Бар «Когут» - Джон Гришем

РАНО-ВРАНЦІ, КОЛИ ВОНИ ВТРЬОХ пили каву, відходячи від сну, з квартири навпроти почулися голоси й кроки. Марк відчинив двері, і вони нашорошили вуха.

До квартири Ґорді зайшли доктор Карві, Бренда й Таннери. Вони знайшли її бездоганною — весь посуд вимитий і прибраний, у холодильнику нічого зайвого, ніде ні краплини спиртного. У кімнаті прибрано, підлога чиста, робоче місце за обіднім столом ретельно впорядковане. Ліжко ідеально застелене. Весь одяг випрано до останнього стібка та охайно складено. На комоді — велика світлина Бренди, та сама, яку він зазвичай тримав у шухляді. Рушники у ванній кімнаті складено в стоси. Підлога, унітаз, душ і раковина буквально сяяли. В аптечці не було жодних ознак його пігулок. Вони припустили, що Ґорді не пошкодував часу й привів усе до ладу перед тим, як піти.

Бренда знову зірвалась. Вона сиділа на дивані й схлипувала, а батько гладив її коліно. Троє друзів за дверима квартири навпроти, заклякши в моторошній тиші, пильно прислухалися.

Таннери вирішили, що наразі короткого огляду достатньо. Вони повернуться за його речами пізніше. Троє щиро співчуваючих друзів спостерігали з вікна коридора другого поверху, як від’їжджає машина.

НАСТАВ ПОНЕДІЛОК, ШОСТЕ СІЧНЯ. За тиждень починалися заняття, але про школу ніхто не згадував. І попри те, що свій перший візит до центру тимчасового утримання нелегальних мігрантів вони не вважали захопливою поїздкою, їм необхідно було вирватися з міста. Зола зателефонувала на роботу й сказала, що захворіла, а Тодд взяв у «Рудому котярі» відгул. Під полудень вони виїхали з Вашингтона й попрямували на північ. Аби уникнути Потомаку, Тодд їхав Чеві Чейзом і Мерілендом по Коннектикут-авеню. Перші півгодини майже не розмовляли. Пригнічена Зола сиділа на передньому сидінні, тупо дивлячись у вікно. Тодд цмулив каву з високої паперової філіжанки й крутив радіо; зрештою він зупинився на станції зі старими піснями, але збавив гучність.

Марк, який сидів на задньому сидінні й шарудів паперами, видобув якусь журнальну статтю і почав читати вголос:

— Згідно з «Пост», імміграційно-митна поліція має п’ятнадцять центрів по всій країні, у яких щодня утримується під вартою тридцять п’ять тисяч осіб. Торік ІМП затримала понад чотириста тисяч нелегальних працівників і майже стільки було депортовано, що обійшлося в двадцять тисяч доларів на одного депортованого. Уся структура з’їдає щорічно понад два мільярди доларів, і це найбільша в світі система тимчасового утримання нелегальних мігрантів. На додачу до цих п’ятнадцяти центрів, ІМП має договори на утримання заарештованих ними нелегалів із сотнями окружних в’язниць, центрами утримання для неповнолітніх і державними тюрмами, на що уряд виділяє щодня приблизно сто п’ятдесят доларів на одну особу й триста п’ятдесят на сім’ю. Двома третинами центрів керують приватні компанії. Чим більше людей там утримується, тим більше грошей заробляють власники. Міністерство національної безпеки, якому підлягає ІМП, має квоту, затверджену Конгресом. У жодному з інших силових відомств не існує подібної системи квот.

— І настільки жалюгідних умов утримання, — додала Зола, немовби знала більше, ніж Марк.

— Правильно. Оскільки бракує незалежного нагляду за цими центрами, утримувані там люди часто зазнають жорстоких знущань, як-от, зокрема, довгострокове одиночне ув’язнення, брак медичної допомоги й погане харчування. Вони зазнають фізичного насильства, ба навіть зґвалтування. Торік під вартою померло сто п’ятдесят чоловік. Нерідко їх утримують разом із небезпечними злочинцями. У більшості випадків їм не надається правова допомога. На папері ІМП має стандарти для цих центрів, але вони не мають юридичної сили. Майже неможливо підрахувати, скільки вони витрачають бюджетних коштів. Насправді ніхто за цим не наглядає і нікого це не цікавить, крім самих затриманих і членів їхніх сімей. Це люди, про яких забули.

— Достатньо, — сказала Зола.

— Еге ж, — зіграв в одну дудку Тодд, — досить. І взагалі, навіщо ми про це балакаємо?

— А про що ти бажаєш побалакати? Про Горді? Бренду? Школу? Заняття розпочнуть за тиждень, просто не можу дочекатися.

Розмова на якийсь час припинилася. Марк продивлявся інші статті й мугикав під радіо. Зрештою сказав:

— Зола, може побалакаємо про твою сім’ю?

— Згода.

— Чому вони поїхали із Сенегалу?

— Батьки майже ніколи не розповідали про свою країну. Вони раділи, що виїхали звідти, вирішивши розпочати нове життя тут. Подорослішавши, я заходилася розпитувати, але зазвичай вони ухилялися від прямої відповіді. Мій батько працював у чомусь подібному до фермерського кооперативу, і в них виникла якась проблема з урядом. Батько нажив ворогів, утратив роботу й вирішив за краще виїхати з країни. Він завжди боявся повертатися. Його родина роз’їхалася хто куди, і нічого, крім неприємностей на нього там не чекає. Батько боїться, що його там зацькують.

— А твої брати?

— Старший, Сорі, одружився з американкою й живе в Каліфорнії. Його дружина не мусульманка, тому батько з ним на ножах. Молодший — ми скорочено звемо його Бо, — народився в Сенегалі, тому він теж у біді. Він ніколи не був одружений і дуже побожний.

— Я гадав, що ІМП дотримується правила не розділяти сімей, — зауважив Тодд.

— Це, мабуть, десь прописано, — сказав Марк, — але ніхто не дотримується. Учора ввечері я читав статтю про сім’ю з Камеруну — батьків із п’ятьма дітьми, які всі разом жили в одній квартирі в Бронксі. Якось уночі імпівці вибили двері, схопили батька і, як заведено, відправили його кораблем назад до Африки. У матері теж не було документів, і вона з дітьми жила в постійному страху, що будь-якої миті прийдуть і за нею. Уявляєте? Діти народилися тут, як Зола, і тому їх можуть роз’єднати з батьками. Коли ІМП запитали про цей випадок, якийсь чиновник сказав, мовляв, у штаті Нью-Йорк чудова система нагляду за дітьми. Неймовірно!

— Я б краще поговорила про юридичну школу, — озвалася Зола.

— Тільки не я, — заперечив Марк. — Я не можу туди повернутися. Друзі, ви справді збираєтеся йти наступного понеділка на заняття?

— А ти що пропонуєш, Марку? — спитала Зола. — Якщо кинеш, потім не знайдеш роботу. Хіба можна, коли залишився останній семестр?

— Роботу я знайду лише після адвокатського іспиту, скласти який просто неможливо. У мене зараз не настільки добрий розумово-емоційний