Тюрма - Жорж Сіменон
Сьогодні їхати в редакцію не хотілося. І взагалі нічого не хотілося. Лягти б та ще трохи поспати. Незважаючи на вороже ставлення мадам Мартен, її тупцювання заспокоювало.
Що слід було зробити?..
Ах, так! Адвокат! Може, той, що вів справи тижневика і консультував Алена щодо випуску платівок? Звали його Ельбіг. Віктор Ельбіг. Важко було визначити його походження. Він розмовляв з акцентом, який міг бути в такій же мірі чеським, як і угорським або польським.
Заклопотаний чоловічок, невеличкий на зріст, непевного віку, товстенький, сяючий, у величезних, схожих на коліщата, окулярах, з яскраво-рудим волоссям.
Жив він самотньо в квартирі на вулиці д'Еколь, серед неймовірного безладдя, що не заважало йому бути одним з найбільш відомих адвокатів у цивільних справах.
— Алло! Віктор! Я тебе не розбудив?
— Ти забув, що мій день починається з шостої ранку? Я наперед знаю, про що ти проситимеш.
— Ти читав газети?
— В усякому разі, достатньо поінформований, щоб порадити тобі звернутися до Рабю.
Філіп Рабю з успіхом виступав у багатьох процесах останніх двадцяти років, які набули широкого розголосу.
— А тобі не здається, що тим самим ми заздалегідь ускладнюємо справу?
— Але ж твоя дружина вбила сестру, чи не так?
— Так.
— Вона не заперечує?
— Навпаки — зізналась.
— Які пояснення вона дає?
— Ніяких.
— Це вже краще.
— Чому?
— Тому що Рабю вкаже їй лінію поведінки. А як це відіб'ється на тобі?
— Що ти цим хочеш сказати?
— Либонь, читачам твого тижневика не дуже сподобається роль, яку ти відігравав у цій справі.
— Ніякої ролі я не відігравав.
— Невже?
— Ось уже майже рік, як я не торкався її сестри.
— Тоді дзвонив Рабю. Ти з ним знайомий?
— Досить добре.
— Бажаю успіху.
Ален заходився шукати номер телефону Філіпа Рабю, що жив на бульварі Сен-Жермен. Він часто зустрічався з ним на прем'єрах, вечірках і коктейлях.
Різкий жіночий голос:
— Кабінет адвоката Рабю.
— Говорить Ален Пуато.
— Зачекайте, будь ласка. Зараз подивлюсь.
Ален змушений був довгенько чекати. Квартира на бульварі Сен-Жермен величезна. Одного разу він потрапив туди на прийом. Видно, адвокат ще не в своєму кабінеті.
— Рабю біля телефону. Я чекав, що ви дзвонитимете.
— Я одразу ж подумав про вас, замалим не подзвонив учора ввечері, та не хотів турбувати вас.
— Я пізно повернувся з Бордо, де виступав із захистом. Стривайте, ваша справа здається мені досить простою. Що мене тільки дивує: як ви могли вплутатись у таке? Ви не знаєте часом, дала вже ваша дружина якісь свідчення?
— Судячи з слів комісара Руманя, вона зізналася тільки в убивстві, але на інші запитання відповідати відмовилась.
— Для початку — непогано. А чоловік?
— Ви його знаєте?
— Так, зустрічав.
— Він запевняє, що нічого не знав. Початок минулої ночі він провів у мене.
— Він злоститься на вас?
— Він і сам не знає, на якому світі. Я теж.
— У такій справі, друзяко, не так-то легко буде викликати симпатію до вашої ролі.
— Але ж не через мене все це сталося.
— Хіба ви не були коханцем своячки?
— Останнім часом не був.
— Відколи?
— Близько року.
— Ви розповіли про це комісарові?
— Так.
— І він повірив?
— Але ж це правда.
— Правда чи ні, та люди не простять вам цього.
— Але ж ідеться не про мене, а про мою дружину. Сьогодні її знову допитуватимуть.
— Авжеж…
— Я хотів би, щоб ви побачилися з нею.
— Я завантажений справами, та відмовити вам не смію. Кого призначено слідчим?
— Не знаю.
— Залишайтеся вдома, поки я вам не подзвоню. Треба спершу довідатись, що відбувається в Палаці правосуддя.
Ален подзвонив до редакції.
— Це ви, Мод?
Мод — одна з телефоністок, з якою йому доводилося час од часу зустрічатись.
— Як ви себе почуваєте, патрон?
— Самі здогадуєтесь як, голубонько. Борис уже прийшов?
— Переглядає пошту. З'єдную.
— Алло! Борисе?
— Я, Алене! Мене брав сумнів, чи прийдеш ти сьогодні, тому я взявся до пошти…
Прізвище Бориса — Малеський. Ален призначив його головним редактором. Жив він у передмісті Парижа, по дорозі на Вільнев-Сен-Жорж, з дружиною і чотирма чи п'ятьма-дітьми. Він був один із небагатьох в журналі «Ти», що не гаяв часу з компанією, а одразу ж після роботи повертався додому.
— Журнал вийшов?
— Надійшов у продаж.
— Телефони поки що мовчать?
— Дзвонять безперестану.
— Про що ж вони запитують?
— В основному це жінки. Їм хочеться знати, чи все це правда.
— Що саме?
— Що ти був коханцем своячки, як натякають газети.
— Нічого подібного я репортерам не говорив.
— Але це не заважає їм робити припущення.
— Що ви їм відповідаєте?
— Що розслідування тільки почалося, і ще нічого не відомо.
Ален виказав свою розгубленість, запитавши:
— Як буде з наступним номером?
— Все гаразд. Якщо ти хочеш знати мою думку, то вважаю: жодних натяків на те, що трапилось. Зміст залишимо таким, як і передбачалось.
— Ти, безперечно,
