Таємниця Жовтої кімнати - Гастон Леру

— На якому столі стояв нічник? Віддалік од ліжка?

— Еге ж, далеко.

— Чи можете ви зараз його засвітити?

— Нічник розбивсь, а олива розлилася, коли перекинули стіл. До речі, все тут лишилося, як і було. Давайте я прочиню віконниці, й ви самі побачите…

— Зачекайте!

Рультабій повернувся в лабораторію, зачинив віконниці обох вікон і двері до передпокою. Ми опинилися в цілковитій темряві; тоді він запалив воскового сірника, вручив його татусеві Жаку й попросив одійти досеред Жовтої кімнати, туди, де горів тої ночі нічник.

Старий, узутий у повстяні капці, бо, як завжди, свої сабо лишив у передпокої, зайшов до Жовтої кімнати, тримаючи воскового сірника, й ми при світлі блимавого вогника розгледіли розкидані по підлозі речі, ліжко в кутку, а навпроти нас, ліворуч, люстро, яке висіло на стіні біля ліжка. Огляд тривав недовго.

— Досить, — сказав Рультабій. — Можете прочинити віконниці.

— Але не заходьте, — попросив татусь Жак, — бо ви ризикуєте своїми черевиками. Слідчий наказував нічого не чіпати, дарма що він тут уже все оглянув.

Старий одхилив віконниці. Мертвотно-блідувате світло освітило шафранового кольору стіни й лиховісний розгардіяш, що панував у кімнаті. Лабораторія та передпокій були вистелені кахлями, тим часом Жовта кімната мала дерев’яну підлогу, — майже всуціль укриту жовтою рогожею, що сягала й під ліжко, й під туалетний столик, — то були єдині меблі, які лишилися на місцях. Круглий стіл посеред кімнати, нічний столик та обидва стільці були перекинуті. Проте це не заважало розгледіти на рогожі велику пляму крові, що натекла, як пояснив наш татусь Жак, з рани на скроні панни Станжерсон. До того ж краплі крові були помітні скрізь, де ступав злочинець, лишаючи по собі виразні чорні відбитки здоровенних підошов. Усе свідчило про те, що кров юшила з рани того чоловіка, який лишив на стіні, обіпершись об неї на якусь хвилину, відбиток закривавленої долоні. На стіні можна було розгледіти й інші відбитки тої ж руки, але вже не такі чіткі.

Я не зміг стриматися й гукнув:

— Гляньте-но! Бачите цю кров на стіні? Людина, яка так міцно притисла сюди руку, нічого не бачила в темряві і, поза всяким сумнівом, гадала, що штовхає двері. Злочинець сподівався їх відчинити! Ось чому з такою силою натискав, лишаючи на жовтих шпалерах свій автограф. Не думаю, щоб на світі було багато рук, схожих на цю! Вона велика, широка, всі пальці майже однакові завдовжки. А великого пальця бракує! Ось перед нами відбиток долоні. Прослідкуймо, куди веде слід, — вів я далі, — і переконаємось, що, зіпершись на стіну, він її обмацав і, думаючи, ніби знайшов двері, потягся до замка…

— Так-то воно так, — вишкірив зуби Рультабій, — проте ні на з амку, ні на защіпці немає слідів крові!

— Ну то й що? — відказав я, пишаючись власною проникливістю. — Він міг би одчинити замок і защіпку лівою рукою — це цілком імовірно, якщо права поранена…

— Та нічого він не відчиняв! — заволав татусь Жак. — Ми ще з глузду не зсунулися! Й були аж учотирьох, коли висаджували двері.

— Що за дивна рука! Ви лишень подивіться, що за-дивна рука! — не вгавав я.

— Рука як рука, — озвався Рультабій, — просто її малюнок деформований внаслідок того, що вона ковзала по стіні. Чоловік витирав поранену руку об стіну! А на зріст він має бути близько метра вісімдесяти.

— З чого ви робите такий висновок?

— З висоти, на якій лишився відбиток.

Потому мій друг заходивсь оглядати дірочку від кулі на стіні.

— Куля була випущена прямо, — заявив Рультабій. — Не знизу й не згори.

І ще він звернув увагу на те, що дірка на кілька сантиметрів нижче од відбитка закривавленої руки.

Рультабій повернувся до дверей і почав вивчати замок та защіпку. Він підтвердив, що двері справді були висаджені ззовні, бо замок і защіпка так і лишилися замкненими на виламаних дверях, а завіси були майже вирвані й ледве трималися.

Юний репортер газети «Епок» уважно вивчив їх, потім узявся до дверей: оглянув їх з обох боків, переконався, що ззовні замок не можна ні відімкнути, ні замкнути, а також перевірив ключа, який стирчав у замковій щілині зсередини кімнати. Ще раз переконався: коли ключа встромлено зсередини, ззовні двері неможливо відчинити іншим ключем. Нарешті, пересвідчившись, що в дверях немає жодного автоматичного замка і що, коротше кажучи, вони являють собою найзвичайнісінькі двері з надійним замком та защіпкою, які лишилися зачиненими, Рультабій зронив слова:

— Оце вже краще!

Після цього сів на підлогу, поспішливо скинув черевики й у самих шкарпетках увійшов до кімнати. Перш за все нахилився над перекинутими меблями й надзвичайно доскіпливо їх оглянув. Ми мовчки спостерігали. Татусь Жак повторював час од часу з усе більшою іронією:

— Гай-гай, юначе! Гай-гай! Навіщо ви так мордуєтесь?!

Та Рультабій раптом підвів голову:

— Ви сказали чисту правду, татусю Жаку. Ваша господиня й справді не була зачесана на прямий проділ, як я, старий телепень, попередньо припускав. — І, гнучкий, як змія, він ковзнув під ліжко.

— Ви тільки подумайте, — не вгавав татусь Жак, — адже вбивця ховався під ліжком! О десятій годині, коли я ввійшов зачинити віконниці й запалити світло, він уже там причаївся, бо ні пан Станжерсон, ні панна Матильда, ні я сам більше не виходили з флігеля.

З-під ліжка почувся голос Рультабія:

— Татусю Жаку, о котрій годині професор та його дочка повернулися до лабораторії, щоб більше її не залишати?

— О шостій годині.

— Так, звичайно, він був тут… Це точно… До того ж це єдине місце, де він міг сховатися. Коли ви всі вчотирьох удерлися до кімнати, то чи зазирнули сюди? — пролунало запитання з-під ліжка.

— Ще б пак, зараз же! Ми навіть спершу повністю його відсунули, а потім вже поставили на місце.

— А між матрацами дивились?

— На ліжку був лише один матрац. На нього й поклали панну Станжерсон. Професор із консьєржем мерщій винесли його до лабораторії. А під матрацом була лише металева сітка, яка нічого й нікого приховати не могла. До того ж нас було четверо, й мови бути не може, щоб ми щось прогавили — адже кімнатка маленька, меблів мало, а надвірні двері флігеля — замкнені.

Я насмілився запропонувати гіпотезу:

— Можливо, він зник разом із матрацом! Приміром, сховавшись у матрац! Будь-що можливо в такій загадковій історії! Професор Станжерсон був у розпачі так само, як і консьєрж, тож вони могли незчутися, що несуть подвійний вантаж. А якщо при тому