Смиренність отця Брауна - Гілберт Кійт Честертон
— Не смійте так говорити! — з незрозумілою запальністю вигукнула дівчина. — Ви кажете так лише з того часу, як стали цим жахливим… ну, як це називається? Як називають людину, яка готова обійматися з сажотрусом?
— Святим, — сказав отець Браун.
— Я вважаю, — заперечив пан Леопольд, поблажливо усміхаючись, — що Рубі має на увазі соціалістів.
— Радикал — це зовсім не той, хто хворіє на радикуліт, — зауважив Крук з деяким роздратуванням, — а консерватор зовсім не консервує фрукти. Можу вас запевнити, що і соціалісти абсолютно не рвуться приятелювати із сажотрусами. Соціаліст — це людина, яка хоче, щоб усі димарі були почищені й щоб усім сажотрусам платили за їхню роботу.
— Але яка вважає, — тихо додав священик, — що ваша власна сажа вам не належить.
Крук глянув на нього з цікавістю і навіть із повагою.
— Кому може знадобитися моя сажа? — запитав він.
— Декому, може, і знадобиться, — відповів Браун серйозно. — Кажуть, наприклад, що нею користуються садівники. А сам я одного разу на Різдво приніс чимало радості шістьом дітлахам, які чекали на Санта-Клауса, саме за допомогою сажі, застосувавши її як зовнішній засіб.
— Як цікаво! — вигукнула Рубі. — Якби повторити це!
Енергійний канадець пан Блаунт підвищив свій і без того гучний голос, приєднуючись до пропозиції племінниці; здивований фінансист теж підвищив голос, висловлюючи рішуче несхвалення, але тут хтось постукав у вхідні двері. Священик відчинив їх, і перед очима присутніх знову постав сад з араукарією і вічнозеленими деревами, котрі тепер уже темніли на тлі розкішно-бузкового заходу. Цей краєвид, неначе вставлений в раму розчинених дверей, був настільки мальовничим і незвичайним, що скидався на театральну декорацію. Кілька секунд ніхто навіть не звертав уваги на людину, що зупинилася на порозі. Це був, мабуть, звичайний посильний у запорошеному витертому пальті. Простягаючи листа, він запитав:
— Хто з вас пан Блаунт, джентльмени?
Пан Блаунт здригнувся і затнувся, так і не закінчивши своєї схвальної тиради. Зі здивованим виразом він надірвав конверт і став читати листа, обличчя його спочатку спохмурніло, потім просвітліло, і він звернувся до свого зятя і господаря.
— Мені дуже неприємно завдавати вам стільки клопоту, полковнику, — почав він з веселою церемонністю Нового Світу, — але чи не зловживатиму я вашою гостинністю, якщо увечері до мене завітає сюди у справі один мій давній приятель? Утім ви, напевно, чули про нього — це Флоріан, уславлений французький акробат і комік. Я познайомився з ним багато років тому на Дикому Заході (він канадець за походженням). А тепер у нього до мене є якась справа, поки що, хоч убий, не знаю яка.
— Звісно, любий, — приязно відповів полковник, — запрошуйте кого завгодно. Він, без сумніву, буде доречний.
— Флоріан вимастить собі обличчя сажею, якщо ви це маєте на увазі, — сміючись, вигукнув Блаунт, — і всім наставить синців під очима. Я особисто не заперечую, я людина проста і люблю веселу стародавню пантоміму, у якій герой сідає на власний циліндр.
— Тільки не на мій, — з гідністю втрутився пан Фішер.
— Ну гаразд, гаразд, — весело заступився Крук, — не будемо сваритися. Людина на циліндрі — це ще не найнизькопробніший жарт!
Неприязнь до молодика у червоній краватці, спричинена його грабіжницькими переконаннями і неприхованим залицянням до гарненької хрещениці, спонукала Фішера зауважити саркастично-наказовим тоном:
— Не сумніваюся, що вам відомі й низькопробніші жарти. Чи не наведете ви нам приклад хоча б одного з них?
— Будь ласка, циліндр на людині, — відповів соціаліст.
— Годі! — вигукнув канадець з добродушністю істинного варвара. — Не варто псувати свято. Давайте-но сьогодні порозважаємо товариство. Ми не будемо мазати обличчя сажею і сідати на капелюхи, якщо вам це не до душі, але вигадаємо ще щось у такому стилі. Чому б нам не розіграти справжню стародавню англійську пантоміму — з паяцом, Коломбіною[17] та усім іншим? Я бачив таку виставу перед від'їздом з Англії, коли мені було років зо дванадцять, і у мене залишилися про неї спогади яскраві, немов іскри багаття. А коли я минулого року повернувся, виявилося, що пантомім уже не ставлять. Показують лише плаксиві чарівні казки. Я хочу бачити хорошу бійку, розпечену кочергу, полісмена, з якого роблять сосиску, а мені підносять принцес, що базікають при місячному світлі, синіх птахів та інші нісенітниці. Синя Борода — ось це для мене, та й він мені найбільше подобається в образі Панталоне.[18]
— Я усією душею підтримую пропозицію зробити з полісмена сосиску, — сказав Джон Крук, — це набагато вдаліша ілюстрація соціалізму, аніж та, яку тут нещодавно наводили. Але вистава — справа, звичайно ж, надто складна.
— Та що ви! — у захваті вигукнув пан Блаунт. — Влаштувати арлекінаду? Немає нічого простішого! По-перше, можна верзти будь-які відсебеньки, а по-друге, на реквізит і декорації згодиться різне домашнє начиння — столи, вішаки, кошики для білизни і всяке таке інше.
— А й справді, — Крук пожвавився і почав ходити кімнатою. — От тільки боюся, що мені не вдасться роздобути поліцейський мундир. Давненько я не вбивав полісменів.
Блаунт на мить замислився і раптом ляснув себе по стегну.
