Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Крики, зойки, рев лунали голосніше від тисячі тривожних сирен.

Стенс дістав із кишені пляшку джину. Бад обвів поглядом приміщення і побачив, що всі були п’яні в дим. Лише Ед Екслі був тверезий, як скельце, — він завантажував у комору залишки спиртного.

Почулися голоси:

— Ну ти, Баде, й молодчина!

А обличчя у цих голосів — спотворені, страшні. Екслі все ще вовтузився в коморі, раптом що — він буде головним свідком! Бад кинувся коридором до комори й зачинив двері.

Розділ 5

Його замкнули в кімнатці розміром два з половиною на два з половиною метри. Ані вікон, ані телефона, ані селекторного зв’язку. На полицях — щітки, ганчірки, відра, у засміченій раковині — горілка з ромом. Двері — сталеві; від запаху алкоголю ось-ось виверне шлунок. Через вентиляційний отвір долинали крики та глухі удари.

Ед забарабанив у двері — жодної реакції. Покричав у вентиляційну шахту — його обличчя обпекло гаряче повітря. Він зрозумів, що потрапив у пастку, замкнений, зв’язаний по руках і ногах. Хлопці з Відділу вирішили, що лише так він ні на кого не настукає. Цікаво, що б у такій ситуації робив його батько?

Час тягнувся повільно; крики із в’язничного блоку то стихали, то знову здіймалися, знову стихали і знов оживали. Ед ще раз забарабанив кулаками у двері — дарма. У коморі ставало дедалі більш задушливо; сморід спиртного отруював повітря. Як на Ґвадалканалі, коли він ховався від японців під трупами. Форма була наскрізь мокра; якщо він спробує винести замок пострілом, куля може зрикошетити і вбити його.

Навряд чи таку справу вдалося б зам’яти: внутрішнє розслідування, цивільні позови, велике журі. Поліцейські, які б’ють беззахисних підозрюваних; скільки сьогодні спустили цією забавою в унітаз свої кар’єри! А винний у всьому сержант Едмунд Дж. Екслі, який не зумів забезпечити порядок у відділкові. І Ед прийняв рішення: скористатися із власних мізків.

Він почав писати на звороті бланку. Версія перша: правда.

Розійшлися чутки, що Джон Геленовскі втратив око. Чутки ці поширював сержант Річард Стенсленд, який заарештував Денніса Райса та Клінтона Велапейка. Запалало вмить; лейтенант Фрілінґ, їхній командир, спав безпробудним сном, оскільки, порушивши внутрішнє розпорядження № 4319, напився на робочому місці. Сержант Е. Дж. Екслі, який раптом став за старшого, виявив зникнення ключів від камер. Натовп поліцейських, які святкували Різдво у кімнаті для інструктажу, рвонув у гості до затриманих. Камери, у яких утримували шістьох підозрюваних у нападі, відчинили ключами — тими самими, яких не знайшов сержант Екслі. Сержант намагався знову замкнути камери, але було вже пізно. Сержант Вілліс Трістано тримав сержанта Екслі за руки, а сержант Волтер Крамлі тим часом забрав у нього решту ключів.

Ані вмовляннями, ані силою сержант Екслі повернути ключі не зміг.

Детальніше.

Стенсленду взагалі клепку зірвало, але й решта поліцейських била беззахисних затриманих. Бад Вайт схопив одного із заарештованих за шию і підняв, вдаривши головою об стелю. Сержант Екслі наказав офіцерові Вайту припинити, але офіцер Вайт наказ проігнорував. Сержант Екслі не став повторювати наказ, оскільки заарештований звільнився, тож необхідність у подальшій конфронтації зникла.

Ед закліпав і продовжив писати. Поставив дату — 25 грудня 1951 року, рапорт про побиття затриманих у в’язниці Центрального відділку. Велике журі, імовірно, винесе обвинувальний акт, у департаменті почнуться внутрішні чистки — і від репутації шефа Паркера нічого не залишиться. Ед взяв чистий аркуш. Почнуть опитувати свідків — і тут з’ясується, що всі офіцери у відділку були п’яні, як чіп. Свідки з них були поганенькі; а ось він не пив, до того ж намагався навести порядок — свідок з нього ідеальний. Йому потрібно зняти із себе відповідальність, начальству — зберегти обличчя. У департаменті всі будуть вдячні людині, яка допоможе їм вийти сухими з води й не допустити розгромних статей у пресі, але для цього потрібен план. А план треба складати заздалегідь.

І Ед почав записувати другу версію.

На відміну від першої версії, тут для початку треба було покласти провину на конкретних офіцерів: Стенсленда, Джонні Браунелла, Бада Вайта і ще кількох осіб, які вже дослужилися або майже дослужилися до пенсії: Краґмен, Такер, Гайнекен, Гафф, Дісброу, Догерті. Якщо прокуратура забажає справжніх чисток, то кинути їм старої рибки. Далі — чому б не спитати алконавтів із клітки? — вони підтвердять, що підозрювані в нападі намагалися втекти й звільнити інших ув’язнених. Кілька фінтів — і ситуацію можна викрутити в такому світлі, що жоден свідок нічого не зможе спростувати. Ед підписав другу версію і приклав вухо до вентиляційної труби — дізнатися, чи не народилася третя.

Третя версія народжувалася повільно. За стіною Стенса закликали «прокинутися та поглянути, що він накоїв»; Вайт вийшов із в’язничного блоку, бурмочучи щось незадоволено. Краґмен і Такер кричали на мексиканців; ті відповідали стогонами та схлипуванням. Ані Вайта, ані Джонні Браунелла більше не чути. Ленц, Гафф, Догерті також пішли. Чути тільки надривний плач та знову й знову повторюване madre mia.

6:14.

Ед почав третю версію. У ній