Привид із Валової - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Пане Кошовий, я тут людина випадкова. Коли зайшла мова про того, прости Господи, привида, пан Білецький приїхав до мене й почав вимагати пояснень. Річ у тому, що колишнім власником злощасного будинку був я. Проте наголошую — не останнім. Успадкував дім на Валовій від свого родича. Він, своєю чергою, був прямим нащадком того, хто володів будинком після смерті того самого броваря Міхала Гаєцького, з яким пов’язують легенду про Чорну пані. Власність пустили з молотка, ціна зі зрозумілих причин стояла невисокою, тож була вигідною. Але менше з тим. Йдеться ось про що. — Яблонський підвівся, пройшовся, став за канапою, впершись обома руками об вигнуту спинку. — Поки там мешкали мої попередники і я, про жодну Чорну пані не йшлося. Ніхто з нас її не бачив. Та коли від мене втекла дружина, а я продав дім цієї весни, новий власник дуже скоро заявив мені: мовляв, там бачили привида. Він боїться, не хоче далі мати з цим клопоту. Й перепродав дім присутньому тут панові Білецькому.

— Дешевше, — вставив той. — Значно дешевше від справжньої вартості. До того ж, наголошую, розпочав там будівельні роботи. Причому рухався саме в тому напрямку, який нині вітається й дуже мені до душі. Ви займаєтеся будівельними роботами, пане Яблонський. То й розумієте, про що я.

— Звісно, — погодився Яблонський. — Вагнерівський стиль, максимальне розширення простору для життя, наповнення помешкання повітрям. Особливо на перших поверхах.

— Та не будемо зараз про це, — відмахнувся Білецький від теми, яку сам же й зачепив. — Важливо інше. Незабаром після того, як я поновив роботи й найняв підрядників, почалися оті дивні смерті. Ще й порослі прикрими чутками про привида! Після другої смерті, пане Кошовий, я змушений був розрахувати одних підрядників та винайняти інших, котрі заправили значно вищу ціну, бо, бачте, бояться Чорної пані! І ось тепер, після недавньої трагедії, не хочуть працювати далі вже й ці! Тож мені лишили два виходи: страшно переплачувати, не здаючись, або — продати дім на Валовій до бісової матері ось панові Мазареку! А він готовий купити, тільки ще дешевше! Бо після такого вартість даної нерухомості впала до непристойного. Тож оборудка — собі на збиток!

Чоловік у фраку ображено замовк, нібито власник електричних салонів був винен у зниженні вартості будинку. А Станіслав Мазарек уже перехопив естафету, заговорив швидко, ніби в нього могли це слово забрати:

— Але ж, крім мене, пане Білецький, той проклятий дім ніхто не купить! Навіть за таку ціну! Тільки мені треба з’ясувати, що ж насправді там відбувається! Хочу відкрити там атракціон, навіть надавати помешкання для фільмування тим, хто захоче зняти моторошну фільму! Сама атмосфера, аура будинку тому сприятиме! Панове, салон кіно під назвою «Чорна пані» — звучатиме! Сюди їхатимуть не лише з Варшави — з Берліна та Відня! То комерційно вигідна пропозиція!

— Проте справжньої ціни не даєте! — огризнувся Білецький.

— Ніхто у Львові вам її не дасть! — скипів Мазарек. — Й глядіть, пане Білецький, після третього мертвого тіла, знайденого там, вона ох не зросте! Ціна, маю на увазі…

Яблонський голосно плеснув у долоні.

— Панове, панове, доста! Не перетворюйте нашу зустріч на Краківський базар! Я підсумую для вас, пане Кошовий. Отже, коли між панами Білецьким та Мазареком виникла така ось суперечка, пан Кароль почав шукати попередніх власників будинку на Валовій. Знайшов мене, бо той панікер, котрий почав усю історію, забрався геть зі Львова й шукати його справа марудна. Та й непотрібна, бо він хоч як нічого не роз’яснить. Я ж порадив знайти людину, чесну й порядну, котра здатна приватним шляхом прояснити всі обставини. Ось так, не без допомоги нашої спільної знайомої пані Магди, ми вирішили звернутися до вас.

— Ви теж зацікавлена особа? — спитав Клим.

— Ні. Справді хотілося б знати, чим там налякалися люди. Проте на мої справи це жодним чином не вплине. Тоді як у панів Білецького та Мазарека власні інтереси в установленні істини. У кожного — свій. Ніби все. — Яблонський розвів руками. — Гадаю, вам уже цікаво, пане Кошовий. Хоча б як людині, котра любить розгризати такі ось міцні горішки. Слово за вами.

Весь час, поки присутні говорили, Клим пахкав сигарою. Зараз роздушив її об денце попільнички з підкресленою ретельністю й акуратністю, ніби кортіло, аби недопалок нікому не дістався. Поміркував, придивляючись до карафки з коньяком, й вирішив утриматись. Підвівся, обсмикнув поли піджака. Відчув, як сильно сіпнулося віко.

— Мені цікаво, панове. Справді цікаво було вас послухати й мимоволі залучитися до справ, від яких моя скромна персона дуже далека. І змушений перепросити шановне товариство.

Чоловіки перезирнулися.

Яблонський обернувся до мовчазного Раєвського. Далі три пари очей дивилися вже на Магду. Нарешті погляди схрестилися на Кошовому. Випереджаючи питання, Клим мовив, намагаючись, аби голос звучав рівно:

— Вас зле інформували. З усією повагою до пані Магди… Я служу в нотаріальній конторі, панове. За фахом — адвокат, і маю надію колись повернутися в професію! Ніколи не служив у поліції. Про приватних сищиків знаю лише з книжок, бачили, продаються такі, яскраві. Їх називають ще бульварними… Боюся розчарувати, не виправдати надій. Тож дозвольте подякувати за довіру й відкланятися.

Відповіддю була лунка тиша.

Під мовчазним наглядом чотирьох чоловіків та однієї жінки Кошовий узяв своє пальто.

Розправив, аби вдягнути.

— Стійте.

Магда не просила — наказувала. Це було щось нове, і Клим завмер із пальтом у руках, зустрівши й витримавши її погляд. Зараз вона справді нагадувала жінку-воїна, котра стоїть на чолі відданої армії.

— Лишіть своє пальто, — вела далі Магда. — Все ж таки, бачте, мушу додати до вже сказаного кілька дрібниць, аби ви поміняли думку, пане Кошовий. Прошу вибачення у шановного панства, але нам треба обговорити деякі речі наодинці.

— Та прошу дуже! — відповів за всіх Яблонський.

— Я прошу панство пробачити мені. Нам треба переговорити з паном Кошовим наодинці. Але попросити всіх вас вийти з апартаментів не можу, бо то виглядатиме ще менш пристойно, ніж коли я запрошу чоловіка в іншу кімнату.

— Тут без церемоній, — знову мовив Яблонський. — Ви вільні чинити так, як вам зручніше, пані Магдо.

— Дякую. В такому разі пройдіть зі мною, будь ласка, Климентію.

Магда показала на сусідні двері й сама пройшла туди першою.

Шаль скинула на ходу.

Розділ сьомий

ПІДОЗРИ МАГДИ БОГДАНОВИЧ

Тут очікувано була спальня.

Обстановка її більше нагадувала домашню, різко контрастуючи