Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
«Седан» швидко рвонув з місця. Все сталося так блискавично, що, здається, ніхто на вулиці нічого не зауважив.
Феннер визирнув з вікна, але все, що встиг помітити — це те, як авто зникло за рогом.
Відійшов од вікна і нахилився над Глорією. Перевернувши її обличчям догори, торкнувся вологої плями на боці — якраз над стегном. Жінка дуже зблідла, але ще дихала. Феннер стягнув з найближчого крісла подушку, щоби підкласти Глорії під голову. Потім побіг у ванну, наповнив миску водою, схопив аптечку, що завжди була при ньому, та повернувся до дівчини.
Глорія стежила за ним розширеними від жаху очима. Потім сказала:
— Нічого не відчуваю. Я важко поранена?
Феннер нахилився над нею.
— Не переживай, зараз поглянемо.
Він дістав з аптечки скальпель.
— Гадаю, із сукнею тобі доведеться розпрощатися, — мовив, обережно розпорюючи шовк.
— Я рада, що ти був поруч, — вона почала плакати.
Феннер розпоров їй пояс.
— Не розкисай. Це больовий шок.
Оглянувши рану, Феннер майже природно посміхнувся.
— Будь я проклятий, якщо це не просто подряпина! Куля лише зачепила тобі бік.
Глорія сказала:
— Я так налякалася, мало не вмерла.
— І я так само, — додав він, уміло обробляючи рану. — Так чи інакше, постріл був таки вправний. Той хлопець — непоганий стрілець.
Глорія жалібно простогнала:
— Аж тепер воно болить...
— Ясна річ, воно мусить боліти!
Випроставшись, Феннер поглянув на неї.
— Тобі треба буде кілька днів полежати. Можливо, це вбереже тебе від нового лиха. Я відвезу тебе додому. Де ти мешкаєш?
Вона відвернулася від нього, й обличчя її стало непроникним. Потім уже звично хихикнула та відразу ж застогнала від болю.
— У мене нема дому, — зізналася, тримаючись за бік.
— А де ти жила до того, як сплуталась із Тейлером?
Вона гостро глянула на нього, потім відвернулася.
— Я не сплутувалась із Тейлером....
Феннер нагнувся над нею.
— Ти — маленька паскудна брехунка. Лише вчора ти казала, що їздила з Тейлером у Нью-Йорк. А перед тим говорила, що заледве з ним знайома. Тепер стверджуєш, що не мала з ним жодних стосунків. Тож нарешті визначся.
Вона поривчасто видихнула:
— Думаю, ти детектив.
Феннер фиркнув.
— Послухай, мала! Ти не можеш цілісінький день клеїти дурня. Мушу тебе кудись відвезти. Або ти кажеш мені, де живеш, або викликаю «швидку».
Вона мовила:
— Хочу залишитися тут.
Феннер нелюб'язно хмикнув.
— На жаль, не можу бути твоєю доглядальницею. У мене повно справ.
— Тут почуватимуся безпечніше.
Феннер задумався, а потім погодився:
— Розумію.
Підійшовши до ліжка, стягнув із Глорії простирадло. Тоді обережно узяв її на руки і посадив у крісло. Поки переносив, вона закусила губу від болю. Він узяв скальпель і розпоров сукню з обох боків. З одного боку білі трусики були червоні від крові.
Вона вигукнула:
— Який жах! — і зблідла так, наче готова зімліти.
— Тримайся! — підбадьорив її та поставив на ноги. — Знімай трусики! Бо тепер, як розумієш, ми вже не чужі одне одному.
Нахилившись до нього, Глорія легенько куснула за вухо.
— Ти милий.
Він відсмикнув голову:
— Облиш це, заради Бога!
Коли вона врешті позбулась інтимної деталі туалету, Феннер знову посадив її на крісло і витер кров зі стегна; тоді відніс у ліжко й накрив простирадлом. І був невимовно радий, що Глорія вже не гола.
Вона лежала й дивилася на нього, а її золотаво-руде волосся безладно розсипалося на подушці. Виглядала такою юною та беззахисною... Нарешті сказала:
— Хочу дещо шепнути тобі на вушко.
Феннер заперечно хитнув головою:
— Вигадай щось дотепніше. Це вже було.
Вона простягнула до нього руки.
— Ну, будь ласка!
Він нахилився до неї, і вона його поцілувала. Її губи приємно вразили лагідністю. Це був цілком невинний поцілунок, який сподобався Феннерові. Він випростався і скуйовдив собі волосся.
— Не переживай так! — заспокоїв її. — Якось воно буде.
Закрив її простирадлом аж до підборіддя, прибрав у ванну обривки одягу жінки і вийшов з номера.
Менеджер готелю поглянув на нього якось дивно. Феннер зніяковів.
— Моя подруга трохи травмувалася, тож їй доведеться кілька днів полежати в номері. Хочу попросити про дещо незвичне: нехай хтось принесе їй нічну сорочку та все інше, що може знадобитися. Додайте це до загального рахунку.
Менеджер серйозно констатував:
— Це не входить у звичні готельні послуги....
Феннер урвав його:
— Я ж вас попереджував, що то не зовсім звичне прохання. Та ж не прошу самотужки виконати у номері танець з віялами! Зробіть лише те, що я попросив.
Він пішов у телефонну будку і назвав номер. Хрипкий голос пробився крізь перешкоди на лінії.
— Баґсі? — перепитав Феннер. — Послухай-но, Баґсі! У мене є для тебе робота. Так, саме та, яка тобі потрібна. Зайди-но до мене в готель і прихопи револьвер.
У барі Феннер замовив порцію віскі. Відчув, що після всіх вранішніх хвилювань йому просто необхідно випити. Чекаючи на Баґсі, дещо згадав, вийняв з кишені гаманець, але, витягнувши його, спохмурнів. І стиха сказав сам собі:
— Дуже, дуже цікаво!
Гроші та документи він тримав у гаманці праворуч і добре пам'ятав, що ще вчора гроші були окремо, а папери — окремо. Ретельно оглянув документи і перелічив гроші. Наскільки міг судити, все було на місці. Однак фото Керлі щезло з гаманця. Він ще раз обмацав усі відділення, але його там таки не було. Задумливо поклав портмоне в кишеню і допив віскі. Якщо хтось іще, крім Глорії, заходив до нього в номер, поки спав, то тепер він уже не зможе називатися Россом, бо той «хтось» бачив його ліцензію. Запалив сигарету, очікуючи на Баґсі. Прекрасно розумів, що допитуватися про щось у Глорії буде марнуванням часу. Вона вдаватиме, що їй погано — це й усе.
Баґсі зайшов у бар із виглядом собаки, котрому пообіцяли кісточку. Одягнений був у сірий поплямлений
