Рембо - Девід Моррелл

Зараз критичний момент. Чим далі, тим легше про все забути.

У цей час він не може отримати допомогу від офіційних кіл.

Тоді хай йому допоможуть неофіційні кола.

Що?

Дайте мені все необхідне. І забудьте про моє існування.

Ти виявляєш бажання йти по його сліду? — здивовано запитав Бріггс. — А якщо і ти потрапиш у полон?

Якщо я потраплю в полон, ви можете заявити журналістам, що я той колишній солдат, який знову захотів повернутися на війну. Нехай уряд скаже, що вони щасливі мене позбутися.

Повернутися на війну? Тиждень назад ти відмовився це зробити. Чому ж зараз?..

Тому що полковник зробив би заради мене те ж саме.

РОЗДІЛ 6

Рембо роздував ковальський міх, спрямувавши струмінь повітря в палаюче вугілля. По його оголеному торсу стікали струмочки поту. Мускули перекочувалися під шкірою пружними кулями. За допомогою щипців він витяг з печі розпечений до 440 градусів брусок нержавійки. Схопив свій важенний молот і почав бити ним по розжареному металу. Удари стрясали все навколо. Боліло втомлене плече. Але він ударяв і вдаряв по залізу. За Траутмена. Потрібно знайти Траутмена. Потрібно врятувати Траутмена.

Незабаром Рембо вже вивчав з усіх боків викуваний ним предмет. Це був плоский клинок у дванадцять дюймів, два з половиною дюйма завширшки й на чверть дюйма завтовшки.

З обоюдогострим лезом. З вигином. З вісьма карбами — по чотири з кожного боку. Як пам’ять про вісьмох друзів, які загинули в Намі. Зброя виявилася важкою. Щоб трохи полегшити її, довелося зробити посередині леза канавку. Він зронив і жолобок для стоку крові, щоб клинок можна було легко витягти з тіла. Довго обробляв його, полірував, точив — кличок мав бути міцним і гострим. Потім він зробить ручку — вона буде під кутом, це дає виграш у силі, якщо ніж спрямовуєш униз. Довжина клинка складе вісімнадцять дюймів. Знаряддя війни. Ніж удосконаленої моделі Боуї[5], схожий на мініатюрний афганський меч — йому от-от доведеться перетнути кордон країни, де сучасна зброя вступила в протиборство зі зброєю середньовіччя, де століття не чергуються, а набігають одне на одне. Країни, у якій немає різниці між учора й сьогодні.

РОЗДІЛ 7

Траутмен стогнав, повільно приходячи до тями. Тіло й голова розламувалися від болю. Він підозрював, що йому зламали прикладом ребра та пошкодили череп. Він задихався від приступів сухого кашлю. Перед очима танцювали вогні. Він лежав на підлозі маленької камери з кам’яними стінами та стелею й залізними дверима. Ґрати зі сталевих прутів на дверях утворювали високе вузьке вікно. За ґратами, схоже, був коридор. Важко повернувши голову, Траутмен побачив, що в самих стінах вікон немає. Камера була порожня. Ні нар, ні навіть відхожого місця. Сліпуче яскрава лампочка під стелею була захищена металевою сіткою.

Він спробував зібратися з думками, відігнати погані побоювання. Він пам’ятав, що був полонений урядовими військами, потім його побили. Коли солдати закинули його в радянський бойовий вертоліт, він на короткий час отямився. Під час польоту його знудило. Коли вертоліт сів і Траутмена поклали на носилки, він почав дещо пригадувати…

Перед його очима постала значних розмірів фортеця в ореолі ранкового серпанку посередині сіро-коричневої пустелі. Високі гранітні стіни були обплутані колючим дротом. По кутах піднімалися сторожові вежі. Радянські патрулі несли варту біля стін і на парапетах. У повітрі висів пил від танків і бронетранспортерів, що снували туди-сюди. Через стіни фортеці в повітря з ревінням піднімалися незграбні бойові вертольоти.

У Траутмена забрало пам’ять, ледь у дверях клацнув ключ. Він стежив із побоюванням за тим, як відкривалися двері. Увійшов радянський офіцер, худий, із квадратними плечима. Чоловік трохи старше сорока років, сивоволосий, з бундючним виразом обличчя.

Я полковник Зейсан. На вашій бірці зазначено, що ви Семуел Траутмен, полковник збройних сил Сполучених Штатів. Частина особливого призначення. Пародія на наш спецназ, групу спеціального призначення.

Траутмен мовчав.

Я можу полегшити вам життя або наповнити його болем, — продовжував полковник. — Вибір за вами. Я міг би доповісти про вас моєму командуванню й відправити в Кабул. Але я ненавиджу цю країну. Ви можете допомогти мені її покинути, але для цього вам доведеться повідомити мені важливу інформацію, яка б справила враження на моє командування. В обмін на це я гарантую, що вам більше не заподіють ніякої шкоди. Отже, почнемо. З якою метою ви в Афганістані? Хто ще збирається перетнути кордон? Чи зізнаєтеся ви привселюдно в тому, що вас відправив сюди ваш уряд? Чи відомо вам, де мої солдати можуть відшукати лідера повстанців Мосаада Хайдара з його зграєю бандитів? Я хотів би знати це і дещо ще.

Котися в пекло, — сказав Траутмен.

Ні, це ти вже в пеклі. Зараз я познайомлю тебе з прапорщиком Кауровим.

У камеру зайшов повний солдат із виголеною головою та лютим виразом обличчя.

Думаю, ви з ним знайдете спільну мову, — сказав Зейсан.

Як тільки Зейсан вийшов із камери та закрив за собою двері, Кауров наблизився до Траутмена.

Через п’ять секунд Траутмен зрозумів, що Зейсан був правий.

Від удару черевиком Траутмен утратив зуби. Потім його знудило.

Другий удар був у пах.

Він справді потрапив у пекло.

ЧАСТИНА III

РОЗДІЛ 1

Пешавар, Західний Пакистан, з усіх боків оточувала випалена сонцем пустеля. Рембо вдивлявся туди, куди йому доведеться йти. За десять миль легендарний перевал Кхібер, звивиста стежка між тисячофутовими вапняковими скелями, що веде до покритих снігом вершин величних гір Гіндукуш.

Ці гори в Афганістані.

Раз у раз здригаючись від несамовитих криків розпачу, Рембо спостерігав хаос, що оточував з усіх боків. У 1979 році радянські війська захопили Афганістан і їхня 115-тисячна армія спустошила країну, винищивши близько мільйона сільських жителів, змусивши півтора мільйона шукати притулок в Ірані, а три — у Західному Пакистані. Більшість із біженців розсіялися по тій пустелі, що була тепер перед очима Рембо. Газетярі називають це табором біженців, однак слово «табір» ніяк не передає всього кошмару.

Рембо бачив ліворуч від себе нескінченний ланцюжок біженців, які бредуть до цистерн Червоного Хреста, щоб наповнити водою бензинові каністри. Праворуч такий же ланцюжок духовно зломлених людей із розідраними плетеними кошиками йде до куп зерна, пожертвуваного Заходом. І це разом із чаєм та сухим знежиреним молоком складає вбогий раціон біженців.

Єдиною