Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
Феннер ретельно оглянув усі шухляди комода.
Єдине, що справді його вразило, — це маленька фотографія Керлі Робіне, зроблена, наскільки міг судити, кілька років тому. Він поклав світлину собі в гаманець. Потім засунув шухляду і вимкнув світло.
Повернувшись у головну каюту, взявся роздивлятися килим. Лише ретельно оглянувши його, помітив в одному місці свіжо замиту пляму. Зупинився, чухаючи потилицю. Очевидно, що Тейлера на яхті вже не було.
Чи справді він мертвий? І чи можна довіряти словам Глорії? Якщо Тейлера вбили, то хто позбувся тіла й замив килим? І чи не кокнула його сама Глорія? Коли Феннер бачив їх востаннє, вони не справляли враження закоханих голубочків.
Спересердя він вилаявся і полишив яхту. Вийшовши на пірс, помітив неподалік «седан» з вимкнутими фарами. Зирнув у той бік, блискавично упав на землю. Почувся приглушений звук пострілу, й Феннер безпомильно зрозумів, що стріляли у нього. Не підводячи голови, наготував зброю. Почув, як авто рушило з місця, шини м'яко прошурхотіли піщаною дорогою, і машина зникла за рогом насипу.
Феннер підвівся й обтрусив одяг. Ситуація ускладнювалася. Манівцями він повернувся в готель, тримаючись неосвітленої частини вулиць та бічних провулків.
Глорія лежала там, де він її полишив. Обличчя жінки було дещо змарнілим, а усмішка, якою вона його привітала, — вимученою.
Він знову підсунув крісло ближче та всівся поруч з нею.
— Ти бачила його в головній каюті? — спитав різко.
— Так.
Феннер задоволено кивнув, наче очікував саме такої відповіді.
— Його там уже нема. Не знаю, навіщо вони це зробили, бо якби їм був потрібний цап-відбувайло, то ти б ідеально підійшла для цього. Тож або ти сама його вбила, а тіло викинула за борт, або це зробила не ти, й убивця повернувся туди за чимось і забрав тіло. Мабуть, то все-таки ти скинула його за борт.
Глорія показала йому тендітні долоньки.
— Вважаєш, я могла би це зробити? Адже він був такий важкий!
Феннер пригадав майже прямовисні сходи, що вели на яхту, і хитнув головою.
— Ні, — сказав, — не вважаю.
На її обличчя повернувся природний колір, і тепер вона вже не виглядала такою змученою.
Слушно зауважила:
— Але якщо вони прибрали тіло, то ніхто й не дізнається, що Тейлер мертвий?
Феннер позіхнув.
— Саме так.
Вона згорнулась у ліжку калачиком, відіпхнувши від себе подушку.
— Як думаєш, я зараз спокуслива? — Її очі знову грайливо зблиснули.
— У каюті Тейлера я знайшов кумедні речі. Він застосовував їх з тобою? — замість відповіді спитав Феннер.
— Не розумію, про що ти. Я не знала Тейлера настільки добре, — і Глорія заховала обличчя під простирадлом.
Феннер спитав знову:
— А де тепер твоя сестра Мерієн?
Глорія інстинктивно відсунулася від нього лише на кілька дюймів, але здавалося, що це були метри й метри. Феннер нахилився та підтягнув її до себе. В очах побачив переляк.
— То де твоя сестра? — повторив.
Вона запитала:
— Звідки ти знаєш про неї? І що тобі відомо про Мерієн?
Феннер підсів ближче.
— Ви подібні, мов дві краплі води, — сказав чоловік. — Ніколи раніше не натрапляв на таку схожість.
Він поліз у внутрішню кишеню піджака й витягнув звідти листа, якого знайшов у сумочці Мерієн.
— Поглянь-но на це, — запропонував.
Глорія байдуже пробігла очима рядочки і крутнула головою.
— Не знаю, про що це, — сказала. — Хто такий Пайо? А Нулен?
Феннер ступив до столу, витягнув зі стосика паперу аркушик, узяв олівець і підійшов до ліжка.
— Перепиши цей лист для мене, — сказав.
Поки вона комизилася, він поквапно звелів: «Зачекай!». Дістав із шафи свою піжаму і накинув на неї. Тоді зайшов у ванну та кілька секунд вичекав. Коли повернувся, Глорія була вже у піжамі, закочуючи довгі рукави.
Запитала:
— Чому хочеш, щоб я переписала листа?
— Роби, що сказано, — кинув коротко.
Вона щось нашкрябала на папері й подала йому написане. Він порівняв два почерки. Між ними не було нічого спільного. Поклавши аркушик на стіл, почав замислено походжати кімнатою. Глорія напружено спостерігала за ним.
— У тебе ж є сестра, правда? — нарешті сказав.
Вона завагалася, та потім відповіла:
— Так, але ми дуже давно не бачилися.
— Чому? І як давно?
— Приблизно п'ять-шість років, точно не пам'ятаю. Ми з Мерієн не дуже ладнали. Вона постійно повчала мене, як жити. Не те, щоб ми сварилися — просто Мерієн постійно намагалася читати мені мораль. Отож, після смерті батька наші шляхи розійшлися.
Феннер дуже спокійно заперечив:
— Ти брешеш. Якби ви стільки років не бачилися, то вона б не прибігла до мене, стурбована твоїм зникненням.
Дві яскраво-червоні плями запломеніли на щоках Глорії.
— Не знала, що Мерієн приходила до тебе. То хто ж ти такий?
— Це не має значення. Коли востаннє бачила сестру?
Глорія похмуро відповіла:
— Ми з Гаррі саме були в Нью-Йорку, коли я зіштовхнулась із нею. Це трапилося кілька тижнів тому. Я їздила туди трохи розважитися. Мерієн дуже просила зайти до неї в готель. Я пообіцяла. Але ж була з Гаррі, а вона би його не сприйняла, тому просто втекла у Флориду.
Феннер знову підійшов до неї та сів на ліжко.
— Або ж твоя розповідь — суцільна брехня, або я не розумію в ній чогось дуже суттєвого.
Глорія хитнула головою:
— Я не брешу. Навіщо це мені?
— Послухай! Чи розповідала ти своїй сестрі щось про дванадцять китайців?
— Дванадцять китайців? Навіщо?
— Та не повторюй оте своє «навіщо»! — люто гаркнув Феннер. — Це мене лише заплутує!
Судячи з усього, після зустрічі з цією дівчиною він був ще далі від розкриття справи, ніж до того.
Подумавши, Феннер запитав:
— Чому ти Лідлер? Чому не Дейлі?
— Лідлер — моє прізвище по чоловікові, — пояснила Глорія. — Рік тому розлучилися.
— І де твій чоловік? —
