Пуаро веде слідство - Агата Крісті

– Прошу вас, Гастінґсе, подзвоніть тричі, щоб прийшов лакей.

Я послухався: мене вже почала розбирати цікавість. Поки ми чекали на лакея, Пуаро швидко перекинув на підлогу кошик для використаного паперу й переглянув його вміст.

За кілька хвилин прийшов лакей. Пуаро і йому дав візитку, але той теж сказав, що не бачив її в містера Опалсена. Пуаро подякував, і лакей пішов, невдоволено глянувши на купу паперу, розсипаного по підлозі. Він, мабуть, почув зауваження детектива, який узявся збирати папірці назад у смітник:

– Але ж намисто точно застрахували, і то на чималу суму…

– Пуаро, – вигукнув я, – тепер я все зрозумів!

– Нічого ви не зрозуміли, мій друже, – відгукнувся детектив, – як завжди, анічогісінько! Це неймовірно – але так воно і є. Вертаймося в наш номер.

Ми йшли мовчки. Коли ж опинилися в кімнаті, Пуаро, на мій подив, кинувся перевдягатися.

– Я їду в Лондон, – пояснив він. – Просто зараз. Це необхідно.

– Невже?

– Саме так. Головну частину роботи – роботи для мозку (ах, мої чудові сірі клітинки!) вже зроблено. Тепер треба знайти підтвердження. І я його знайду! Еркюля Пуаро обманути неможливо!

– Колись-таки ви зазнаєте поразки, – зауважив я, скривившись на його пихаті слова.

– Не гнівайтеся, прошу вас, mon ami. Я хочу просити вас про одну дружню послугу.

– Звичайно, – радісно відгукнувся я; мені стало соромно, що я так гнівався. – Про яку послугу?

– Рукав піджака, який я зняв – не могли б ви його почистити? Розумієте, на нього налипло трохи білого порошку. Ви ж, напевно, помітили, як я провів пальцем по шухляді на туалетному столику?

– Ні, не помітив.

– Помічайте, що я роблю, друже. Я набрав трохи порошку на палець і в поспіху обтер його об рукав – тепер про це шкодую, бо не дотримувався методу – а це суперечить моїм принципам.

– Але що то був за порошок? – запитав я, пускаючи повз вуха слова про принципи.

– На жаль, не отрута, – підморгнув мені Пуаро. – Уже бачу, як завирувала ваша фантазія. То була всього лиш крейда.

– Крейда?

– Так, теслі наносять її для того, щоб шухляди легко висувалися.

Я засміявся.

– Ви старий хитрун! Я вже було подумав, що ви напали на якийсь слід.

– Au revoir80, мій друже! Тікаю!

Двері за Пуаро зачинилися, і я з напівглузливою, з напівзамилуваною усмішкою взяв піджак і потягнувся за щіткою для одягу.

***

Наступного ранку звісток від Пуаро досі не було. Я вийшов прогулятися, зустрів старих друзів і пішов із ними обідати в їхній готель. Потім ми подалися кататися, але в машини лопнула шина, і нам довелося довго з нею вовтузитися. Тож у «Ґранд Метрополітен» я нарешті добувся аж після восьмої.

І одразу зустрівся з Пуаро, який в обіймах містера й місіс Опалсен здавався ще меншим, ніж зазвичай. Зате обличчя в нього сяяло.

– Mon ami Гастінґсе! – закричав він, кидаючись мені назустріч. – Обніміть мене, друже, я тріумфально знайшов розгадку!

На щастя, про обійми він казав у переносному сенсі, бо в таких речах від Пуаро можна чекати чого завгодно.

– Ви що… – почав я.

– Це диво, я вважаю! – вигукнула місіс Опалсен, усміхаючись як ясне сонце. – Хіба я не казала, Еде: якщо він не зможе повернути мені перли, то не зможе ніхто?

– Так, люба, саме це ти й казала, і мала рацію.

Я здивовано глянув на Пуаро, і він кивнув.

– Мій друг Гастінґс, як кажуть у вас в Англії, досі літав десь у хмарах. Сідайте, і ми розкажемо вам по порядку, як усе щасливо розкрилося.

– Розкрилося?

– Так! Їх арештували!

– Кого?

– Прибиральницю й лакея, parbleu!81 Не очікували? Навіть із моєю підказкою про крейду?

– Але ж ви казали, що її використовують теслі.

– Справді використовують – щоб шухлядки легше совалися. Хтось хотів, щоб шухляду можна було рухати безгучно. Хто б це міг бути? Очевидно, тільки прибиральниця. План був такий геніальний, що навіть зуби Еркюля Пуаро не одразу його розкусили.

– Послухайте, як усе відбувалося. Лакей стояв у сусідньому номері й чекав. Француженка-покоївка виходить у свою кімнату, а прибиральниця блискавично висуває шухляду, виймає скриньку й передає в сусідню кімнату через двері. Лакей легко її відмикає дублікатом ключа, який сам і виготовив, виймає намисто і чекає. Селестіна виходить знову, а прибиральниця – стриб! – хапає скриньку і ставить назад у шухлядку.

– Тут заходить мадам і виявляє крадіжку. Прибиральниця вимагає, щоб її обшукали, вдаючи, що її гордість страшенно образили, і йде геть із номера. Вона знає, що в матраці лежить намисто-підробка, бо ж сама її туди запхнула зранку. Оце план, правда!

– Але навіщо ви їздили в Лондон?

– Пам’ятаєте візитку?

– Звісно, тоді я здивувався, і досі дивуюся. Я думав…

Тут я затнувся, глянувши на місіс Опалсен.

Пуаро радісно розсміявся.

– Une blague!82 Я підготував візитку для лакея. Вона мала спеціальну поверхню – для збереження відбитків пальців. Я поїхав просто у Скотленд-Ярд, розшукав нашого доброго друга інспектора Джеппа і виклав йому всі факти. Як я й підозрював, відбитки пальців належали двом знаменитим викрадачам коштовностей, які вже довгенько перебували в розшуку. Джепп приїхав сюди зі мною, злодіїв арештували, а намисто знайшли серед лакеєвих речей. Розумна парочка, але вони помилились у виборі методу. Хіба я не казав вам, Гастінґсе, щонайменше тридцять шість разів, що без методу…

– Щонайменше тридцять шість тисяч разів! – перебив я. – Але де ж дав збій їхній «метод»?

– Mon ami, шукати роботу прибиральниці або лакея – мудре рішення, але не варто занехаювати обов’язки. Вони не прибирали в незаселеному номері, а тому, коли лакей поставив скриньку на запилений стіл біля вікна в порожній кімнаті, від неї залишився квадратний слід…

– Пам’ятаю! – вигукнув я.

– До того, як я його побачив, то ще вагався. Але потім – уже знав напевне!

На мить запала тиша.

– І тепер я повернула собі перли! – урочисто проголосила місіс Опалсен.

– Що ж, – сказав я. – Тепер можна було б і повечеряти.

Пуаро з готовністю закивав.

– Ваше ім’я знову прославилося, – зауважив я за чаєм.

– Pas du tout, – спокійно відказав Пуаро. – Славу розділили Джепп і місцевий інспектор. Зате, – він поплескав по кишені, – у мене тут дещо є від містера Опалсена. І знаєте що, друже? Оскільки на цих вихідних…