Потайна кімната - Йорн Лієр Хорст
Ліне поцілувала доню у щічку, тихенько вислизнула з кімнати й заходилася під тиху музику прибирати розкидані у вітальні іграшки.
Раптом на порозі кухні вигулькнув Вістінґ.
— Я постукав, — сказав він пошепки, показуючи на вхідні двері й водночас зиркаючи на двері дитячої.
— Вона спить, — усміхнулася Ліне.
Вістінґ прихопив з собою блокнот і планшет.
— Де сядемо?
Ліне показала на канапу.
— Є новини?
Він не відповів. Просто відкрив на планшеті фото. Ліне сіла біля нього.
— Це — потайна кімната, — пояснив він.
На фото — двоярусне ліжко з коробками, у яких зберігалися гроші. Вістінґ двома пальцями розширив частину фотографії, збільшивши зображення бензинової каністри.
— Її вкрали в сусіда по дачі два роки тому.
Вістінґ показав доньці фото шафи. В глибині, на дні, стояли газові балони. На полицях — різноманітні спреї.
— Каністри лежали ще й під ліжком, — розповідав він.
Показав фото з дірками в стіні, схованими за плакатом.
— Хоч на вікнах віконниці, ці дірки служили додатковою вентиляцією. Усе влаштовано так, щоб пожежа спалахнула миттєво.
— Отже, тут не просто підпал, а заздалегідь спланований підпал, — задумливо промовила Ліне. — Вам вдалося відстежити рух сірого фургона?
— Мортенсен завтра отримає відповідь від платної дорожньої служби, — сказав Вістінґ і пояснив, як вони вирахували час, коли фургон мав би проминути платний автоматичний пост.
Ліне здогадувалася, що батько ще не все розповів, не знав, з чого почати.
— Маєш якісь припущення по справі? — запитала вона.
— Усе вказує на відтинок часу між смертю дружини й загибеллю сина. Події вписуються у цей період.
Ліне хотіла підвестися з канапи, щоб принести чогось попити, але сіла знову.
— Які події?
— Пограбування у Ґардемуені 2003 року. Справу так і не розкрили, пограбоване не знайшли.
Ліне невиразно пригадувала про той грабунок в аеропорту.
— Мені було тоді всього лише дев’ятнадцять, — виправдалася вона й попросила розповісти.
— Партія готівки прибула літаком зі Швейцарії, її мали доставити до банку DNB і до головного офісу Пошти Осло. Грабіжники виїхали на злітно-посадкову смугу через дірку в огорожі й напали на літак саме тієї миті, коли вивантажували гроші. Йшлося про євро, долари й фунти стерлінгів.
Ліне вивчала батьків вираз обличчя. Ясно, що про це пограбування він думав від самого початку, але чомусь досі не хотів про нього згадувати.
— Тоді були підозрювані?
— У ті часи існувало організоване злочинне середовище, пов’язане з байкерами, але ніяких арештів не відбулося.
— Син… — здогадалася Ліне. — Леннарт Клаусен.
— Цілком можливо, — кивнув Вістінґ. — Однак сума не та… Клаусен мав загалом 80 мільйонів, а в аеропорту вкрали близько 70 мільйонів. Є ще інша цікава справа, прив’язана у часі.
Ліне підтягнула ноги під себе.
— Сьогодні, коли ми з Мортенсеном були на згарищі, приїжджав генпрокурор. Улітку 2003 року він отримав анонімного листа, у якому згадувалося ім’я Бернгарда Клаусена.
Вістінґ простягнув доньці планшет з фотокопією листа.
Перевірте міністра охорони здоров’я Бернгарда Клаусена у зв’язку зі «справою Єршьо», — прочитала Ліне.
— «Справа Єршьо» — це справа про зникнення біля озера Симона Мейєра, — пояснив Вістінґ. — Востаннє його бачили по обіді 29 травня 2003 року, на риболовлі. Пограбування відбулося того ж дня, у той самий час.
