І мертві залишають тіні - Карл Хайнц Вебер

Вільям Мейволд».

— А далі?

— Наше листування, — сказав Майнк, — збільшилось за обсягом, але поступилося, це стосується листів Мейволда, у своїй субстанції. Загалом він обмежувався тим, що, за його словами, «з надзвичайною цікавістю» вивчав мої аргументи і «впорядковував їх у велику, захоплюючу подих, певну загальну систему». Що це конкретно мало означати, він не казав. І лише одного разу висловився трохи конкретніше — в листі від третього вересня. Він сформулював свою думку так: «Я весь час мрію про те, щоб побувати у Центральному архіві в Потсдамі. Документи фашистського міністерства закордонних справ, які там зберігаються, можуть допомогти нам обом». Оце і все. Незабаром надійшло запрошення на симпозіум до Мюнхена. Мейволд писав, що він теж братиме в ньому участь, і ми домовились про зустріч, яка й відбулася кілька днів тому.

— І під час зустрічі професор Мейволд відмовився від усіх своїх колишніх тверджень.

— Саме так. Він сказав, що ця людина в Берліні, слідами якої він ішов, — не О'Дейвен і взагалі не ірландець, а англієць.

— Англієць. Англієць, який у сорок четвертому році… Професор Мейволд весь час називав сорок четвертий рік? Жодного разу не сказав сорок п'ятий?

— Лише тисяча дев'ятсот сорок четвертий.

— Людина, похована на Староміському кладовищі, померла в лютому сорок п'ятого.

— Ви теж думаєте, що то той самий англієць, якого має на увазі професор Мейволд?

— Не знаю. Англія була у стані війни з фашистською Німеччиною. Англієць у Берліні у той час… Це міг бути або військовополонений, або шпигун. Але…

Манфред Госс далі не говорив. Він хотів сказати: «Але хіба шпигунів хоронять з траурними почестями?» Та згадав про останнє повідомлення майора Лауренцена, а воно було дуже доречне, таку можливість не можна було скидати з рахунку.

Госс похитав головою.

— Облишмо на деякий час могилу й покійника. Мейволд згадував про могилу?

— Жодного разу. Якби він згадав, то й я щось знав би про неї.

— Правильно. Отож простежмо за його думками. Мейволд займається долею людини, яка в сорок четвертому році жила в Берліні. Протягом кількох місяців він вважає, що ця людина — ірландець Стюарт Джеймс О'Дейвен. Він активно відстоює свою думку, сперечається з вами, називає джерела, які хоче залучити для підсилення своєї гіпотези: документи британської контррозвідки, архіви англійської радіокомпанії, розраховує й на документи фашистського міністерства закордонних справ, які зберігаються у Потсдамі. І раптом несподівано для вас Мейволд міняє свої погляди. Він каже: «Все, що я дізнався про цю справу, не підлягає сумніву. Тут ідеться не про Стюарта Джеймса О'Дейвена і взагалі не про ірландця, а про англійця. Тому я припиняю свої дослідження, оскільки пишу не про англійців». Влучив я в ціль, товаришу Майнк?

— Саме так можна інтерпретувати пояснення Мейволда.

— А що саме, які факти змусили його зробити такий різкий висновок, — про це він не сказав нічого?

— Ні. Я його й не запитував, на жаль. Але все відбулося надто швидко. Наша бесіда трохи затягнулась, і потім під кінець залишилось обмаль часу. Дуже шкодую про це, товаришу капітан.

— Ніхто вам не докоряє. Крім того, ваші упущення можна надолужити. Ви напишете професору Мейволду й попросите його пояснити вам дещо.

— Найближчим часом це неможливо. Мейволд сказав, що він вирушає в подорож по США читати лекції. Після повернення хоче перемінити місце проживання. У мене нема його нової адреси, і я мушу чекати, поки він її мені повідомить.

— Але ж пошту перешлють йому за ним услід на нову адресу!

— Справді. Отже, якщо ви хочете, то я напишу, товаришу капітан.

Чи хотів цього Госс? Однозначно відповісти він не міг і вирішувати щось не міг, не порадившись зі своїми співробітниками. З усього видно, що Мейволд, здається, справді не знав про могилу в Берліні. Але якщо це так, то не витримувала критики версія, яку Госс висловив під час поїздки в Нествік старшому лейтенанту Гайнсену. Час розкопування могили, очевидно, не мав зв'язку з зустріччю двох істориків. То що ж це, збіг обставин?

У листопаді 1936 року О'Дейвен опублікував в Ірландії свої останні статті, в липні 1937 року він загинув у лавах Інтернаціональних бригад в Іспанії. Отже, тут можна простежити пряму, без будь-яких викрутасів, лінію від початку до кінця. Обидва професори, фахівці у своїй галузі, дотримуються цього. Виходить, починати треба звідси.

Але ж могила О'Дейвена в Берліні з 1945 року. А в 1944 році в Берліні жив чоловік, якого Мейволд вважав за О'Дейвена, а потім визнав, що то був англієць. І це треба взяти до уваги.

— Я повторюю своє запитання, — сказав Госс. — Англієць у тисяча дев'ятсот сорок четвертому році в Берліні — військовополонений чи шпигун, товаришу Майнк?

— Якщо взяти до уваги, що Мейволд тривалий час вважав цю людину за О'Дейвена, то твердити, що це військовополонений, очевидно, не можна. Але це й не означає, що пін — неодмінно шпигун. Бачите, факт, що Англія й фашистська Німеччина знаходились у стані війни, аж ніяк не означає, що серед британського населення були лиш вороги Гітлера. У Великобританії аж до початку війни існував відкритий фашистський рух, який пізніше був заборонений, але прихильники його не перевелися. Вони так і залишились фашистами. Одні — довше, другі — коротший час, дехто залишається фашистом і сьогодні, а дехто став ним знову, тобто вдруге.

— Ясно, до чого ви ведете. Отже, теоретично можна…

— Не лише теоретично. Та я зовсім не хотів би мати справу лише з загальними поняттями. З голови мені не йде думка, яка, може, пригодилась би вам у майбутньому. Та оскільки й вона може бути хибна, то я хотів би спершу спитати. Чи не могли б ви мені сказати, як загинула та людина, що похована на Староміському кладовищі?

Госс на хвильку завагався. Йому сподобалась поведінка Майнка — обережний підхід, виважування кожної думки, перш ніж її висловити. Усе базувалося на міцній основі і свідчило про серйозність