерн не сміявся. Натомість знову зняв і протер пенсне – ознака того, що він серйозно задумався.
– Я приймаю ваше пояснення, містере Воул, – сказав нарешті адвокат. – Гадаю, психологічно це виправдано. А от чи погодяться зі мною присяжні – важко сказати. Будь ласка, продовжуйте свою розповідь. Коли вперше міс Френч попросила вас розібратися зі своїми фінансами?
– Після третього, можливо, четвертого візиту. Вона не мала жодного уявлення про ведення бізнесу і непокоїлася про деякі інвестиції.
Містер Мейгерн різко подивилася на клієнта.
– Обережніше, містере Воул. Її покоївка, Дженет Маккензі, стверджує, що господиня добре розумілась у фінансах і сама керувала справами, її слова підтверджують і банкіри.
– Тут я нічим не допоможу, – серйозно сказав Воул. – Мені вона казала протилежне.
Містер Мейгерн мовчки спостерігав за клієнтом. Попри те, що він не збирався сказати це вголос, його віра в невинність Леонарда Воула зміцніла. Він знав дещо про спосіб мислення літніх пані. Він уявив собі міс Френч, зачаровану гарним молодим чоловіком, яка шукає привід, щоб змусити його навідувати її. Немає нічого певнішого, ніж зізнатись у своєму невігластві у фінансових питаннях, а потім благати його допомогти в грошових справах.
Вона була досить мудрою жінкою, щоб розуміти, що будь-якому чоловікові подобається, коли йому лестять, визнаючи його вищість. Леонарду Воулу лестили. Можливо, міс Френч навіть була не проти показати молодому чоловіку, що вона багачка. Емілі Френч була жінкою із сильним характером, готовою платити високу ціну за те, чого хотіла. Усе це швидко промайнуло в голові містера Мейгерна, але він і знаку не подав, натомість поставив наступне питання.
– Отож, ви керували її справами на її ж прохання?
– Так.
– Містере Воуле, – сказав адвокат, – тепер я поставлю дуже важливе питання, на яке мушу почути правдиву відповідь. Ви були на мілині. Ви мали доступ до справ старшої жінки, яка, згідно з її словами, майже не розумілася в грошових питаннях. Ви колись чи якимось чином використовували фонди, якими керували, задля власної користі? Ви здійснювали якісь операції, щоб отримати матеріальну вигоду, яка не мала б вийти на світ Божий? – Він зупинив Воула, перш ніж той устиг відповісти. – Добре подумайте перед відповіддю. Маємо два шляхи. Або ми можемо покладатися на вашу кришталеву чесність у веденні її справ, показавши малоймовірність того, що ви скоїли вбивство, адже могли б отримати її гроші набагато простішим способом. Та, з іншого боку, якщо у ваших операціях є щось незаконне, про що може дізнатися сторона обвинувачення, і, уявімо найгірше, можна довести, що ви якось ошукували стару жінку, тоді ми повинні дотримуватися лінії, що мотиву вбивства не було, адже пані забезпечувала вам вигідне джерело прибутку. Різницю відчуваєте. Тепер, благаю, добре подумайте перед відповіддю.
Але Леонард Воул не зволікав з відповіддю.
– Я вів справи міс Френч на сто відсотків чесно. Я завжди діяв у її інтересах і робив для цього все можливе. Так стверджуватиме кожен, хто вивчатиме це питання.
– Дякую, – сказав пан Мейгерн. – Для мене це велике полегшення. Мушу визнати, що ви надто розумні, щоб брехати мені в цьому питанні.
– Звісно, – серйозно сказав Воул, – найсильніший аргумент
