Свідок обвинувачення та інші історії - Агата Крісті

– Я шукаю свого чоловіка, – тихо промовила вона. – Ви його ніде не бачили?

– Він ішов у тому напрямку, коли я його востаннє бачив.

Вони пліч-о-пліч пішли у вказаному напрямку, тихо і мило розмовляючи. Інспектор усе більше захоплювався. Що за жінка! Яка витримка. Яка виняткова врівноваженість. Надзвичайна жінка… і дуже небезпечна. Він був упевнений: дуже небезпечна.

Чоловік досі був неспокійний, проте задоволений своїм першим кроком. Він дав їй зрозуміти, що впізнав її. Це її насторожить. Вона не наважиться зробити чогось необдуманого. Ще була справа щодо Мерровдіна. Якби його попередити…

Коли вони знайшли її чоловіка, той якраз розглядав порцелянову ляльку, яку виграв у копійчаній лотереї. Дружина запропонувала піти додому, і він із радістю погодився. Місіс Мерровдін звернулась до інспектора:

– Чи не бажаєте піти з нами на чашечку чаю, містере Еванс?

Чи була в її голосі нотка виклику? Він гадав, що була.

– Дякую, місіс Мерровдін, із задоволенням.

Вони йшли туди, спілкуючись про приємні та звичайні речі. Світило сонце, ніжно подував вітерець, усе навколо них було приємним і звичайним.

Їхня служниця була на фестивалі, як пояснила місіс Мерровдін, коли вони прибули до чарівного старовинного котеджу. Вона пішла до своєї кімнати зняти капелюха й повернулась, щоб накрити стіл до чаю і закип’ятити чайник на невеличкій лампі. Із полички біля каміну взяла три маленькі піали та блюдечка.

– У нас дуже особливий китайський чай, – пояснила. – І ми його завжди п’ємо по-китайськи: із піал, а не з чашок.

Вона зупинилась, зазирнула в піалу й замінила її на іншу, незадоволено вигукнувши:

– Джордже! Як нечемно з твого боку. Ти знову брав піали.

– Перепрошую, люба, – мовив професор винувато. – У них такий зручний розмір. Ті, що я замовив, ще не привезли.

– Одного дня ти нас усіх отруїш, – сказала його дружина, немов жартуючи. – Коли Мері знаходить їх у лабораторії – приносить назад сюди й не турбується про те, щоб помити, хіба що там щось дуже помітне. Ти ж їх використовував для ціаніду калію якогось дня. Справді, Джордже, це страшенно небезпечно.

Мерровдін мав трохи роздратований вигляд.

– Мері не має ніякого права забирати щось із лабораторії. Їй не дозволено нічого чіпати.

– Але ми часто залишаємо там чашки після чаю. Звідкіля їй знати? Не звинувачуй безпідставно, любий.

Професор пішов до лабораторії, бурмочучи щось сам до себе, а місіс Мерровдін із посмішкою на обличчі залила чай кип’ятком і задмухала полум’я маленької срібної лампи.

Еванс був спантеличений. Проте до нього пробивався промінчик просвітлення. З якоїсь причини місіс Мерровдін виказувала себе. Чи це також стане «нещасним випадком»? Чи вона говорила про все це навмисне, щоб забезпечити собі алібі заздалегідь? У такому разі одного дня, коли станеться «нещасний випадок», він буде змушений давати свідчення на її захист. Нерозумно з її боку, якщо це саме так, бо до того…

Раптом він глибоко вдихнув. Вона налила чаю в три піали. Одну поставила перед ним, одну – перед собою, ще одну – на маленькому столику біля каміна, поряд із кріслом, у якому зазвичай сидів її чоловік, і саме тоді, коли вона поставила ту останню піалу на столик, її губи скривила ледь помітна дивна посмішка. Та посмішка її виказала.

Він знав!

Надзвичайна жінка… небезпечна жінка. Не чекати… не готуватись. Сьогодні по обіді… саме сьогодні по обіді… із ним тут за свідка. Така прямота вибила з нього повітря.

То було розумно… то було до біса розумно. Він не зміг би нічого довести. Вона розраховувала на те, що Еванс нічого не запідозрить лише тому, що то «занадто рано». Жінка із блискавичною швидкістю думки й дії.

Він глибоко вдихнув і нахилився вперед.

– Місіс Мерровдін, я людина з дивними забаганками. Чи не задовольнили б ви одну з них?

Вона мала зацікавлений вигляд, але нічого не запідозрила.

Він підвівся, узяв піалу перед нею й замінив її на ту, що стояла на маленькому столику. Ту ж, іншу, приніс назад і поставив перед нею.

– Хочу подивитись, як ви це питимете.

Їхні очі зустрілися. Її погляд був непохитним і незбагненним. Обличчя повільно зблідло.

Жінка простягла руку, підняла чашку. Еванс затримав дихання. А якщо він помилявся весь цей час?

Місіс Мерровдін піднесла чашку до губ… Останньої миті, здригнувшись, вона нахилилась уперед і швидко вилила все у вазон із папороттю. Потім сіла рівно і демонстративно поглянула на нього.

Він глибоко з полегшенням вдихнув і знову сів.

– Що ж? – сказала вона.

Її голос змінився: став глумливий, зверхній.

Інспектор тихо й чітко відповів:

– Ви дуже розумна жінка, місіс Мерровдін. Гадаю, ви розумієте, про що я. Це не може… повторитись. Знаєте, що я маю на увазі?

– Я знаю, що ви маєте на увазі.

Голос її був рівним, беземоційним. Гість кивнув, задоволений. Вона була розумною жінкою і не бажала, щоб її повісили.

– За ваше довголіття та за довголіття вашого чоловіка, – значуще промовив він і підніс чай до губ.

Тоді його обличчя змінилось. Воно жахливо скривилось… Він спробував підвестись, закричати… Його тіло заціпеніло, обличчя посиніло. Інспектор упав на своє крісло… Його кінцівки охопили конвульсії.

Місіс Мерровдін нахилилась уперед, спостерігаючи за ним. Легка посмішка пробігла по її губах. Вона заговорила – дуже м’яко й лагідно.

– Ви помилились, містере Еванс. Ви гадали, я хотіла вбити Джорджа… Як немудро з вашого боку… дуже немудро.

Вона просиділа там з хвилину, дивлячись на мертвого чоловіка, третього чоловіка, який погрожував перейти їй дорогу й розлучити з коханим.

На її обличчі з’явилась широка посмішка. Вона ще більше стала схожою на мадонну. Потім голосно покликала:

– Джордже, Джордже!.. О, ходи сюди! Здається, стався жахливий нещасний випадок… Бідний містер Еванс…

Четвертий чоловік

Канонік Парфітт трохи задихався. Бігати за потягами – справа не для людини його віку. Перш за все його фігура була вже не та, що колись, а після втрати стрункості з’явилася схильність до задишки, яку він сам велично виправдовував, приказуючи: «Моє серце, знаєте!».

Він плюхнувся в куток вагону першого класу та зітхнув із полегшенням. Тепло вагону з обігрівом було таким приємним. Надворі сніжило. Пощастило запопасти місце в кутку для тривалої нічної подорожі. Сумна справа, якщо вам це не вдасться. Варто було б запровадити спальні місця в такому потязі.

Три інші кутки вже були зайняті, і, звернувши увагу на цей факт, канонік Парфітт помітив, що чоловік у дальньому кутку мило