Безсоння - Стівен Кінг
«Але ж це лише твої особисті враження, Ральфе, то чи можна їм довіряти?»
Однак Ральф вважав, що він може довіряти своїм враженням. Будинок місіс Лочер був їхнім відправним пунктом.
Гаразд, отже лікарі № 1 і № 2 відрізняються від третього, як день від ночі. Вони охайні, а той нечупара, їх оточувала аура, а в того вона була відсутня (принаймні, Ральф не помітив її), вони мали ножиці, а в третього в руці був скальпель, вони здавалися розважливими й розумними, як двійко поважних громадян, третій же нагадував збожеволілого туалетного пацюка.
«Зрозуміло лише одне: всі вони — надприродні істоти, і, крім Луїзи, тут про їхню присутність відомо лише Еду Діпно. Поб’ємося об заклад, скільки часу йде в Еда на сон?»
— Ні, — вирішив Ральф. Він підняв руки й підніс їх до очей. Руки злегка тремтіли. Ед згадував про лисого лікаря. Чи мав він на увазі цих лисих карликів, коли говорив про центуріонів? Ральф не знав. Він майже сподівався на це, тому що саме слово «центуріони» з кожним разом викликало все більш жахаючі образи: подобу духів смерті з фантастичної трилогії Толкієна. Лиховісні скелети верхи на кривавооких конях, що скачуть на шабаш гоббітів.
Подумавши про гоббітів, Ральф згадав про Луїзу, і тремтіння в його руках посилилося.
Керолайн: «Тернистий і довгий шлях в Едем, любий, то чи варто скаржитися на дрібниці?»
Луїза: «У моїй родині вмерти у вісімдесят — значить умерти молодим».
Джо Вайзер: «Медичні експерти воліють писати “самогубство” у графі “Причина смерті”, а не “безсоння”».
Білл: «Його спеціалізацією була Громадянська війна, а тепер він уявлення не має, що це взагалі таке, не кажучи вже про те, хто переміг у ній».
Деніза Полгерст: «Смерть така дурна. Акушерку, яка занадто повільно перерізує пуповину…»
Раптом немов якась сила увімкнула яскравий прожектор усередині його голови, і крик Ральфа простромив сонячний осінній день. І навіть шум моторів «Дельти-727», що йшов на посадку на злітно-посадочній смузі № 3, не зміг перекрити цей крик.
6.
Решту дня Ральф просидів на веранді будинку, який він ділив з Мак-Говерном, нетерпляче очікуючи повернення Луїзи. Він міг би ще раз подзвонити Біллу в лікарню, але не зробив цього. Бажання поговорити з Мак-Ґоверном минуло. Ральф ще не розумів усього, але знав тепер набагато більше. Якщо раптовий спалах осяяння й мав якусь цінність, то однаково не варто повідомляти Мак-Ґоверну, що саме сталося з його панамою, навіть якби Білл і повірив.
«Я мушу повернути панаму, — подумав Ральф. — І мені необхідно забрати сережки Луїзи».
Чудовий осінній день добігав кінця. З одного боку, нічого не сталося. З іншого ж — відбулася безліч різних подій. Світ аур навколо нього виникав і зникав, як з’являлися й танули хмарини, що пропливали в небі. Ральф майже безперервно спостерігав за ними, тільки раз відлучившись у туалет. Він бачив, як старенька місіс Бенніґен у яскраво-червоному пальті, спираючись на паличку, оглядала ряди осінніх квітів. Він бачив навколо неї ауру — чистенького рожевого, немов у немовляти, кольору — і сподівався, що в місіс Бенніґен не так і багато родичів, що очікують її смерті. Він бачив молодого, років двадцяти, чоловіка, що йшов до «Червоного яблука». Юнак у бляклих джинсах і в’язаному жилеті був ніби уособленням здоров’я, але Ральф бачив, як його ауру вкрив смертельний наліт, немов нафтова пляма, і яка обтріпана, напівстерта його «мотузочка».
Ральф більше не бачив ніяких лисих лікарів, але близько пів на шосту став свідком дивного лілового спалаху, що вирвався з-під кришки каналізаційного люка, це трихвилинне світіння неначе служило наочним прикладом спеціальних ефектів, які використав Сесіль Блаунт де Мілль у своєму біблійному епосі «Цар царів», — а потім воно просто зникло. Він бачив також величезного, схожого на доісторичного яструба «птаха», розпростертого між трубами старої олійні на розі Говард-стріт. «Птах» випромінював червоні й блакитні теплові струмені, схожі на довгі стрічки, вони тяглися до Строуфорд-парку.
Коли за чверть до шостої в школі закінчилися заняття, не менше дюжини хлопчаків помчали до «Червоного яблука», де вони могли купити тонни цукерок, які перебивають апетит, і цілі тюки квитків — швидше за все, на футбол, з огляду на пору року. Двоє хлопчаків сперечалися про щось, і їхні аури — одна зелена, а інша тріпотливо жовтогаряча — ущільнилися, стискаючись, а по полю замиготіли, здіймаючись угору, спіралі яскраво-червоних ниток. «Бережися!» — подумки крикнув Ральф хлопчині, оточеному жовтогарячим «конвертом», якраз за секунду до того, як зелений хлопчик, кинувши підручники, заїхав тому в щелепу. Вони зчепилися, кружляючи в незграбному танці агресії, потім упали на тротуар. Дітвора, заохочуючи, моментально обступила їх, і над ними почав формуватися лілово-червоний купол. Ця конфігурація, що повільно оберталася проти годинникової стрілки, здавалася Ральфові одночасно відразливою і прекрасною, і він подумав про те, яка на вид аура над справжнім бойовищем. Ральф вирішив, що на це питання йому не хочеться знати відповіді. Як тільки жовтогарячий, осідлавши зеленого, заходився товкти супротивника, із супермаркета вийшла Сью й закричала, щоб хлопці припинили битися. Жовтогарячий неохоче відпустив зеленого. Той, зображуючи безпристрасність, обтрусився й увійшов у магазин. Він нишком кинув оком через плече, щоб переконатися, що суперник не зіпсував справленого ефекту. Частина дітей пішла услід за зеленим, певно, маючи намір поповнити запаси, інші скупчилися навколо жовтогарячого, вітаючи того з перемогою. А над ними невидима лілово-червона поганка розривалася на шматки. Так очищається затулене хмарами небо перед сильним вітром. Шматочки рвалися, витончувались і зникали.
«Вулиця — це карнавал енергії, — подумав Ральф. — Енергії, виділеної цими хлопчаками за дев’яносто секунд двобою, вистачило б для освітлення Деррі на весь тиждень, а якби люди могли вловлювати енергію, яку виділяє юрба — внутрішню енергію грибоподібної хмари, — її, можливо, вистачило б на освітлення всього Мена впродовж цілого місяця. Уяви собі видовище світу аур на Таймс-сквер за дві хвилини до опівночі в новорічну ніч?»
Ральф не уявляв, та й не хотів. Він підозрював, що побачив лише краєчок настільки могутньої сили, що в порівнянні з нею вся ядерна зброя, створена з 1945 року, видасться іграшковими пістолетиками, з яких діти стріляють по порожніх консервних бляшанках. Сили, достатньої для знищення Всесвіту… Або для створення нового.
7.
Ральф піднявся до себе, поклав в одну каструлю консервовані боби, а в іншу кілька сосисок і почав метатися по кімнатах, клацаючи пальцями, куйовдячи волосся, чекаючи, коли ж буде
