Аптекар - Стефані Маєр
— Я збирався набитись у гості, але бачу, що тут заледве тобі є місце.
— Ми можемо посунути кілька ящиків…
— У мене ліпша думка. Ходімо зі мною, — він простягнув руку.
Вона схопила її, навіть не замислюючись, що робить, і він повів її темним коридором, повз двері до ванної, у свою кімнату. Єдиним джерелом світла була маленька лампа на тумбочці поряд із ліжком.
То була дуже затишна кімната, за смаком Кевіна, навіть більш аскетична, ніж її комірчина. Посеред кімнати стояло величезне ліжко, укрите білою товстою ковдрою, на каркасі з чотирма майстерно зробленими під необроблене дерево стовпцями. На бильці ліжка, у тон дерева, було простелене золотаве покривало.
— Бачиш, — мовив він, — я ніяк не міг знову в ньому заснути, побачивши, у якому сумному становищі опинилася ти. Я почуваюсь нікчемним чоловіком.
— Ну, я не торгуватимусь. Моя кімната вже облаштована дротами зі струмом.
Вони ніяково хвильку постояли в одвірку.
— Мені навіть не спадає на гадку жодних тем для розмов. Я просто хотів бути там, де ти.
— Добре. Я теж не спала.
— Нумо не спатимемо разом, — він зашарівся і спантеличено розсміявся. — І нічого в моїх словах не було неправильного, — він знову потягнув її за руку до ліжка. — Послухай-но, обіцяю, що поводитимусь абсолютно по-джентльменськи, — мовив він. — Мені не так тривожно, коли ти поруч.
Вона залізла на товсту білу ковдру до нього, сміючись разом із ним з ніякової ситуації, а потай розмірковуючи, чи вона справді хоче, щоб він поводився по-джентльменськи. Вона наполегливо нагадувала собі, що зараз такі думки не на часі. Можливо, колись у майбутньому, коли їхні життя не будуть у небезпеці. Якщо такий день прийде.
Узявши її за руку, він дав їй простір. Вони обидва лягли на поскладувані пір’яні подушки голічерева. Закинувши руку собі під голову, він подивився на неї.
— Ось бачиш, так краще.
І справді. У цьому не було жодного сенсу — вона далеко від своєї убезпеченої кімнати й решти зброї, — але, як не парадоксально, вона почувалась безпечніше.
— Так, — погодилась вона.
Потім зняла протигаз і поклала поруч.
— У тебе холодна рука.
Перш ніж вона встигла відповісти, він підвівся і взяв ковдру з узніжжя ліжка. Струснувши, він укрив їх обох і знову ліг поряд, але ближче до неї. Він торкався плечем її плеча, поклав руку на її руку і взяв її долоню у свою.
Чому вона так жваво переймається тим, що, за великим рахунком, процесу виживання насправді нічого не заважає?
— Дякую, — мовила вона.
— Не зрозумій мене неправильно, я кажу це як найбільший комплімент, а не як образу твоєму товариству, — але як гадаєш, зможу я тут з тобою спати?
— Я розумію, до чого ти. Довгий видався день.
— Так, — палко погодився він. — Тобі зручно?
— Зручно. І не постався до цього неправильно, та я, можливо, знову вдягну протигаз. Дивна звичка спати.
— На кшталт обіймання м’якого ведмедика?
— Саме така. Тільки не настільки мила.
Повернувшись до неї, він притулив чоло до її скроні. Вона відчувала, як його вії торкаються її щік, коли він заплющується. Його права рука обійняла її за талію.
— А я гадаю, що ти мила, — видихнув він.
Голос його лунав так, ніби він уже майже заснув.
— І страшенно смертоносна, звичайно, — він позіхнув.
— Як любо, — мовила вона, але не була впевнена, що він розчув її. Він так рівно дихав, що їй здалося, що він уже відключився.
Почекавши кілька хвилин, вона простягла руку, щоб торкнутись його кучерів. Вони такі м’які… Вона провела пальцем по обрисах його обличчя, спокійного й цілком безтямного. То було те ж саме щире й спокійне обличчя, що ніколи не належало до її світу. Вона сумнівалась, що ще колись побачить щось настільки прекрасне.
Отак вона й заснула, владно обхопивши його за шию, забувши свій протигаз за спиною.
Розділ 17
Кевін не зателефонував.
Деніел, здається, не бачив у цьому нічого дивного, а тим часом вона помітила, що плечі в Арні стали більш напруженими.
Дуже довго тягнувся час.
З того, як вона розуміла ситуацію, Кевін мав дістатись до місця, звідки міг стежити за людиною, яка цілком точно має до цього стосунок, — Карстеном. Він міг доїхати до Вашингтона за два дні, навіть якщо не поспішав. Вона точно йому розповіла, де знайти її колишнього боса, щойно він дістанеться міста. На це б знадобилося щонайбільше кілька годин. Якщо Карстена не виявиться там, де він має бути, Кевін мав би зателефонувати. То що ж він робить?
Чи щось трапилось із ним? Скільки вона мусить ще чекати, щоб сказати про таке припущення Деніелові?
До її паранойї додався новий страх. Вона провела до своєї кімнати ще один дріт, щоб була під захистом, коли вона перебувала в іншій частині будинку. Так прикро, що не можна оповити дротами увесь перший поверх! Бракує лише одного протигаза.
Але був і позитивний бік: кожна зайва година у сховку допомагала загоїтись її обличчю. У тьмяному світлі, густо намастившись макіяжем, вона б, можливо, лишилась непоміченою три, а можливо, і чотири секунди.
Чекання виявилось дивною сумішшю нудьги, стресу та, що найбільш незвичайно, щастя. Приреченого щастя, щастя, яке мало крайній термін, але від того воно не ставало менш… всеохоплюючим. Вона мала б зараз переховуватись десь у мороці, з відчуттям здобичі, на яку полюють, що пульсує у вухах, а натомість усмішка не сходила з її обличчя. Не допомогло й те, що Деніел був настільки ж безтурботним, як вона. Вони обговорили це наступного дня в пообіддя, дивлячись новини.
Алекс нишком впустила Лолу всередину, коли Арні пішов тренувати решту тварин, — їй незручно було зачиняти перед собаками двері; грубо якось, тож Хан і Ейнштейн зайшли разом із нею. І в кімнаті через купу собак стало ніяково. Вона сподівалась, що Арні не засмутиться. Собаки, мабуть, час від часу заходять, інакше б у дверях у пральні не було для них хідника. Вона не знала, чому собак тримають надворі: тренують як перший сигнал тривоги чи тому, що в Арні алергія, утім, якщо справа в останньому, він обрав собі хибний спосіб життя.
Лола поклала свої обвислі щоки й вуха в пелену Алекс, де невдовзі, у цьому Алекс була цілком переконана, з’явиться пляма від слини. Ейнштейн заскочив просто на канапу поряд із Деніелом, захоплено мотаючи хвостом і радіючи, що порушив правила. Хан, лігши перед канапою, перетворився на довгий пуфик. Після нудного початку програми, у
