В погоні за Привидом - Микола Володимирович Томан

— Відома річ! В основному будівельні матеріали йдуть поки що. Переважно шпали та рейки, іноді цемент. От скоро стануть до ладу нові заводи збірних конструкцій — підуть вантажі цікавіші. Воно, правда, і зараз доводиться возити цікаві речі, інколи навіть на спеціальних багатовісних платформах-транспортерах. От, наприклад, цієї ночі збірний суцільноперевізний міст відправили і декілька залізобетонних споруд. А вчора — елементи збірної металевої водонапірної башти системи Рожнова. Ну, а взагалі, все це не те, що на центральних магістралях. Там зараз така техніка йде, що дивом дивуєшся.

Аскар закінчив обтиратися і повісив рушник на вірьовку, натягнуту через усе подвір'я. Зняв з цієї ж вірьовки білу майку і насилу просунув у неї свою велику голову з жорстким волоссям.

— Ви, залізничники, мабуть, по вантажах краще, ніж по газетах, читаєте, чим країна живе, га? — сказав Єршов, підводячись із східців ґаночка, на які присів під час розмови.

— Так, це ви вірно зауважили, — погодився Аскар.

І голос його прозвучав так щиро і просто, що Єршов подумав мимоволі: «А може, він і не зв'язаний нічим з Жанбаєвим?» Але зразу ж інший, тверезіший голос зробив висновок: «Страшенно хитрий, мабуть, цей Джандербеков. Знає Жанбаєв, кого в помічники підбирати. Він і про вантажі ці тому, мабуть, так детально мені розповідає, щоб я зміг все це Жанбаєву по радіо передати».

— Ну, я піду, попрацюю трохи, — сказав Єршов уголос. — Роздобув тут у вас у книжковому кіоску декілька цікавих брошурок.

Увійшовши в свою кімнату, Єршов передусім подивився на вікно будиночка, в якому оселився Малиновкін. Воно тепер знову було відчинене — значить, лейтенант вже повернувся з міста. Що він робить там у себе? Будує, мабуть, різні припущення — одні тривожніші від інших. Треба придумати якусь просту систему зв'язку, щоб в будь-який час інформувати Дмитра і давати йому завдання, не чекаючи зручного випадку.

Лейтенанта Малиновкіна у цей час турбували ті самі думки.

Він уже обміркував багато способів конспіративного зв'язку, але всі вони були дуже складні, а потрібно було придумати щось зовсім просте. Майор, мабуть, покладався на нього. Як же можна було не справдити його сподівань?

Сонце перебралось тимчасом на протилежний бік вулиці і освітлювало вікна будинку Джандербекова. Малиновкін добре бачив тепер освітлений сонячними променями стіл, за яким сидів, очевидно читаючи, Єршов.

Добре було б роздивитися, що там за книжка у нього в руках?

У Малиновкіна був з собою хороший польовий бінокль. Він швидко дістав його з чемодана і почав «підганяти» до очей окуляри.

Мутно-сіра пляма в лінзах бінокля поступово набирала чіткості і виразності. Спочатку він побачив тільки те, що було освітлене сонцем: голову Єршова, стіл, за яким він сидів, книги. Але коли Малиновкін придивився краще, він розглядів і стіни, обклеєні газетним папером.

На всякий випадок лейтенант вирішив затягнути на своєму вікні занавіски, залишивши тільки вузький отвір для спостереження.

«Цікаво, — думав Малиновкін, розглядаючи у бінокль обличчя майора, — яку це книгу він читає так уважно?»

Ніби у відповідь на його думки, Єршов трохи змінив положення, і Малиновкін зовсім ясно прочитав назву книги, яку майор тримав у руках. Незабаром він виявив, що може читати все, що надруковане крупним шрифтом в газетах, якими обклеєна кімната Єршова. Це наводило на думку про можливий спосіб зв'язку з майором, і, квапливо відклавши бінокль, Малиновкін почав роздумувати над тим, як сповістити про своє відкриття Єршова.

Кинути у вікно майору записку можна було тільки пізно ввечері або вночі, тим більше, що зараз був дома Джандербеков — Малиновкін бачив його недавно крізь вікно сусідньої кімнати.

Дмитро доти сушив голову над тим, як здійснити свій замисел, поки не настав час іти обідати. Тоді він зачинив вікно і вийшов на вулицю, вирішивши, що, може, зустріне Єршова у їдальні, хоч це було мало ймовірним, бо вони домовилися обідати в різний час, щоб не привертати нічиєї уваги.

Після обіду Малиновкін ще довго ходив по місту. А ввечері, коли Єршов вийшов з дому, Малиновкін обережно пішов за ним слідом на деякій відстані. Біля невеликого кафе на сусідній вулиці, де завжди вечеряв майор, Малиновкін прискорив ходу і, зіткнувшись з Єршовим біля самих дверей, передав йому записку з пропозицією нового способу зв'язку.

В кафе Єршов прочитав її. Дмитро писав дуже лаконічно: «З допомогою старика Цейса я читаю газети на стінах вашої кімнати. Можу прочитати і ще дещо. Зважте на це».

Єршов зрозумів: під «стариком Цейсом» лейтенант мав на увазі бінокль. «Мабуть, це непогано придумано», промайнула думка. Завтра ж він налагодить з Дмитром зв'язок. Правда, він буде одностороннім, але буде можливість принаймні в будь-який час дати завдання Малиновкіну.

Трохи повеселішавши, Єршов випив склянку кофе з булочкою і не поспішаючи повернувся додому. Аскар уже безтурботно хропів — завтра вранці йому треба було йти на роботу. Темірбек, якого цілий день не було дома, теж лягав спати в своїй кімнаті.

«І куди це завжди ходить ця похмура людина?» — подумав Єршов про кондуктора. Із слів Аскара, Темірбек неначебто ходив лікуватися молитвою у якогось ішана — духовної особи, яка приїхала з Аксакальська. Темірбек був релігійний і навіть побував колись у Мецці. Раніше «правовірні» шанобливо величали його «Темірбеком-хажі».

Майор переклав рацію з чемодана в речовий мішок і, як тільки Темірбек ліг спати, вийшов з дому. Роздивившись навколо, він повільно пішов між грядками до кущів глоду. Кущі були колючі, чіпкі. Майор подряпав собі руки і навіть обличчя, перш ніж влаштувався як слід. Рівно о дванадцятій рація була на прийомі.

Навкруги все було тихо. Тільки коники стрекотали в степу, що починався