Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Лінн вимкнула запальничку, поставила на землю каністру.

— А як щодо Ламара?

Гінтон повз до них багнюкою, спльовуючи кров’ю. Джек опустив револьвер.

— Він буде жити. Він стріляв у мене, так що ми розрахувалися.

— Він у вас не стріляв. Пірс… словом, я знаю, що це не він.

— Хто ж тоді?

— Не знаю. Чесно. І ми з Пірсом також не знаємо, хто вбив Гадженса. Ми дізналися про це вчора, із газет.

Яма була забита коробками.

— Гадженсів компромат, так?

— Так.

— Продовжуйте, я слухаю.

— Ні, спершу обговорімо ціну. Ламар розповів про вас Пірсу, а Пірс зрозумів, що ви — той самий поліцейський, ім’я якого постійно з’являється в жовтій пресі. Як ви самі натякнули, вас можна купити. Скільки?

— Те, що мені треба, — у цих папках.

— І що ви…

— Я знаю, що ви та інші дівчата працюєте на Петчетта-сутенера. Я знаю і про «Флер-де-Ліс», і про все те лайно, яким торгує Петчетт, і про порнуху я теж знаю.

На обличчі Лінн Брекен не здригнувся жоден м’яз, ніби одягла кам’яну маску.

— У кількох журналах є зображення, домальовані чорнилами. Червоними, немовби кров. Я бачив фотографії тіла Гадженса. Частини його тіла були викладені, як на тих фотографіях.

Кам’яна маска.

— Отже, ви хочете мене розпитати про Пірса та Гадженса?

— Так. І про те, хто домальовував кров на фотографіях.

— Я не знаю, хто їх робить, — похитала головою Лінн. — І Пірс також не знає. Він купує їх партіями у якогось багатого мексиканця.

— Вибачте, але щось мені не віриться.

— Та мені байдуже. А окрім цього, гроші вам потрібні?

— Ні. І закладаюся, що Гадженса убив той, хто робить ці фотографії.

— А може, його вбив той, хто збуджується, коли бачить такі фото. Зрештою, яка вам різниця? Не сумніваюся, що вас це так гребе лише тому, що у Гадженса було щось і на вас.

— Ви — розумна жінка. А я не сумніваюся, що Петчетт і Гадженс познайомилися не за партією в гольф або…

— Пірс і Сід збиралися працювати разом, — перебила його Лінн. — Більше я вам не скажу.

Шантаж — і анічогісіньки більше.

— І ці папки призначалися для цього?

— Без коментарів. Я туди не заглядала й не збираюся цього робити, і єдине, чого я хочу, щоб вони нікому не зашкодили.

— Тоді поясніть, що сталося в банку.

Лінн поглянула на Гінтона, який все не полишав спроб підповзти до них.

— Пірсу було відомо, що Сід зберігав секретні свої документи у сейфі банку. Коли ми прочитали, що Сіда вбили, Пірс зрозумів, що поліція добереться до цих папок. Як самі розумієте, у Сіда було щось і на Пірса — про діяльність Петчетта, яка поліції би дуже не сподобалася. Пірс дав на лапу менеджерові банку, аби той пустив нас всередину і дав забрати документи. Ну, ось, власне, і все.

Джек відчув із ями запах паперу та перегорілого дерева.

— А як щодо Бада Вайта?

Лінн стиснула руки в кулаки і притиснула до боків.

— Він цього аж ніяк не стосується.

— І все-таки розкажіть.

— Навіщо?

— Бо я нізащо у світі не повірю, що оце в 1953 році вас двох підстрелив Купідон.

Лінн посміхнулася раптом — і Джек ледве не посміхнувся у відповідь.

— Укладімо угоду? — сказала Лінн. — Перемир’я?

— Авжеж. Пакт про ненапад.

— Поясню тоді. Бад вийшов на Пірса, розслідуючи вбивство молодої дівчини на ім’я Кеті Джейнвей. Він отримав ім’я Пірса та моє від людини, яка знала її. Ясна річ, ми її не вбивали, а Пірсу не хотілося, аби біля нього крутився поліцейський. Він попросив мене поводитися із Бадом ласкавіше… а тепер він і насправді починає мені