Потайна кімната - Йорн Лієр Хорст

— Перевіряємо у два етапи, — почав пояснювати Стіллер. — Спершу переглядаємо технічні деталі, щоб дізнатися, чи існує матеріал, який ми можемо проаналізувати, використовуючи нову, вдосконалену технологію, а потім переходимо до тактичних аспектів, щоб виявити можливі огріхи, помилки чи недогляди, допущені поліцією на той час.

Ліне глянула на стос документів.

— Щось знайшли?

— Найсерйозніша помилка в тому, що справу назвали «справою Єршьо».

— Чому ж?

— Озеро Єршьо має площу майже три квадратні кілометри, а в найглибшому місці — 60 метрів до дна. У ньому водяться окуні, щуки, раки й вугрі, але немає певності, що розгадка ховається саме там.

Стіллер встав, взяв зі столика в кутку кавник і філіжанки.

— Найслабше місце в нерозкритих справах полягає в тому, — сказав він, — що слідчі тримаються первісної теорії.

Ліне гостро пожаліла, що не взяла диктофона. З роздумів Адріана Стіллера про давнє зникнення можна було змонтувати чудовий подкаст. Натомість вона швидко занотовувала почуте в блокнот.

— То ви не вірите, що Симон Мейєр потонув?

— Вірити чи не вірити не є завданням слідчих, — відповів Стіллер, наливаючи у філіжанки каву. — Але й підтвердження цьому припущенню немає.

— Він ішов рибалити, — нагадала Ліне.

— Неправильно! Він ішов додому після риболовлі.

Стіллер підтягнув до себе теку, розв’язав шнурівку, погортав аркуші й знайшов фрагмент карти. Місцевість називалася Ейстерн. Дорога вела до відкритого майданчика біля недіючої насосної станції, а вже звідти вузька стежка вилася через ліс до мису. На карті напис — «місце риболовлі». До карти причеплені дві фотографії. На одній — велосипед на замку, пристебнутий до ринви старої насосної станції. На другій — рибальське причандалля на стежці. Стрілками вказано зазначені місця на карті.

— Звідси двадцять метрів до води, — показав Стіллер місце на стежці. — Не міг він звідси впасти у воду. Отже, трапилося щось інше.

Фрагмент карти й фотографії були наклеєні на тверді аркуші картону, мовби в старому родинному альбомі. Перші фото — крупним планом — знахідки на стежці. Три впіймані рибини лежали в целофановому пакеті. Подертий целофан і купа дірочок свідчили, що до пакета добиралися птахи або якісь звірята. Скидалося на те, що пакет з рибою спочатку лежав у торбі разом з гачками й блешнями, але хтось його вийняв, потягнувши заразом решту речей. Вудочка валялася майже паралельно до стежки.

— Мало б здаватися, що він охайно виклав свої речі, — прокоментувала Ліне. — Але з фотографій складається інше враження.

Стіллер підніс каву до рота. Ліне показала на торбу й витягнуті з неї речі.

— Він наче віджбурнув торбу вбік, а вже потім якась звірина розтягнула те, що там лежало.

— Маєте добре око, — кивнув Стіллер.

Ліне погортала далі. Вимощений гравієм майданчик перед покинутою насосною станцією здавався більшим на карті, ніж на фото.

— А як щодо речових доказів? — запитала вона.

— Зібрали потроху всього. Недопалки, порожні пляшки, вживані кондоми. Свідчення того, для чого призначалося це місце.

— Він міг побачити щось таке, що не повинен був бачити.

— Якщо ви захочете про це писати, то мусимо відразу узгодити, що я говорив офіційно, а що — неофіційно, — застеріг Стіллер. — Неофіційно я вважаю більш імовірною версію, що Симон Мейєр став свідком сексу, а не потонув з необережності.

— Аналіз ДНК?

— Деякі аналізи були зроблені на пізній стадії слідства, у 2003 році, — відповів Стіллер. — Йдеться про три презервативи, використані одним і тим самим чоловіком. На одному з них знайдено лобкові волосини, що дало змогу встановити профіль партнера: XY-хромосоми.

Ліне глянула на Стіллера, даючи зрозуміти, що не допетрала, що він мав на увазі.

— В обох випадках було виявлено чоловічі хромосоми, — пояснив Стіллер. — Тобто йдеться про одностатеву пару, про геїв.

Ліне занотувала, але ця інформація її не зацікавила. Симон Мейєр, скоріш за все, став свідком чогось зовсім іншого.

— Ви маєте ДНК Симона Мейєра?

— Тодішні слідчі виявилися, на щастя, передбачливими. Вони взяли проби з його бритви.

Адріан Стіллер підвівся.

— Чим ця справа цікава для вас? — поцікавився він.

— Та майже тим, що й для вас, — відповіла Ліне. — Своєю нерозкритістю. До того ж, я не вірю, що хлопець упав в озеро й потонув. А це означає, що відповідь існує. Хтось щось знає.

— І що трапилося, як думаєте?

— Хтось його викрав.

— Маєте інформацію ще від когось, окрім поліції?

— Поки знаю лише те, про що тоді писала преса й що говорили близькі хлопця.

— Отже, ніхто не наводив вас на слід?

Ліне трохи розгубилася, не знаючи, що відповісти.

— Знаю з власного досвіду: завжди щось вирине, тільки-но почнеш копати, — мовила вона. — Зараз я лише приміряюся, чи у цій справі є хоч щось, що варто витягнути на білий світ.

Стіллер рушив до дверей.

— Як я вже казав по телефону, віддати теку не маю права, але ви можете вивчати її тут, — сказав він, беручись за клямку. — Коли закінчите писати, я повинен знати, що ви накопали, на той випадок, якби виринуло раптом щось важливе для розкриття справи.

Він ще постояв у дверях, уважно дивлячись на неї, ніби підозрював, що вона вже щось накопала.

— Кава в кавнику, — додав він і залишив Ліне саму в кабінеті.

17

Тюремні мури високі, товсті й грізні. Сіризна бетонних стін потемніла від дощу ще більше, ніж звичайно.

Вістінґ натиснув на прибрамний дзвінок, показав у вічко камери своє посвідчення. Чекати на відповідь довелося довго. Він пояснив мету свого приходу, і його попросили зачекати, доки хтось прийде і проведе його.

Слідство — плинний процес, подумав він. Увесь час на поверхню спливає нова інформація. І тоді доводиться йти в неї на повідці.

З’явився службовець, провів Вістінґа через прохідну й далі в головну будівлю, де йому довелося здати мобільний.

Фіни Петтер Ярман чекав за столом у квадратній кімнатці для відвідувань. Він відпустив рідкі вусики, але загалом нічим не відрізнявся від себе на давньому фото.

— Що вам треба? — запитав він.

Вістінґ сів і неспішно пояснив, хто він. Погляд чоловіка по другий бік столу неспокійно метався, мовби на його совісті значно більше злочинів, ніж ті, за які він відбував покарання, мовби він боявся, що Вістінґ прийшов з новиною про те, що минуле наздогнало його.

— Ми з вами незнайомі, — вів далі Вістінґ. — Я знаю, за що ви сидите, але прийшов я не тому.

Чоловік завовтузився, ніби зручніше вмощуючись. Вістінґ давно збагнув, що найважливіші риси слідчого — це вміння спілкуватися, вміння розмовляти з людьми й уміння знайти підхід до кожного індивіда.

Поліцейська робота не давала