Потім він показав Ліне ще одну схожу анонімку й газетну вирізку з фотографією Симона Мейєра та звітом про безуспішну пошукову операцію. Ліне забрала з батькових рук планшет і перебігла очима перші абзаци. Зникнення хлопця розглядали як імовірну кримінальну справу.
— Але Клаусен не був серед підозрюваних? — запитала Ліне.
— Анонімку переслали в місцевий відділок поліції, однак я не знаю, чи з ним навіть контактували.
— Чи можливо виявити автора анонімок?
— Мортенсен досліджує ДНК й відбитки пальців, та сумнівно, що це дасть хоч якийсь результат.
— Є підстави вірити натякам у листах?
— Коли генпрокурор отримав першого листа, його потрактували як звичайну анонімку, але тепер треба подивитися на нього під іншим кутом зору.
Ліне ще раз перечитала лист.
— Написаний аж ніяк не прихильником теорії змови, — сказала Ліне. — Коли ще працювала у «ВҐ», отримувала їх пачками. Ті листи довгі, на багато сторінок. Часто з копіями королю, прем’єр-міністрові й численним депутатам Стуртинґу. А тут щось зовсім інше.
Ліне повернула батькові планшет.
— Треба розглядати обидві справи сукупно: і пограбування в аеропорту, і зникнення хлопця.
Вістінґ кивнув.
Ліне подумала, що батько, можливо, уже навіть підняв документи.
— Не все так просто, — сказав Вістінґ.
— Чому?
— Справи про зникнення у нашому архіві немає, її переслали в Кріпос, ДН-групі, з приводу поновлення.
— Групі «давніх і нерозкритих справ»?
— Рутинний перегляд, але якщо ми попросимо в них матеріали, це викличе купу непотрібних запитань.
— То що робити?
— Я думав доручити це тобі. Скажеш, нібито маєш намір написати статтю про зникнення Симона Мейєра, а тому просиш у ДН-групи доступу до матеріалів справи. Ти ж знаєш їхнього слідчого.
— Адріана Стіллера?
Вістінґ кивнув.
Рік тому Адріан Стіллер започаткував співпрацю з редакцією «ВҐ» у зв’язку з поновленням давньої справи про викрадення. Тоді Ліне підготувала подкаст і написала серію статей. Ліне не відразу викрила приховані наміри Стіллера використати медіа, щоб спровокувати реакцію злочинця.
— Тепер ролі помінялися, тепер карти в твоїх руках, — сказав Вістінґ.
Ліне відчувала, що їй таке подобається. Це ж справжнє журналістське розслідування. Йдеться про забуту справу зникнення людини, про нерозкриту кримінальну загадку. Саме з такими завданнями вона любила працювати, а можливий зв’язок з Бернгардом Клаусеном міг 90 оприявнити такі сторони справи, на які вони раніше й уваги не звертали.
— Завтра зателефоную Стіллерові. А ти добудь мені матеріали про пограбування.
Вістінґ підвівся, запитально глянув на двері дитячої кімнати. Ліне кивнула, не пішла вслід за батьком, коли той прослизнув до Амалії. У голові почав складатися план.
— Міцно спить, — промовив Вістінґ, повернувшись до вітальні.
— Чи скоригували ви суму з тодішніми валютними курсами? — запитала Ліне.
Вістінґ не зрозумів сенсу запитання.
— Ти сказав, що годинник на відеореєстраторі охоронця йшов неправильно, — пояснила Ліне. — І вам треба було скоригувати час, щоб вирахувати, коли фургон міг проминути автоматичний дорожній пост.
— У будь-якому випадку, треба враховувати великий діапазон відхилення в часі. До того ж, немає гарантії, що фургон їхав саме тією дорогою.
— Я маю на увазі пограбування, — урвала його Ліне. — Чи перерахував ти гроші за курсами валют 2003 року? Курс крони відтоді суттєво
