Фаворит - Дік Френсіс
Вона стояла, спершись на бильця парапету, й зацікавлено поглядала на коней або (аж надто захоплено, як мені здалося) на Дена Хіллмена — відважного й чарівного юнака, з яким я її познайомив.
— Містер Хіллмен каже, — звернулася вона до мене, — що отой непоказний мішок, наповнений кістками, — ну от бачите, — звісив голову до колін та помахує вухами, — є одним із кращих скакунів у цьому заїзді. Вірити мені, чи це просто жарт?
— Який там жарт! — одказав я. — Це справді добрячий кінь. Не на вигляд, тут ви маєте рацію, але в такому гурті він обов'язково має виграти.
Ден зауважив:
— Коні, що так тримають голову, відмінні плигуни. Вони дивляться, куди стрибати.
— А мені подобається отой красень, — мовила Кет, вказуючи на жеребця з вигнутою шиєю й гордо піднятою головою. Його вкутали теплою попоною, щоб уберегти від лютневого холоду, а відкритий круп був опуклий и лискучий.
— Він аж надто гладкий, — заперечив Ден. — Мабуть, об'їдався, поки лежав сніг, і не часто бував на повітрі. Отож може лопнути від натуги.
Кет зітхнула:
— Дивні істоти ці коні — нікудишні стають видатними, а показні — нікчемними.
— Не зовсім так, — в один голос одказали ми з Деном.
— Я б з охотою взявся навчити вас… Скакові коні… — мовив Ден.
— Я дуже повільно схоплюю, містере Хіллмен.
— Тим краще.
— Ти сьогодні не скачеш? — запитав я.
— У двох останніх заїздах, старий. Ти не турбуйся, я догляну міс Еллері-Пенн, поки ти об'їжджатимеш її коня, — осміхнувся він.
— А ви теж жокей, містере Хіллмен? — здивовано спитала Кет.
— Так, — скромно відповів Ден. Хоч він був новою зіркою серед нас, що неухильно прямувала до зеніту. Піт Грегорі перший звернув на нього увагу, і це зблизило нас, не кажучи вже про зовнішню схожість. Нас навіть плутали: ми були з ним одного віку, обоє чорняві, середнього зросту й таке інше. Коли сиділи на конях, різниця все-таки була: він перевершував мене як жокей. Далеко куцому до зайця! От що я можу сказати про себе.
— Я думала, всі жокеї нагадують вихідців з Ліліпутії, — мовила Кет, — проте у вас обох чималий зріст. — Вона глянула на нас знизу вгору, хоч була досить висока.
Ми розсміялися.
— Жокеї на скачках з перешкодами мусять бути такими, — пояснив я. — Легше триматись у сідлі, коли в тебе довжелезні ноги, що цупко стискають кінські боки.
— I в звичайних перегонах трапляються здоровані, але вони надто худющі, — докинув Ден.
— Тоді мої ілюзії розбиті.
— Мені подобається твій новий кінь, Аллане, — перевів на інше розмову Ден. — Років за два з нього вийде непоганий скакун.
— А ви теж скакатимете на власному коні? — запитала його Кет.
— Ні, я не маю власного коня, — відповів Ден. — Я професіонал, і нам забороняють їх мати.
— Професіонал? — звела брови Кет. її костюмчик відмінного крою був трохи завузький, чого не приховувала навіть куртка з верблюжої вовни. Приємний голос, вишукані манери. Я весело споглядав, як розбивалася ще одна ілюзія.
— Так, я цим заробляю собі на прожиток, — говорив Ден. — Не те що Аллан, у батечка якого повні мішки грошей. Я люблю свою справу й почуваю себе чудово.
Кет уважно зиркала то на нього, то на мене.
— Може, колись я зрозумію, що вас обох примушує ризикувати: бо таки можна скрутити собі в'язи, — засміялася вона.
— Коли збагнете, скажете нам, — попрохав Ден. — Я й сам цього ще не відаю.
Ми повернулися на трибуну й подивилися третій заїзд. Непоказна конячина легко подолала третю й останню перешкоду.
— Не думайте, що ми завжди напевно знаємо, хто прийде перший, — озвався Ден. — Жокеї погані пророки. Та цей кінь був фаворит. Хоч убий — фаворит!
Звичайний жокейський вигук насторожив мене. Той, хто вбив Девідсона, розраховував саме на це: Адмірал був фаворитом.
Хоч убий — фаворит… Хоч убий…
Кінь Кет, якого купили наче кота в мішку, виявився не таким уже й поганим. Біля другої перешкоди він рвучко крутнув задом, я вилетів із сідла й опустився в нього цілком випадково. Мабуть, таким чином Піднебесний здихався свого попереднього жокея, якому я тепер щиро співчував. Він повторив свій вибрик, коли перескакував рів, а решту шляху ми подолали без пригод. Цей жеребець навіть виявив чудову витривалість на підйомі, бо, обійшовши кількох знеможених конячин, прийшов четвертим.
Кет була на сьомому небі.
— Спасибі дядечкові! — щебетала вона. — Я ще ніколи не мала такої насолоди!
— Я боявся, що ти вилетиш біля другої перешкоди, — сказав Піт Грегорі, поки я розстібав попругу.
— Я теж, — зізнався я. — Просто дивно, що не вилетів.
Піт глянув, як дихає Піднебесний: ребра то піднімалися, то опускались, але ритмічно.
— Що ж, це добрячий кінь. Думаю, ще в цьому сезоні ми виграємо з ним не одну скачку, — зробив він висновок.
— То, може, вип'ємо за його успіх? — запропонувала Кет. Очі її аж сяяли від збудження. Піт засміявся:
— Пождіть, поки у вас знайдеться переможець, за якого варто буде пити. Я б охоче випив за його майбутнє, та не маю права — мушу готувати ще один заїзд. Аллан обов'язково піде з вами. — Він зиркнув у мій бік, дивуючись, що я так швидко потрапив у її сільце. — Ви підождете мене, Кет? — запитав я. — Мені потрібно ще раз зважитись, оскільки ми були четвертими. Потім я перевдягнусь і одразу примчу сюди.
— Я погуляю біля вагарні, — пообіцяла вона.
Я зважився, передав сідло Клему, вмився та зодягнув свій звичайний костюм. Кет стояла біля вагарні, споглядаючи зграйку дівчат, що щебетали неподалік.
— Хто вони? — поцікавилася вона. — Тиняються тут без усякого діла.
— Здебільшого дружини жокеїв, — сказав я, осміхаючись.
— I, напевно, жокейські любки? — скривилася Кет.
— Так, — потвердив я і враз відчув, як приємно, коли хтось жде тебе після перегонів.
Ми зайшли в бар і замовили по чашечці кави.
— Дядечко Джордж не повірив би, що ми з вами п'ємо такий безалкогольний напій за успіх Піднебесного, — мовила Кет. — Ви не вживаєте міцного?
— Вживаю, але не о третій. А ви?
— Моя пристрасть — шампанське до сніданку, — сказала Кет. Очі її посміхалися.
Я запитав, чи не подарує вона мені сьогоднішній вечір, та вона відказала, що не може. Нібито в тітоньки Деб збираються гості, а дядечко Джордж обов'язково схоче дізнатися, яким виявився його подарунок.
— Тоді, може, завтра?
Кет опустила очі.
— Завтра… я… пообіцяла Денові.
— Чорт би його вхопив!
Кет розсміялася.
— А в п'ятницю?
— В п'ятницю можна.
Ми пішли на трибуну й бачили, як Ден блискуче виграв п'ятий заїзд,
