Аптекар - Стефані Маєр
Вони дістались нагору темної кам’янистої ущелини. З будинку вона була непомітною, захована за невеличким земляним насипом; вона й гадки не мала, що пласкі рівнини, які простягаються на північ аж до штату Оклахома, коли-небудь закінчуються. Ейнштейн уже злазив по каменях. Скидалось на те, що він іде ледве помітною вузькою стежиною. Хан злегка штурхнув її збоку.
— Ходімо, — прошепотіла вона.
Вона підвелася, щоб сісти навшпиньки, і коли Ейнштейн не заперечив, обачно почала спускатися схилом. Вона відчувала, що Деніел іде слідом за нею. Там і справді була стежка, хоча, можливо, то була звіряча стежина. У темряві почувся незнайомий звук. Лагідне дзюркотіння, яке вони впізнали лише за кілька секунд. Вона й гадки не мала, що річка так близько до будинку.
До дна ущелини залишалось метрів двадцять, і коли вони опустились, Алекс відчула, що вже безпечно й можна розігнутись. Вода тихо текла повз них у пітьмі. Їй здавалось, що вона може розгледіти протилежний берег. Тут річка була набагато вужчою, ніж біля сараю. Ейнштейн гавкав на щось під виступом, там, де річка вимила край берега, залишивши висячий кам’янистий риф. Вона пішла на гавкіт і до нестями зраділа, побачивши, що то маленький човен із веслами. Вона нарешті зрозуміла протокол.
— Я більше не скажу жодного лихого слова про твого брата, — пробурмотіла вона поспіхом, допомагаючи витягувати човен зі схованки.
Якщо Кевін досі живий — і якщо вони з Деніелом переживуть цю ніч, — вона, безперечно, порушить цю обіцянку, але наразі вона була сповнена вдячності.
Деніел штовхав човен, схопившись за інший бік. За кілька хвилин човен уже був на воді, вир бурував коло їхніх щиколоток. Пальто в неї сповзло нижче, ніж у нього, тож зараз поділ уже занурився у воду. Хутро намокло у воді, стаючи важчим із кожним кроком. Течія була стрімкішою, ніж здавалось на поверхні води, тож вони обіруч тримали човен, поки собаки заплигували всередину. Від ваги Хана корма човна опустилася небезпечно низько до води, що захлюпувалась, тож вони обоє заскочили рядочком, на ніс човна, де сидів Ейнштейн: спочатку Алекс, а Деніел тримав човен, а за нею заскочив і він. Човен рушив, як стріла, випущена з лука.
Вона рвучко скинула тепле, важке пальто. Вона не зможе в нім плисти, якщо доведеться. Деніел швидко повторив за нею, чи то тому, що боявся тієї ж небезпеки, чи то тому, що покладався на неї, вірячи, що вона вчиняє правильно.
Сильна течія стрімко штовхала їх на захід. Алекс мала припустити, що саме таким був план. Кевін весел не залишив. Десь за десять хвилин течія почала уповільнюватись, розширяючись навколо широкого завороту. Очі в неї достатньо звикли, щоб розгледіти те, що вважала протилежним берегом річки. Течія несла їх до південного берега — того, від якого вони відчалили спочатку. Несподівано Ейнштейн стривожився на носі човна, різко нашорошив вуха, його м’язи напружились. Вона не була певна в тому, що саме він видивлявся, але коли вони перетнули невидиму межу, він рвучко кинувся у воду. Там було досить глибоко, тож йому довелося плисти, але вона не могла збагнути, як глибоко дно під його лапами, що борсались у воді. Озирнувшись на них, він загавкав.
Здогадавшись, що, мабуть, скочити у воду раніше, ніж вискочить Хан, хороша думка, і Алекс виплигнула за секунду. На мить холодна вода вкрила її з головою, поки вона знову вигулькнула на поверхню. Вона почула, як позаду двічі хлюпнуло — спочатку несильно, а потім більше, здійнявши хвилю, що знову накрила її з головою. Повз неї проплив Хан, вода навколо його ніг вкривалась білою піною, і вона відчула його лапи за мить до того, як черкнула пальцями піщане дно. Деніел переборював течію, намагаючись доправити дерев’яного човна до берега. Вона знала, що не може йому допомогти, якщо стоїть занадто глибоко, тому вона пішла нижче за течією, зустрівши його біля мілини. Вона схопила за ніс, а він тягнув за середину човна, ухопивши рукою за лавку. Вони швидко дістались берега, де собаки вже струшували із себе воду. Цупке дерево завдавало її подряпаним долоням нестерпного болю. Зараз із них юшила кров, з пучок пальців спадали червоні краплі.
Деніел витер праву руку об джинси, залишивши криваву смужку, потім потягнувся знову в човен, добув пістолет і щось менше — телефон. Мабуть, Кевіна. Деніел здогадався тримати обидва подалі від води — це вражає, зважаючи на шок і тиск, під яким вони наразі перебувають. На щастя, усі речі в її рюкзаку були надійно застібнуті на блискавку.
Вона швидко оглянула його обличчя. Не скидалось на те, що він ось-ось зламається, але, можливо, це просто мало помітно. Девід, схопивши пальта, недолуго тримав їх навалою обіруч. Вона збиралась сказати, щоб кинув їх, але збагнула, що незабаром почнеться розслідування вбивства. Краще сховати ті докази, які зможуть.
— Опусти їх у річку, а з ними й човен, — прошепотіла вона. — Не треба, щоб їх знайшли.
Не вагаючись, він побіг до краю води й кинув пальта. Одежини були важкі, тому невдовзі, насотавшись водою, зникли з поверхні води. Алекс почала штовхати човен, до неї долучився Деніел, тягнучи його до води. За мить він уже плив темною водою. Вона знала, що на човні вони залишили сліди крові та відбитки пальців, але, на щастя, за сьогодні він відпливе далеко, тож уранці ніхто не пов’яже його із садибою Кевіна. Човен на вигляд був старий і зношений, певна річ, нічого цінного. Можливо, тому, хто його знайде, човен здасться мотлохом, тож і поставиться він до нього відповідно.
Алекс уявила Кевіна та Ейнштейна в червоній воді удень, коли вони прокладали маршрут, тренуючись. Мабуть, повторювали все багато разів. І Кевін, напевно, засмутився б, дізнавшись, що вона загубила його човен, хай навіть не коштовний.
Вони з Деніелом удвох повернулись на суходіл. На пласкій темній місцевості показалися високі обриси сараю. Поки вони бігли до нього, перед ними постало щось квадратне. Алекс злякалась, чекаючи, що собаки відреагують. Та вже за мить вона змогла розгледіти, що то був один зі снопів сіна зі стрільбища. Глибоко зітхнувши, вона опанувала себе й побігла далі.
Діставшись сараю, вони оббігли його та опинилися перед вхідними дверима. Завдяки довгим ногам Деніел добіг першим, а коли вона його наздогнала, то він вже відімкнув замок. Штовхнувши двері, він дочекався, поки вона та собаки зайдуть усередину, а потому зачинив їх за собою.
Темно, хоч в око
