Числа Харона - Марек Краєвський

— Тоді вона отримала санітарну книжку, про рід занять повідомили батьків та Ізраїльський виховний будинок, де вона коротко мешкала. Про неї там були не найкращої думки: була нахабна, неслухняна й ображала інших вихованок. У нас про Лію Кох нічого не чутно було чотири роки. Тоді вона знову вигулькнула у зв’язку зі скаргою. Така собі Стефанія Корчинська, яка мешкала біля Підзамчого, пожалілася на сусіда, столяра Антонія Фриліха. Мовляв, з його вікна ночами долинали любовні стогони, які заважали мешканцям спати. Поліцейський з Бальонової пішов туди й застав у помешканні Фриліха дев’ятнадцятилітню Лію Кох. Він її суворо попередив, а Фриліхові довелося сплатити штраф, отак усі ці стогони припинилися.

— Любовні стогони? — замислено повторив Попельський.

Біля столика з’явився офіціант із новою двістіграмовою карафкою горілки й раковим супом та пиріжками із заварного тіста. Розставив тарелі перед чоловіками й подав їм накрохмалені серветки. Доки вони їх пов’язували на шиї, налив із супниці ополоником рожевий бульйон, а тоді, зачерпнувши сметани, забілив його.

— Спершу поїмо, — запропонував Попельський, — бо ще заллю юшкою експертизу.

— Смачного! — побажав офіціант, залишаючи їх самих.

Попельський відкусив гарячий пиріжок, і рот наповнився м’яким телячим мозком. Ложка бульйону надала цьому поєднанню солонуватого присмаку. Заплющив очі. Протягом двох останніх років він не їв нічого схожого.

Заремба налив по чарці.

— Твоє здоров’я, Едзю! Видужуй пошвидше!

— Дякую, брате!

Вихиливши чарку, Едвард проковтнув останнього пиріжка, а Заремба випив трохи газованої води.

— Ну, ти читай цю експертизу, а мені треба до пана Едзя, — Вільгельм підвівся й подався до бару.

Цій одній-єдиній людині Попельський пробачав зворот, який у Львові означав «піти до туалету». Витягнув експертизи професора Куриловича та рабина Шацкера. Обидва однаково переклали гебрайський напис, отриманий поліцією після вбивства Лії Кох.

שמשחבאשיחאדםאלהרוגויהיחגלחךדיהולויתן

Переклад був таким:

שמשחבא    сонце сховалось

שיחאדם     [був] плач людський

אלהרוג      бог замордований

ויהיחג        і свято настало

לחךדיה      для піднебіння стерв’ятника

ולויתן        і левіафана

Обоє експертів звернули увагу на останнє слово в цьому написі: לויתן, лвйтн, а після додавання голосних лів’ятан, «змій», яке було пізніше спотворене і в християнській та юдейській традиції почало означати якесь страховище, звідки недалеко до значення «сатана». Отож в обох гебрайських написах, отриманих після першого та другого вбивства — зробили висновок науковці — присутні якісь назви диявола. На цьому коментар рабина Шацкера закінчувався, натомість професор Єжи Курилович додав, що для написання другого повідомлення потрібні кращі знання гебрайської, аніж у першому випадку, де текст становив звичайний набір слів зі словника.

Повернувся Заремба. До їхнього столика вже наближався легким кроком офіціант із тацею. Перед Попельським з’явилася тарілка з язиками в сірому соусі й пюре із зеленого горошку та картоплі, а перед Вільгельмом — клопс із гречаною кашею у віночку з бурячків. Офіціант налив гостям по чарці й питально поглянув на другу спорожнілу карафку. Обоє ствердно кивнули. Кельнер пішов до бару, а друзі цокнулися й випили.

Охолоджена горілка м’яко попливла стравоходом Попельського, а її пекучий смак миттєво розчинився серед ароматів маринованого язика. Легенько запахло прянощами й лимоном. Два роки поспіль Едвард не споживав такої вечері. Сьогодні хотів нею натішитися, бо погані часи могли повернутися. Нині по обіді під час прогулянки з Ритою, стоячи на пагорбі Люблінської унії й дивлячись на кохане місто, він ухвалив важливе й непросте рішення, яке мало йому допомогти раз і назавжди покінчити з фінансовими проблемами.

— Послухай, Вілеку, — почав Попельський, — у мене до тебе серйозна справа.

— Певне, хочеш запитати про сатаністські секти, — Заремба глипнув з-над тарілки. — У Львові таких немає...

— Ні, я про інше...

— Про коментарі цих учених мужів?

— Ні, ними я займуся вночі, — Попельський настромив на виделку останній шматок язика й виклав на ньому пірамідку з горохово-картопляного пюре. — Посиджу трохи над цим, бо в мене виникла одна думка... Але я не про це...

— Ну, тоді скажи, брате, що воно за важлива справа.

— Зараз розповім, але не перебивай мене, бо я тут з тобою здурію, — Едвард усміхнувся, але враз споважнів і налив горілки до чарок. — Я прошу тебе переказати дещо Грабовському. Не втаємничуючи в це Коцовського. Якщо відмовишся, я не ображуся.

— А ти усвідомлюєш, чого від мене вимагаєш? — Заремба проковтнув останній шматок і закурив сигарету. — Щоб я говорив з воєводським комендантом оминувши свого безпосереднього начальника!

— Буду з тобою відвертим, — Попельський цокнувся своєю чаркою об Зарембину й проковтнув горілку, різко закинувши голову назад. — Як приватний детектив я отримав від інженера Байдика, сина замордованої ворожки, дуже вигідне замовлення. Добрячі гроші й до того ж, важливий слід, який інженер приховав від поліції, боячись зганьбити пам’ять матері. Байдик розповів мені про це за умови, що я передам вбивцю йому. Але я так не вчиню. Порушу обіцянку й віддам злочинця поліції. Відмовлюся від величезної винагороди. Та я зроблю це лише тоді, коли Грабовський знову візьме мене на роботу. Я хочу, аби ти сказав йому таке: «Пане коменданте, приватний детектив Попельський має слід, за яким неодмінно відшукає Гебраїста. Він може зробити це сам, а може співпрацювати з поліцією. У першому випадку приведе закутого в кайданки Гебраїста до редакції «Нового віку» й заявить, що сам упіймав серійного вбивцю. У другому він тихенько передасть злочинця поліції, а Ви поновите Попельського на роботі». От і все, про що тебе прошу. Ти можеш відмовитися, а я не гніватимусь. Та доки не матиму згоди старого, буду змушений діяти сам, і моє розслідування буде дуже повільним...

— І будуть нові жертви. Ти розумієш, яку береш на себе відповідальність?

— Так.

— А знаєш, яку відповідальність покладаєш на мене?! — гримнув розлючений Заремба.

— Я справді не докорятиму тобі, Вілеку, — Попельський вилив до чарок решти горілки із третьої карафки, — якщо ти про все розповіси Коцовському й перекладеш цей тягар на нього. Але ця тварюка мене ненавидить і нічого старому не скаже. А Гебраїст продовжуватиме вбивати й надсилати нові божевільні записки.

— Завтра в старого іменини, — Заремба заспокоївся. — У холі комендатури буде частування. Чарка горілки, шматок холодцю, тістечка й чай на десерт, як завжди. Тоді з ним можна побалакати, а він вислухає прохання.

— Чому завтра? Адже іменини Чеслава в червні!

— Він вшановує лише своє друге ім’я. А іменини Пауліна припадають на сьогодні,