Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
Він виповз назовні, пожадливо хапаючи ротом повітря. Гільда Леффертс підбігла до нього.
«Господи, ні, тільки не це», — промовляли її очі.
Чисте повітря; Бад майже осліп від яскравого денного світла. Світло наштовхнуло його на одну думку — це поховає Екслі.
У нього є зв’язки у жовтій пресі. Чувак із журналу «Сказане тихцем» винен йому — вони усцикалися за комуняками й ненавиділи копів.
— Ви… Ви там знайшли щось? — спитала Гільда, не ладна перестати тремтіти.
— Нічого, окрім пацюків. Однак я попрошу вас нікуди не їхати. Можливо, я привезу вам кілька світлин на упізнання.
— Може, віддасте мені останній чек?
Він простягнув їй конверт, вимащений щурячим лайном.
— Ось. З найкращими побажаннями від капітана Екслі.
Розділ 47
У кімнаті для допитів було навіть непогано — ні пригвинчених до підлоги стільців, ані смороду сечі.
Джек подивився на Еда Екслі.
— Я знав, що я в лайні, але не думав, що все аж настільки серйозно.
— Здивований, що тебе досі не усунули від виконання службових обов’язків? — поцікавився Екслі.
Джек потягнувся. Уніформа була йому затісна — він не вдягав її з 1945 року. Ед Екслі мав моторошний вигляд — схудлий, посивілий, в окулярах у металевій оправі, через які прозирала жорстокість.
— Я теж здивований. Можливо, Елліс передумав? Побоявся розголосу, наприклад.
Екслі похитав головою.
— Лоу вважає тебе тягарем для його кар’єри та шлюбу. Не говорячи про те, що самих фактів втечі з місця злочину та нападу на патрульного достатньо для того, аби тебе не тільки усунути, а й звільнити.
— Так? І чому мене не усунули?
— Тому що я в потрібний момент заступився за тебе перед Лоу і Паркером. Є ще питання?
— Так. Де ти сховав магнітофон і стенографістку?
— Не думаю, що їм тут місце.
Джек підсунув стілець.
— Чого ти хочеш, капітане?
— У мене до тебе таке саме питання. Ти вирішив спустити свою кар’єру в унітаз чи спокійно дослужити кілька місяців і звалити на пенсію?
Джек згадав обличчя Карен, коли він усе їй розповів.
— Гаразд, погнали. Що тобі потрібно?
— Навесні 1953-го, — нахилився ближче до нього Екслі, — було убито твого хорошого приятеля і ділового партнера Сіда Гадженса, і двоє детективів, які розслідували це вбивство під керівництвом Расса Мілларда, розповіли мені, що того ранку, коли виявили тіло Гадженса, ти називав його «покидьком» та був незвично знервований. Приблизно в той же час Дадлі Сміт попросив тебе встановити стеження за Бадом Вайтом, і ти погодився. Орієнтовно тоді ж було в розпалі розслідування бійні в «Нічній сові», а ти у Відділі моралі працював над справою про порножурнали й регулярно подавав короткі та беззмістовні звіти, хоча зазвичай твої рапорти детальні та максимально повні, навіть якщо немає що повідомити по суті справи. Тоді ж двоє чоловіків — Пітер та Бакстер Енґлеклінґи — виступили із заявою, у якій розповіли про імовірний зв’язок цих порнографічних журналів зі справою «Нічної сови». Расс Міллард тебе про це спитав, але ти завів свою звичайну шарманку, мовляв, ніяких слідів. Під час розслідування справи про порнуху ти не раз наполягав на її закритті через безперспективність усіх заходів. Ті ж два детективи, сержанти Фіск і Клекнер, чули, як ти переконував Елліса Лоу забити на розслідування вбивства Гадженса, а один із офіцерів, що служили разом з тобою у Відділі моралі, згадав, що в період розслідування справи про порножурнали ти явно нервувався й незвично рідко з’являвся у офісі. Як ти це все поясниш, Джеку?
Винен, винен, винен — Джек розумів, що він бекає-мекає, кліпає очима і совається на стільці, але не міг опанувати себе.
— Як… дідько, як ти…
— Неважливо. Мені хотілося би почути твою версію.
Джек глибоко зітхнув.
— Гаразд. Що ж, я справді стежив за Бадом Вайтом. Дад побоювався, що він наробить дурниць, бо дуже переймався через вбивство якоїсь повії — це ж Бадове дошкульне місце, коли баби в біді. Що ж, я постежив за ним і нічого особливого не помітив. Ви з Бадом ненавидите один одного — це всі знають. Ти розумієш, що одного дня він спробує помститися тобі за Діка Стенсленда, і ти вирішив мене вигородити перед Лоу та Паркером в обмін на
